Ядвіга Жилінська - Жриці, амазонки та чарівниці

воду. Аргонавти міцно обв’язали корпус корабля канатами, щоби скріпи не розійшлися і дошки витримали перший удар хвиль. Потім спільними зусиллями зіпхнули його на валки, укладені в рівчак, та почали повільно зсовувати «Арго», пильнуючи за Тіфієм, який стояв при стерні. Потім Тіфій дав знак: аргонавти зробили один сильний поштовх, швидко вистрибнули на борт і ухопилися за весла. Корабель із гуркотом прокотився по останніх валках, аж іскри посипалися від тертя, і «Арго» легко зіслизнула в воду.

Тепер настав урочистий момент принесення жертви зі святої стегнової кістки молодого бичка та ячмінної води для сина Латони Аполлона-Стріловержця. Аргонавти кинули якір, склали із каміння олтар на березі та востаннє розклали вогонь на грецькій землі.

А коли небо почало блакитніти й запалала Зоря, зійшли на борт і підняли якір. Прощалася з ними вся громада Іолку. Прийшла також Іфія, столітня жриця Артеміди, опікунки міста, щоб сказати напутнє слово Ясонові, але через численну юрбу молоді не змогла до нього дістатися. І так, під окрики натовпу, відчалили від берегів Магнезії і, гнані лагідним вітром, попливли на північ, керуючи погляд у бік вершини Осси. Потім, далі при сприятливому вітрі, повернули на схід, до Фракії.

Досі несли їх вітрила, але тепер вітер припинився і ніч застала їх на морі поблизу острова Лемнос. Взялися за весла і, напружуючи м’язи, причалили до берега. Здалеку бачили оборонні мури міста Миріни, над яким панувала цариця Гіпсіпіла.

На світанку аргонавти вислали до замку герольда з проханням про дозвіл зупинитись у пристані та запастися харчами для дальшої дороги. Неспокійно чекали, якою буде відповідь, бо останнім часом трапилися там якісь не зовсім зрозумілі події, і різні чутки про них кружляли по Егейському морі. На Лемносі панували архаїчні звичаї і щороку, під час осіннього рівнодення, жриці приносили в жертву Священного Царя, а точніше його заступника. Чоловіки начебто збунтувалися і, знехтувавши дружинами, привезли з походу до Фракії рабинь. Врешті доведені до краю лемнійки вигнали з острова збунтованих мужів та їхніх бранок, а дехто казав, що повбивали. Так чи сяк, островом правила молода самотня цариця, а охороняли її озброєні дівчата, бо жодного чоловіка на острові не зосталося. Гіпсіпіла і лемнійські жінки почувалися безпечними за городськими мурами, на острові посеред моря, але нудьгували у самотності, що тяглася вже більше року. Аргонавти з’явилися саме до речі. Було їх не надто багато, не могли становити загрози, окрім того, — як запевняла нянька цариці, — напевно і в думці не мали мстити за чоловіків, яких ніколи на очі не бачили. Тому Полуксо радила запросити і пригостити їх, бо, коли теперішнє становище потягнеться довше, все населення царства перемре і родючий острів спустіє.

Отож Гіпсіпіла вислала до аргонавтів синьооку Іфіною, щоб запросила їх до царського палацу на учту, пообіцявши заодно забезпечити провіантом на дальшу дорогу.

Серед аргонавтів запанувало небувале хвилювання. Всі вдягали найкращі шати та намащувались пахучими олійками, щоб здаватися якомога вродливішими, і ніхто не хотів залишатися на кораблі. Врешті жеребом вибрано двох, що мали пильнувати «Арго», а решта з Ясоном на чолі рушила до міста; брама була широко розчинена. В палаці вже чекала на них цариця і розкішний бенкет.

Пізніше Ясон розповідав, що цариця першого ж дня запропонувала йому трон і просила стати її мужем. Але схоже, що насправді тільки запросила його до свого ложа. Її товаришки звернулися з подібними пропозиціями до решти мінійців і одразу ж після учти всі розійшлися по домах парами, кожна лемнійка вела вибраного аргонавта. У царському палаці зостався Ясон, сам на сам із Гіпсіпілою. З дрожем хвилювання, яке лише підсилювало жагу, підіймався він на ложе цариці, пам’ятаючи розповідь, що жінки-остров’янки повбивали своїх чоловіків, заманивши їх до себе. Ця перша ніч надовго закарбувалася в пам’яті аргонавтів і ледь не прикувала їх навіки до жінок із Лемносу. Потім розпочалися святкування, танці, музичні виступи та урочистості на честь Легконогої Миріни, засновниці міста. Зрештою ті, що зосталися пильнувати «Арго», увірвались до городу і, б’ючи палицями у двері домів, стали вимагати від товаришів, щоб вони збиралися в дорогу, а то відпливуть без них. Аргонавти отямились. Чуло попрощавшись із лемнійками, повільно верталися на борт, пообіцявши, що, повертаючись додому, обов’язково сюди заїдуть. Цариця Гіпсіпіла подарувала Ясонові — на пам’ять про численні ніжні пестощі — гарний пурпуровий плащ.

— Ти ж не можеш ходити лише у шкіряній туніці, — сказала.

Зворушений Ясон відповів:

— Коли б я загинув, а в тебе народиться син від мене, відішли його моїй матері до Іолку.

Із Лемносу аргонавти попливли до Самофракії, щоб віддатися під опіку Великої Богині, бо невдовзі мусили вони покинути безпечні грецькі води і переплисти протоку, яку вдень і вночі пильнували грізні троянські триреми.

Шанобливо і покірно рушили мінійці до храму Багатойменної, прохаючи верховну жрицю, щоб вона допустила їх до обряду ініціації перед походом, у якому вони мали прославити ім’я Греції або загинути.

Десять днів поспіль не можна їм було торкнутися м’яса чи вина, потім їх, одягнених у білі шати, завели до храму, де й були вони допущені до таємниці. На дорогу одержали червоні талісмани, а як вотивні подарунки зоставили бронзові посудини.

Вночі, тримаючись фракійського узбережжя, вдалося їм прослизнути через протоку, де потонула колись маленька Гелла[107], і вплисти до Пропонтиди. Тепер вони просувалися вздовж фригійського берега, відвідуючи різні порти, де їх по-різному приймали. Найкраще пригостили аргонавтів у країні доліонів, бо вони саме втрапили на весілля царя Кізіка та фригійської князівни. Але пізніше, коли буря змусила аргонавтів повернутися, мешканці краю прийняли їх за піратів. Розгорілася запекла битва, у якій з боку доліонів загинув цар Кізік.

Поблизу столиці, на скелястому пагорбі Діндім, здіймалася стародавня покинута святиня Матері-Землі, шанованої у Фригії під іменем Реї, до неї поспішили тепер аргонавти. Спершу збудували із дрібного каміння олтар, потім стали довкола нього, оздобивши голови вінками з дубового листя. Потім Ясон розпочав палку молитву до Реї, благаючи Ідайських Дактилів (Рея народила їх на Криті у Диктейській Печері і дала їм спромогу посилати та відводити погибель) змилуватися. Звершивши жертовні обряди, за порадою Орфея виконали танець довкола олтаря. Танцювали при повному озброєнні, ударяючи мечами об щити, аби заглушити жалóбний лемент, яким доліони оплакували свого царя. Так вони танцювали до світанку; коли встало сонце і затих вітер, могли покинути країну доліонів, бо Рея заспокоїла бурхливе море і послала їм сприятливі вітри…