RIV - Тінь корони, RIV

ГЛАВА VІІ «У ПОШУКАХ» XXX

       Наступний день після похорон минув в тяжкій праці для короля Ігварда. Ранок почався з розгляду важливих доповідей, після чого він провів Королівську раду, де обговорював економічну ситуацію, потенційні загрози та новини. Ігвард не мав ані хвилини для відпочинку. Його думки були зайняті питаннями, що стосувалися безпеки королівства та потреб його народу. Марієтта ж вирішила провести день по-іншому. Вона гуляла містом, відвідувала кладовище, ринок. А лицарі  не зупинялись у своїх тренуваннях. Вони не могли дозволити собі розслаблятися. Лео, Олаф та інші продовжували відточувати свої навички, згадуючи відважного Ніла та Луїса. Заняття проходили під гучні звуки мечів та голосів. Але вже під вечір тяжкого дню Ігвард та Мартін вирішили трохи відпочити і вирушити на полювання. «Чуєш?» — запитав Мартін, який уважно стежив за навколишнім середовищем. «Це олень», — відповів король, але через мить знову зітхнув, коли стріла пройшла мимо. «Промахнувся!» — розчаровано сказав він. «Знову?!» — з недовірою і легким докором сказав Мартін. Його голос мав легкий акцент гумору. «А ну цить! А то в наступний раз не візьму!» — жартівливо попередив Ігвард. Його настрій все ж залишався легким, хоча він і не любив невдач. Мартін у відповідь засміявся. «Ой! Да ладно!» — викрикнув він, розсміявшись та стоячи позаду короля. Ігвард посміхнувся, опустивши арбалет, і поглянув на свого друга. «Досить. Повертаємось, бо ми вже тут кілька годин і без результату», — зітхнув він, глянувши в бік лісу, де затишно тліло зелене море дерев. «Гаразд», — погодився Мартін, трохи розсмішений ситуацією. Втомлені хлопці рушили назад до замку.

       Лише кілька хвилин після того, як Ігвард увійшов до своїх покоїв та поклав на стіл свій пояс на якому знаходився меч. Він думав про Вієтту, яка несподівано відправилась на свою Батьківщину, де її чекав наречений. Ігвард невстиг навіть віддячити, як вже було пізно. До кімнати влетів стражник, спантеличений та трохи переляканий. «Ваше Величносте, прошу вибачення за втручання, але... на вхідних воротах був затримали Арона», — сказав він, ледве видихаючи від хвилювання. Король підняв голову, і на його обличчі миттєво з’явилася ознака шоку. «Арон?» — він думав, що той був мертвий. «Арон? Як це можливо?» — повторив король з недовірою, його голос був здавлений, наче не вірив своїм вухам. Стражник нахилився, відчуваючи страх, і відповів: «Він говорить, що до вас є щось важливе». Ігвард, досі не оговтавшись від шоку, наказав: «Негайно приведіть його до мого кабінету». А сам швидко потягнувся до пояса , не довіряючи своїм власним думкам. Кілька хвилин пізніше стражники вели Арона в кімнату. Він виглядав виснаженим і брудним, з його обличчя лився піт, а очі були сповнені хитрості. Його погляд, спрямований на короля, був змішаним з невизначеністю та страхом. Молодий король стояв у центрі кабінету, дивлячись на зрадника. Його серце билося швидше, як від шоку, так і від напруження. Ігвард не міг повірити своїм очам. «Арон, як ти... живий?» — його голос був ледве чутний, наче він питав себе більше, ніж свого колишнього підлеглого. Хлопець, піднявши голову, з подивом поглянув на короля, потім тихо відповів: «Це довга історія, Ваше Величносте... Але єдине що скажу, так це те, що мене врятували». Ігвард стояв у нерішучості, відчуваючи, як усі його почуття переплелися в одну складну емоційну бурю. Він не знав, чи бути радісним, чи розчарованим, чи навіть розгніваним.

       «Ти казав, що є щось важливе… Що?» — почав король. «Хай всі вийдуть» — попередив той. Ігвард звів брови, подумав та махнув рукой, кажучи: «Вийдіть». Кожен один за одним почав покидати кабінет. «І ти, Мартіне!» — вигукнув Ігвард. «Вийшли. Починай» — промовив король, бачачи, що вони одні. «Ваше Величносте, я знаю, що принц Томас живий», — почав Арон, намагаючись говорити спокійно. «Аркієри… Вони вивезли його. Зараз він перебуває у Греті» — додав він. Ігвард не міг повірити своїм вухам. Він замовк, намагаючись збагнути ці слова. «Що?» — тихо викрикнув король. «Я не хочу, щоб він помер. Я не хочу його смерті, Ваше Величносте. Тому я вирішив сказати правду. Він живий, і знаходиться далеко від Вас» — пояснив той. Король, почувши це, відчув, як на нього нахлинула хвиля емоцій. Спочатку шок, потім злість. І все це перемішувалося з неспокійною надією. «Чому… чому ти вирішив розповісти мені все це?» — запитав Ігвард, його голос став холодним, і він уважно дивився на зрадника. Арон глибоко зітхнув, а його очі стали більш серйозними. «Я не можу більше приховувати це, Ваше Величносте. Я не хочу, щоб Томас помер, і я розумію, що це моє єдине виправдання. Я просто хочу почати все із самого початку» — пояснив він. Король задумався на мить, його серце переповнювало безліч почуттів. Весь цей час він вважав, що його брат мертвий, і ця новина ставала шоком. Ігвард був безмежно радий, що Томас міг бути живим, але він не міг довіряти Арону, тим більше, що містечко Грест розташоване не у межах його влади, це вже землі королівства Белліон.

       Раптово до кабінету влетіла Марієтта, її обличчя було спотворене люттю, а очі палахкотіли від гніву. Вона встигла побачити лише Арона, що стояв перед королем, але її погляд одразу спрямувався на нього, наче на ворога.  «Ти…! Ти вбив Едріана!» — крикнула вона, підходячи до нього. Її голос був пронизливим, а в руках вона стискала кинджал, готова використати його в будь-яку мить. Ігвард швидко схопив Марієтту за руку і відтяг її назад. «Марієтто, не роби цього!» — його голос був твердий. Арон кинув погляд на дівчину. «Зрозумій, Марієтто, це поле бою. Або я його, або він мене» — промовив він спокійним голосом. «Краще Запитай у свого брата, як воно...» — додав Арон, вже дивлячись на короля. Ігвард мовчав, його погляд затримався на Ароні. Він не міг одразу відповісти, розуміючи, що слова Арона правдиві. «Ти хочеш, щоб я повірила в це?!» — саркастично запитала дівчина. Арон, не зважаючи на перепалку, додав знову, уже більш урівноважено: «Я не мав вибору, Марієтто. Він загрожував моєму життю, і я діяв відповідно до обставин. Ти не можеш зрозуміти, бо не була там». Король же залишався мовчазним. «Лео» — крикнув він. Лицар відчинив двері та увійшов. «Відведи Арона до темниці» — наказав король. Лео махнув головою та підійшов до минулого друга. А тим часом Ігвард разом із сестрою йшов до її покоїв.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍