Галина Левтер - Тиха радість, Галина Левтер

— А як бачиш своє майбутнє ти ? В першу чергу, чого хотілося б досягти? 

— Вийти з-під опіки батька.

— Це нелегка задача, я так розумію.

— Нелегка, але можлива. Я хочу бути мужчиною. Чоловіком, здатним вирішувати свої життєві питання, а згодом і своєї сім'ї, без оглядки на тата з мамою.

— А  яка професія захоплює? Військовий?

—  Хірург. Військовий.

— Ого! Але ж без батьківської допомоги в медичний не поступиш! Чула, тобі пророчили фах кардіолога і добру посаду.

— Вихідні дані вірні, а от на результат впливає людський фактор і як там його, — Ал почухав потилицю,— Боже провидіння. Давай іншим разом про це! Я з Богом ще не  перебалакав!

— Ти так фамільярно до Господа. Його не підкупиш!

—  Який підкуп?! Просто попрошу благословення!

Ал кидав давно знайомі їй фрази чи то з насмішкою, чи то серйозно. 

Він щось приховував. Від батьків, від неї.

Вона боялася і водночас вірила, що все вийде на добре.

— Холоднішає. Підемо чаю кудись вип'ємо? – запропонував Ал. – Можна до якоїсь піццерії заскочити. Там ми будемо на людях.   Я правильно розумію твою логіку для побачення?

— Ні. Не варто. 

— Пффф! Чого ти тепер боїшся?

— Я не ходжу по таких закладах.

— О, вибач! Там же невіруючі!

— Ти підтрунюєш наді мною! Припини!

— Та ну! Не рівняй всіх по своїх віруваннях і упередженнях. 

— Там багато нехороших хлопців і чоловіків…

— Ось воно що…— Ал замислився. Розмова обірвалася.  Раптом він зробив захват. Закрив її  рот своєю долонею.— Ну, Дарченко! Подумай, як відв'язатися від такого кавалера.

Страх спаралізував Ліну. Ал відпустив її.

— Дивись і вчись. Нехитрі прийоми маєш відточити до автоматизму.

Бернштейн вимучував Ліну добрих півгодини.

— Я не проти чаю і хочу  додому.— відхекуючись мовила Ліна. 

— Змерзла, мала?

— Я не мала.

— Змерзла моя? 

Він  лукаво примружився, читаючи в її погляді й рухах збентеження.  Він відійшов від неї на п'ять кроків, розкинув руки.

— Ходи в зігріваючи обійми!

— Александр Бернштейн, не переходь межі!

— Які?

— Пристойності.

— В обіймах нема гріха. Як нема гріха в любові! Хіба є гріхом те, що я кохаю тебе? Можеш не відповідати зараз. В нас ще є час.  

Ніхто з них не знав, що їм лишилася пригоршня осінніх днів перед роками розлуки.