Йон Колфер - Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер

Уся ейфорія Спіро випарувалася. Він повернувся до Артеміса.

— Про що він говорить?

Артеміс покашляв, прочищаючи горло.

— Куб не може сканувати закриті системи, доки його омнісенсори не торкатимуться комп’ютера, чи принаймні не будуть дуже близько до нього. У «Фо­нетикс» параноїдальне ставлення до хакерів, тож їхня лабораторія абсолютно ізольована, прихована під кількома поверхами каміння. Вони навіть елек­тронної пошти не мають. Знаю, бо і сам кілька разів намагався зламати їхню базу.

— Але ж супутник Куб просканував, так?

— Супутник транслює сигнали. А якщо є тран­сляція, Куб може її відстежити.

Спіро погрався з ланцюжком на зап’ястку.

— Отже, мені потрібно йти до «Фонетикса».

— Я б цього не радив,— сказав Артеміс.— Вели­кий ризик для особистої вендети.

Блант зробив крок уперед.

— Дозвольте, містере Спіро. Я можу віднести.

Спіро закинув до рота жменю вітамінів із пля­шечки, яку дістав із кишені.

— Чудова думка, Арно. Справді чудова. Але мені не дуже хочеться, щоб контроль над Кубом перей­шов до когось іншого. Хто знає, яким спокусам мож­на піддатися? Кубе, ти можеш вивести з ладу сигна­лізацію «Фонетикс»?

— Чи може гном витерти носа об штани?

— Це що таке?

— Е-е... Нічого. Технічний термін. Ви не зрозумі­єте. Я уже вимкнув сигналізацію «Фонетикс».

— А що з охороною, Кубе? Можеш її позбутися?

— Жодних проблем. Я можу дистанційно вжити потрібних заходів.

— Які саме?

— Каністри з газом у вентиляційній системі. Сон­ний газ. До речі, в Чикаго це незаконно. Але добре працює, немає побічних дій, не можна відстежити. Через дві години можна заходити.

Спіро крякнув.

— Ото вже параноїки з «Фонетикс». Ну, Кубе, ви­руби їх.

— Добраніч,— сказав Фоулі майже зловтішно.

— Добре. Так, Кубе, усе, що відділяє нас від пла­нів «Фонетикс», міститься в комп’ютері в зашифро­ваному вигляді.

— Не смішіть мене. Іще не винайшли такий при­стрій, який би зміг точно визначити той незначний час, за який я зламаю жорсткий диск «Фонетикса».

Спіро пристебнув Куба до паска.

— А знаєш, цей хлопець починає мені подоба­тися.

Артеміс зробив останню спробу змінити ситуа­цію.

— Містере Спіро, не думаю, що це слушна думка.

— Звісно, не думаєш,— зареготав Йон Спіро, пря­муючи до дверей.— Тому я беру тебе із собою.

Науково-дослідні лабораторії «Фонетикс», Індустріальний сектор Чикаго

Спіро вибрав зі свого великого парку автомобілів «Лінкольн Таун Кар». Модель дев’яностих, з фіктив­ною реєстрацією. Він часто використовував його, коли доводилося тікати. Машина досить стара, щоб лишатися непомітною, а якщо поліція і помічала но­мер, то все одно нічого не могла дізнатися.

Бланк припаркувався навпроти головного входу до лабораторій «Фонетикс». За прозорими дверима сидів охоронець. Арно дістав із бардачка складний бінокль. Навів на охоронця.

— Спить як дитина,— заявив він.

Спіро поплескав його по плечу.

— Добре. У нас менше двох годин. Зможемо?

— Якщо Куб такий гарний, як усі кажуть, то ми за п’ятнадцять хвилин зайдемо і вийдемо.

— Це машина,— холодно відповів Артеміс.— Не один із твоїх накачаних стероїдами друзів.

Блант озирнувся через плече. Артеміс сидів на задньому сидінні, затиснутий між Пексом і Чіпсом.

— Чому це ти раптом став такий хоробрий?

Артеміс знизав плечима.

— Що мені втрачати? Врешті-решт, гірше вже не буде.

За прозорими дверима були звичайні. Куб дис­танційно відкрив замок, і вся банда зайшла до вести­бюлю. Сигналізація не спрацювала, охоронці назу­стріч їм не вискочили.

Спіро пішов коридором. Новий технологічний друг і думка про те, що зовсім скоро «Фонетикс» вилетить із бізнесу, зробили його напрочуд хоробрим. Система охорони для Куба була не серйозніша, ніж паперова огорожа для танка, і зовсім скоро Спіро з компанією спускалися на вісім поверхів вниз до лабораторій.

— Ми їдемо під землю,— хмикнув Пекс.— Туди, де лежать кістки динозаврів. А ви знали, що через мільйон мільярдів років лайно динозаврів перетво­рюється на діаманти?

Як правило, такий коментар уважався образою, але сьогодні Спіро був у чудовому гуморі.

— Ні, я не знав, Пексе. Може, платити тобі зар­платню лайном?

Пекс вирішив, що заради своїх фінансів краще тримати язика за зубами.

На вході в лабораторію стояв сканер відбитків пальців. Навіть не гелевий. Куб легко відсканував відбитки на пластині та знову спроектував їх на сен­сор. Навіть коду не було.

— Так просто,— хмикнув Спіро.— Я мав зробити це ще кілька років тому.

— Можна трохи подякувати,— не витримав Фоу­лі.— Врешті-решт, я привів нас сюди і знешкодив охорону.

Спіро підніс коробочку до обличчя.

— Я ж не розтрощив тебе, Кубе, тож уважай, що подякував.

— Нема за що,— буркнув Фоулі.

Арно Блант перевірив монітори охорони. Повсю­ди лежали непритомні охоронці, один відключився, ледь засунувши в рота бутерброд.

— Маю зізнатися, містере Спіро, що робота чис­та. «Фонетикс» навіть сам сплатить за сонний газ.

Спіро глянув на стелю. Там у напівтемряві блима­ли кілька червоних вогників камер.

— Кубе, а ти не збираєшся навідатися до відео- кімнати по дорозі назад?

— Такого не буде,— відповів Фоулі, як справжній актор,— Я стер із плівок наше зображення.

Пекс і Чіпс підхопили Артеміса під руки.

— Зрадник,— пробурмотів хлопець.— Я подару­вав тобі життя, Кубе. Я твій творець.

— Так. Може, ти зробив мене занадто схожим на тебе. «Aurum potestas est». Золото — сила. Я лише роблю те, чого ти мене навчив.

Спіро ласкаво потер Куб.

— Подобається мені цей хлопець. Немов брат, якого я ніколи не мав.

— Я думав, у вас є брат,— спантеличено сказав Чіпс.

— Гаразд,— відмахнувся Спіро.— Немов брат, який мені дуже подобається.

Сервер «Фонетикс» розташувався по центру лабо­раторії. Монолітний жорсткий диск із довгими дро­тами, що тяглися в різні боки.

Спіро відчепив свого найкращого друга від паска.

— Де ти хочеш бути, Кубе?

— Просто постав мене на кришку сервера, мої омні-сенсори зроблять усе, що потрібно.

Спіро так і зробив, і через кілька секунд на ма­ленькому екрані Сі-Куба замерехтіли схеми.

— Вони в мене! — зрадів Спіро, тріумфально роз­махуючи кулаками.— Це останній електронний лист з вигаданими цінами на акції, що я отримую від цих хлопців.

— Завантаження завершено,— відрапортував Фо­улі.— Маємо всі проекти «Фонетикса» на найближчі десять років.

Спіро притиснув Куба до грудей.

— Чудово! Я зроблю нашу версію телефону «Фо­нетикс» раніше за них, зароблю кілька мільйонів, а вже потім випущу Куб.

Арно зосередив увагу на моніторах охорони.

— Е-е, містере Спіро, здається, у нас незапланована ситуація.

— Ситуація? — гримнув Спіро.— Що це