Тетяна Тиховська - Паперова лялька
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На народження онуків приїхав Зоїн тато. На цей раз окрім дитячих речей він привіз з Угорщини дарунок і для Зої. То була натуральна шуба. Не шуба, а диво: біла-білесенька, з великим коміром, зі сріблястими ґудзиками. Навіть чохол, що в ньому продавалася шуба, був казково красивий.
Хоча зараз було літо, Зоя одягла обнову й пройшлася кімнатою. Як же жінку змінює одяг!
А коли батько поїхав, Зоя напхала в чохол якомога більше нафталіну та й повісила шубу глибоко в шафу. Куди вона в ній ходитиме? На шахту? То шуба за одну мить з білою перетвориться на червону. Хай висить, може, коли й трапиться нагода похизуватися.
Якось у двері постукали. І на порозі з’явився… Ні, не свекор. Той приїде трохи згодом, з новою дружиною…
На порозі стояв одягнений у військову форму Сашко, що тільки повернувся з армії, навіть додому не заїхав. Він за три роки змужнів, зміцнів і дещо ніяковів перед невісткою.
Сашко таки подорослішав. Він намагався якомога більше робити по дому, хапався за будь-яку чоловічу роботу, охоче грався з дітьми. І часто наче вибачався:
– От знайду якусь гарненьку хохлушку, одружуся – та й з’їду від вас, не заважатиму.
Він влаштувався на їхню ж шахту бурильником. А так як і заробляв непогано, і характер мав добрий, то й дівчина невдовзі у нього таки з’явилася. Зоя вже мізкувала, коли оголосять про одруження.
Та якось Сашко з побачення прийшов п’яний, як чіп. І не виходив з горілки кілька діб, навіть роботу прогуляв.
Зоя обрала мить та поспитала у Миколи:
– Вони що, посварилися?
– Та ні, тут інше…
– То ще помиряться? Що там трапилося?
– Сашко відбував армію в Чехословаччині. А там в 1968 році заколот був, пам’ятаєш?
– Та щось таке…
– Проти наших військових застосували якусь гидоту…
– То й що?
– Тепер у Сашка не може бути ані дітей, ані коханок…
– Тобто… Як?
– А ніяк.
Зоя почала розуміти. Спитала з жалем:
– І що ж він тепер робитиме?
– Не знаю… Пиячитиме.
Чехословаччина аж ніяк не перша намагалася збочити з соціалістичного шляху, на який її настирливо пхав Радянський Союз. В 1953 такий же заколот був у Німеччині, в 1956 – в Угорщині.
Невдоволення і виступи народу відбувалося і в інших державах Соціалістичного табору, які вдавалося придушити тільки за допомоги Радянської Армії. На її утримання, звісно, витрачались величезні кошти, аби вона функціонувала не тільки в своїй країні, а й далеко за її межами. Крім того, Радянський Союз підкидав грошенят комуністичним партіям багатьох держав Азії, Африки, Латинської Америки…
І хоча в 1961 році радянський космонавт першим ступив у космос, звичайні люди потроху-потроху ставали жити, майже, як злидарі. Це бачили не тільки пересічні громадяни, а й представники передової інтелігенції. Їх не страчували, не висилали. Але для таких гостинно відчинялися двері численних психіатричних лікарень. Ото там і базікайте, скільки заманеться… Хоч живі залишалися, дякувати Богові.
Сашко таки попивав. Хоч не встромив голову в духовку та не наковтався отрути. Але збайдужів, змарнів, постарів одразу на кільканадцять років. З огляду, що він непогано заробляв, таки знайшлась жіночка, що згодна була його взяти до себе. Щоправда, віком була, як його мати. Він так і призвичаївся її називати – мамка. І переїхав до неї назавжди.
…У Зої діти повиростали. Чим далі, тим важче було не тільки прокормити, а ще обути-одіти. Що грошей завше не вистачало, ще й купити було ніде – на все був дефіцит, від зубного порошку до меблів.
А тут ще наблизився бабусин ювілей. 90 років – то-таки дата! Обіцяли родичі наїхати – тьотя Люба з чоловіком, тьотя Надя зі Свєтою. Свої криворізькі родичі поприходять з дружинами, з дітьми, з онуками… І що ж його вигадати на дарунок?
Квітневим понеділком Зоя стрімко увійшла до кабінету. Сьогодні до бажання не запізнитися на роботу додавалася тривога, чи не трапилось чого на шахті: на вихідних було зареєстровано підземні поштовхи силою до чотирьох балів.
Це був відгомін потужного румунського землетрусу[32]. Щоправда, в п’ятиповерхівці, де мешкала Зоїна родина, не всі пожильці зрозуміли, що воно було. А ось дев’ятиповерхівки трусонуло добряче, попри нічний час вискакували, хто в чому був. Що тоді казати про шахту з її штучними порожнечами на місці відпрацьованих копалень, прошарками м’якого ґрунту, запаморочливою глибиною діючого стволу?
Офіційно мешканців Кривого Рогу запевняють, що місто розташоване на потужній
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Паперова лялька», після закриття браузера.