Чайна М'євілль - Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю

наук, так? Але, якщо ми кажемо, що біологія впливає на суспільство, справедливо буде стверджувати, що це працює і навпаки, тож біологія насправді трохи правіше кута з «Матеріальним». А як щодо польоту вітряних поліпів? Харчування душевних дерев? Це окультне, тому нам доводиться знову трохи переміститися, цього разу вгору. Фізика включає ефективність деяких субстанцій для тавматургічних чарів. Розумієш, про що я? Навіть найбільш «чисті» дисципліни насправді десь посередині між трьома аспектами.

А ще є ціла купа наук, що визначають себе своєю гібридною природою. Соціобіологія? Посередині на нижній осі й трошки вгору. Гіпнотологія? Посередині з правого боку. Соціальне/психологічне й окультне, але трохи із залученням мозкової хемії, тож так само трошки посунемо...

Тепер Айзекова діаграма була вкрита маленькими хрестиками, якими він позначав різні дисципліни. Учений подивився на Яґарека й намалював останній акуратний хрестик у самому центрі трикутника.

— Тож що ми бачимо ось тут? Що в самісінькому центрі?

Деякі люди думають, що це математика. Гаразд. Але якщо математика — це наука, котра дозволяє нам найкращим чином добратися до центру, які сили ми розглядаємо? Математика на якомусь рівні цілком абстрактна, квадратний корінь з мінус один і таке інше; але світ однозначно є суворо математичним. Отож це спосіб дивитися на світ, що поєднує всі сили: ментальні, соціальні, фізичні.

Якщо всі дисципліни розміщені в одному трикутнику з трьома вершинами й одним центром, то всі сили й динаміки, котрі вони вивчають, теж. Іншими словами, якщо ти думаєш, що цікаво чи корисно дивитися на речі під таким кутом, то йдеться про один вид поля, один вид сили, який тут вивчається в різних його аспектах. Тому це називається «Об’єднаною теорією поля».

Айзек посміхнувся, виснажений. «Трясця, — раптом зрозумів він, — а в мене ж непогано виходить... Десять років досліджень зробили з мене непоганого вчителя...» Яґарек пильно на нього дивився.

— Я... розумію... — нарешті сказав ґаруда.

— Радий це чути. Це ще не все, приятелю, тож слухай уважно. Знаєш, ОТП як теорію не дуже-то й приймають. У неї статус десь на рівні Гіпотези про Розколоту Землю, якщо тобі це щось каже. — Яґарек кивнув. — Гаразд, тоді ти знаєш, про що я. Цю теорію, в якомусь плані, шанують, але вважають трохи божевільною. Однак, щоб позбутися останніх залишків достовірності, котрі можна нашкребти, я став на бік меншості серед теоретиків ОТП. Йдеться про природу сил, які ми досліджуємо.

Спробую пояснити це просто. — Айзек на мить заплющив очі й зібрався з думками. — Так. Питання в тому, чи патологічно яйцю падати, якщо його впустити.

Він зробив паузу, потримавши образ в умі.

— Розумієш, якщо уявити, що матерія, а отже, об’єднана сила, яку ми досліджуємо, за своєю сутністю статична, тоді падати, летіти, котитися, передумувати, накладати закляття, старіти, рухатися — це все відхилення від природного стану. А якщо ні, тоді ти вважаєш, що рух — частина структури онтології, і питання в тому, як це найкраще теоретизувати. Неважко здогадатися, на чиєму я боці. Статисти скажуть, що я неправильно представляю їхні погляди, але чорт із ним.

Отже, я ТРОП, теоретик рухомого об’єднаного поля. А не ТСОП, теоретик статичного... ну ти зрозумів. Однак належність до ТРОПів створює стільки ж проблем, скільки й вирішує: якщо щось рухається, як воно рухається? Рівномірною ходою? Переривчатою інверсією?

Коли ти піднімаєш шматок деревини й тримаєш за три метри над землею, у нього більше енергії, ніж на землі. Ми це називаємо потенційною енергією, так? З цим погоджуються всі науковці. Потенційна енергія — це енергія, що дає дереву силу вдарити тебе чи залишити слід на підлозі, силу, якої воно не має, просто лежачи на землі. У нього є ця енергія, коли воно нерухоме, як і в попередньому випадку, але коли воно може впасти. Якщо воно впаде, потенційна енергія перетвориться на кінетичну, і можна зламати собі палець на нозі чи щось таке.

Розумієш, потенційна енергія — це коли щось займає положення чи потрапляє в ситуацію, де воно балансує на межі зміни свого стану. Так само, як можна піддати відчутному тискові групу людей, і вони раптом вибухнуть спротивом. З буркотливих та бездіяльних вони миттєво перетворяться на жорстоких і винахідливих. Перехід з одного стану в інший здійснюється, коли щось — соціальну групу, шматок дерева, закляття — переносять туди, де внаслідок взаємодії з іншими силами його власна енергія працює на противагу його початковому стану.

Я говорю про те, що речі необхідно довести до кризової точки.

Айзек на хвилину спинивсь і розслабився. На власний подив, йому це надзвичайно подобалося. Процес пояснення свого теоретичного підходу допомагав узгодити власні ідеї, формулювати свій підхід із обережною категоричністю.

Яґарек видався зразковим учнем. Його увага була цілковитою, погляд — гострим, мов шпилька.

Айзек глибоко вдихнув і продовжив:

— Те, чим ми тут займаємось, до біса серйозно, друже Ягу. Впродовж довбаних років я танцюю навколо кризової теорії. Кажучи коротко: я стверджую, що частина природного стану речей — опинятися в кризових станах, це їхня невід’ємна риса. Речі вивертаються навиворіт просто тому, що вони речі, розумієш? Сила, що керує об’єднаним полем, — кризова енергія. Такі штуки, як потенційна енергія, — це лише один аспект кризової енергії, один крихітний прояв. Так, якби можна було в будь-якій ситуації звернутися до резервів кризової енергії, — йдеться про величезну силу. Направду, деякі ситуації мають більшу кризову складову чи схильність, але суть кризової теорії полягає в тому, що речі за своєю природою є в стані кризи. Нас увесь час оточують довбані потоки кризової енергії, але ми ще не навчились ефективно її використовувати. Замість цього вона час від часу вибухає, ненадійно й безконтрольно. Жахливе марнотратство.

Айзек похитав головою на цій думці.

— Міркую, водяники здатні використовувати кризову енергію. На крихітному рівні. Це парадоксально. Наявна у воді кризова енергія йде на те, щоб утримувати її у формі, проти якої вона бореться, тож ти ставиш її в ще більш кризові умови... але тоді енергії нікуди подітися, тож криза себе розв’язує, розпадаючись у початкову форму. А що, якби водяники використовували воду, котру вони вже... е-е... наводоробили, і взяли її як складник для якогось експерименту, в якому б використовувалась ця підвищена кризова енергія... Вибач. Я зупинився. Ідея полягає в тому, що я намагаюся знайти спосіб, у який ти міг би звернутися до своєї кризової енергії та використати її для польоту. Розумієш, якщо я маю рацію, то