Валентин Лукіч Чемеріс - Рогнеда

стыдиться сих цепей, Когда ношу их за Отчизну!»

Перебуваючи в ув’язненні як один з головних організаторів повстання, він брав усе на себе всю «вину», намагаючись виправдати товаришів, сподіваючись на милість до них імператора.

За російським давнім звичаєм замах на государя (а це інкримінувалося на слідстві) тягнув за собою четвертування. Цар вирішив проявити «милосердя»: Рилєєва стратили через повішення в Петропавлівській фортеці разом із чотирма іншими декабристами. Його останніми словами, зверненими перед стратою до священика, були: «Батюшко, помоліться за наші грішні душі, не забудьте моєї дружини і благословіть дочку».

Кіндрат Рилєєв був одним з трьох нещасних, під якими обірвалася мотузка. Він провалився всередину ешафота і був повішений удруге. За деякими джерелами, саме він вигукнув перед своєю повторною стратою: «Проклята земля, де не вміють ні організувати змову, ні судити, ні вішати!»

Точне місце поховання К. Рилєєва, як і решти декабристів, невідоме. (Буцімто їх поховали десь на острові Голодай.) Сьогодні це острів Декабристів. Розташований у дельті Неви і є муніципальним округом Санкт-Петербурга.

У липні 1826 року там були закопані (без позначення місця їхніх могил) тіла страчених очільників повстання декабристів. Зокрема й К. Рилєєва. У 1926 році на острові було споруджено гранітний обеліск – пам’ятник декабристам.

Такою, яким був Рилєєв, була і його поезія – мужня і героїчна. У його думах на першому місці – образ борця за національну незалежність батьківщини. Поет-декабрист пишався своїми предками, які возвеличили славу Росії: Олег, Святослав, Мстислав Удалой, Дмитрій Донськой, Єрмак, Сусанін. Серед героїв – і Богдан Хмельницький, який боровся за визволення України від польської неволі. У список борців за славу і волю Батьківщини в Рилєєва потрапили й жінки, які не поступалися міцністю духу перед чоловіками – з-поміж них і Рогнеда, котра розповідає синові, яким славним був його дід, полоцький князь:

Пусть Рогволодов дух в тебя Вдохнет мое повествованье; Пускай оно в груди младой Зажжет к делам великим рвенье, Любовь к стране твоей родной И к притеснителям презренье.

У Карамзіна Рогнеда в його «Історії» виступає тим, ким вона й була – залишеною Володимиром жінкою, яка задумала помсту чоловіку; такою вона зображена у творах Хераскова – трагедії «Ідолопоклонники, або Горислава» (друге ім’я Рогнеди), чи «Рогнеда і Володимир» та в творах інших авторів (її спробу замаху на Володимира Карамзін називає всього лише «зворушливим випадком»), але не так у декабриста Рилєєва.

Певна річ, у Рилєєва Рогнеда – також залишена дружина, але, як пишуть дослідники, автор «заставил ее пылать и тираноборческой страстью».

Вона збуджено розповідає синові Ізяславу, як дід його і батько Рогнеди в Полоцьку «приветливо и кротко правил», «привязав к себе народ» (це зовсім не відповідає істині і правді історичного Рогволода) і потім, вже викрита під час замаху на князя, Рогнеда «обличает» Володимира:

Забыл, во мне чья льется кровь, Забыл ты, кем убит родитель!.. Ты, ты, тиран, его сразил! …Испепелив мой край родной, Рекой ты кровь в нем пролил всюду И Полоцк, дивный красотой, Преобразил развалин в груду… Тебе я сына даровала… И что ж?.. еще презренья хлад В очах тирана прочитала!.. …С какою б жадностию я На брызжущую кровь глядела, С каким восторгом бы тебя, Тиран, угасшего узрела!..

Рогнеда – не єдиний образ героїчної жінки у Рилєєва. В його думах вона постає в один ряд з іншими жінками, які йшли за чоловіками до Сибіру і на край світу. Особливо такі жінки яскраво змальовані в думі про Марфу Посадницю з вільнолюбного Новгорода. Ось її полум’яна промова:

Свершила я свое предназначенье; Что мило мне, чем в свете я