Георгій Іванович Кублицький - Материками й океанами
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Володимирова не приваблювали ці розваги. Він поспішав у Бостон на вибори губернатора.
Мандруючи по країні доларів без доларів, російський учитель бачив те, чого не бачили гультяї-туристи. Яка ж це вільна держава, коли робітники помирають тут з голоду? А американська демократія? На виборах демократ Твід і його поплічники купили десять тисяч голосів по десять доларів за кожний і все ж провалились, бо надто зганьбили себе шахрайством і крадіжками.
«Висуваючи кандидата, партії майже не турбуються — чи чесний він, а просто висувають людину, яка б менше від інших крала, — записав Володимиров у своєму щоденнику. — Нью-йоркський громадянин на моє запитання — за кого він голосуватиме, відповідав:
«За демократів, бо там менше злодіїв, ніж у республіканців». З болем у серці бачиш, що брехня, насильство, підкуп стають справді переважаючими елементами американських виборів… Не бажаючи віддати жодного процента із своїх баришів, капіталісти п'ють кров робітників…»
Після довгих поневірянь повернувся наш мандрівник до Нью-Йорка, на землю якого майже чотири роки тому він ступив, сповнений найрожевіших сподіванок. Він зустрічав за свою подорож чимало чуйних людей, особливо серед американських робітників. Він бачив чудові споруди і великі міста, надивився на дива природи. Як учитель він міг засвідчити, що в багатьох містах Америки добрі шкільні будинки.
Але скільки поруч з цим лихого, потворного, огидного — всього того, що народжено владою грошового мішка!
…І ось Володимиров, улаштувавшись на палубі пароплава між тюками товарів, бачить, як тане у вечірній млі миготливий вогонь маяка нью-йоркської гавані. Біля тьмяного суднового ліхтаря він, ледве розрізняючи літери, пише на останній сторінці своєї записної книжки:
«Так, за ці чотири роки у мене склалась думка, що чужі землі добре і корисно дивитись, але для життя нема країни, милішої рідного краю… Звертаєш свій погляд на схід, спалахують захопленням очі, радісно б'ється серце, стоїш на палубі судна і з полум'яно щирим бажанням блага батьківщині летиш до рідних берегів».
Він ставить крапку і, трохи подумавши, розмашисто приписує слово: «Кінець». Океан розмірено котить хвилі, помітно посилилась хитавиця. Вогонь маяка мелькнув востаннє і зник.
Ритмічно стукає машина, і в її стукові вчувається: «Додому, додому, додому…»
ЧЕРЕЗ КРИЖАНУ ВЕРХОВИНУ ГРЕНЛАНДІЇ
Про нього казали, що він великий як полярний дослідник, більш великий як учений і ще більш великий як людина.
Він був чемпіоном своєї країни з ковзанів, брав призи на лижних змаганнях, був доктором наук, керівником однієї з найзнаменитіших полярних експедицій минулого століття, дипломатом, автором захопливих книжок, лауреатом Нобелівської премії. Він був також почесним членом Московської Ради робітничих і селянських депутатів, другом нашої країни. Його нагородили грамотою Всеросійського з'їзду, висловлюючи найглибшу вдячність від імені мільйонів трудящих РСФСР за допомогу голодаючим Поволжя під час страшної посухи 1921 року.
Його ім'я — Фрітьоф Нансен.
Нема такої книжки про скорення Арктики, де б не згадувалося про знаменитий льодовий дрейф «Фрама». Побудувавши цей дуже міцний корабель, Фрітьоф Нансен разом з командою сміливців улітку 1893 року покинув рідну Норвегію і біля берегів Сибіру ввів його в гущу крижаних полів. Нансен вирішив використати ту течію Північного Льодовитого океану, яка, за його розрахунками, несла крижини спочатку в напрямі північного полюса, а далі виносила їх до гренландських берегів.
І справді, вмерзнувши в крижані поля, «Фрам» почав разом з ними просуватися все далі на північ. Коли на початку 1895 року судно перебувало за 83 градусом північної широти, Нансен разом з своїм другом Йохансеном покинув «Фрам». Вони спробували досягти Північного полюса на собачих упряжках, але зустріли непрохідне громаддя торосів. Встановивши норвезький прапор в останньому своєму таборі на 86°13'' північної широти, Нансен і Йохансен повернули назад.
Вони не збиралися вертатись на «Фрам», який тим часом течія однесла разом з кригою далеко від того місця, звідки вирушила маленька санна партія. З неймовірними труднощами двоє норвежців прокладали шлях до далекої землі Франца-Йосифа. Цей архіпелаг був тоді лише приблизно позначений на картах австрійською полярною експедицією. Там, де за картою мала бути земля, Нансен і Йохансен бачили безкраю кригу. Північним робінзонам довелося зимувати в халупці, яку вони склали з каміння на невідомому острівці.
Навесні 1896 року Нансен і Йохансен рушили далі, тягнучи за собою нарти і каяки — собак у них давно вже не було. Невідомо, чим би завершився цей ризикований похід, якби Нансен не почув одного разу собачого гавкоту. Через півгодини він був у таборі полярної експедиції англійця Джексона…
На кораблі англійської експедиції повернулися герої-норвежці до рідних берегів. А слідом за ними туди ж прийшов і «Фрам», цілий і непошкоджений. Як і розраховував Нансен, течія винесла його до берегів Гренландії.
Це був тріумф. Сучасники писали про Нансена: «Париж лежить біля його ніг, Берлін стоїть струнко, Петербург святкує, Лондон аплодує, Нью-Йорк вирує». Експедиція Нансена, власне, вперше відкрила для науки Північний Льодовитий океан у доти неприступних широтах.
Коли читаєш подорожній щоденник Нансена, який він вів під час санного походу до полюса і на зворотному шляху, думаєш: яким-бо чином ця дивовижна людина зуміла так всебічно підготувати себе до найважчих випробувань? Де, як накопичував він той запас сили, впертості, терпіння, якого вистачило б з верхом хоч на десять чоловік?
І коли в пошуках відповіді починаєш гортати сторінки біографії Фрітьофа Нансена, переконуєшся: походові до полюса передували роки тренувань і гарту, які закінчились, якщо можна так сказати, генеральною репетицією. Про неї ми й
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Материками й океанами», після закриття браузера.
