Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фентезі » Потойбiчне 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Потойбiчне" автора Василь Семенович Стефаник. Жанр книги: Фентезі.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 153
Перейти на сторінку:
я, дивлячись у вікно. Мовчанка тривала досить довго. Дядько то занурював ліву руку в густу шерсть Харона, то витягав. Брови у нього зовсім зійшлися докупи, лице зробилося темним. Нарешті, ледве розціплюючи зуби, він почав говорити і сказав мені ось що:

– Вислухай мене добре і добре запам'ятай, що я тобі скажу. Твоє рішення є результатом того строю гадок, при якому ти вважав себе за дитину заможних родичів, за людину, яка і має, і матиме засоби проіснувати, хоч би й не роблячи нічого. Я досі не мав потреби тобі нічого говорити, але тепер мушу тебе розчарувати й довести до твого відома, що ти не маєш нічого (він натиснув на ці слова). Розумієш – нічого! Ні батько твій, ні мати твоя не зоставили тобі ані шеляга в спадщину, і коли ти єси зараз тут, в моєму домі, то за це ти маєш бути вдячним тільки мені, бо я дав твоїй матері слово додержати тебе на своїм кошті до моменту, поки ти скінчиш гімназію. Чуєш? Я повторю: я дав твоїй матері слово, додержати тебе на своїм кошті до моменту, поки ти не скінчиш гімназію. Не більше, хоч і не менше. Більше ніяких обіцянок я ні їй, ні кому иньшому не давав і тому моє рішення буде таке: роби що хочеш і як хочеш – це мене не обходить. Я буду давати тобі на прожиток стільки, скільки давав би й тоді, коли б ти вчився; окрім того ти матимеш у моєму домі помешкання, їжу, тепло, освітлення й обслугу. Але так буде тривати лише рівно по той день, в який теперішні твої товариші одержать атестати. На другий же день після того ти мусиш забиратися пріч з мого дому. Чуєш?

Мене неначе хто штовхнув.

– Чую, – кажу. – Але чи ви певні, що я так-таки дійсно не маю нічого?

Я сказав це навмання, але ефект вийшов цілком несподіваний. Дядько побурів увесь, зціпив ще дужче зуби, аж скрипнувши ними, круто повернувся на закаблуках і крикнув:

– Ти не маєш жодних доказів!.. Жодних доказів!..

І побіг. Його Харон, клацаючи кігтями, за ним.

Я засміявся їм обом услід. Доказів у мене справді жодних не було, зрештою, я просто не знав, що маю доказувати, але ця втеча – це був хіба найкращий доказ чого хочеш, а головне моєї побіди над отою залізною людиною. Зрештою – пощо мені то все? Зараз досить з мене того, що я знов буду у своїй кімнатці, але вже вільний, незалежний. І без тривоги вже сяду за перевірення дослідів neitralaualis'y з тисячократним розчином соли, дослідів Крукса над передачею елєктричної енергії через майже цілком порожню просторінь і т. ін. О, як це дивно! Ми, що звикли преклонятися лише перед масою матерії – самі ж будемо змушені руйнувати тепер п'єдестал, на який звели її, бо наші ж власні досліди учать нас, як то мало треба матерії для того, щоби вона вже могла передавати величезну силу. І коли так мало треба матерії для проявлення фізичної сили, то вона цілком уже непотрібна для передачі сил психічних, при виявленню вольових імпульсів. І що мені всі дядьки світу з їх копійчаними інтересами, коли мене кличуть до себе величні проблеми будучого знання!..

І з того дня я почав жити цілком на власну волю. Увесь день і вся ніч були мої; я міг братися, до чого хочу, як хочу й коли хочу. Грошей, що видавав мені дядько, цілком вистачало на всі мої наукові досліди, а більше мені нічого не було треба.

Я вчився. Все, що мене цікавило – а мене цікавило все – я міг студіювати як хотів далеко, і моя кімнатка відповідно до моїх зацікавлень змінялася то на лябораторію альхеміка, то на кабінет ботаніка, фізика, мінералога, анатома. Мене цікавив увесь світ в усіх виявленнях своєї красоти й бруду. Життя моє кипіло, як кипіли розчини в моїх кубах та ретортах. То я біг у ліс, то в поле, то дивився в телескоп, то кидався до нового числа нової часописі, то брав свою скрипку або сідав за оту фісгармонію в залі й уносився разом з оксамитовими звуками басів кудись у невідомість.

Але останніми часами я вже цілком забув про все й вся, бо пізнав найдревнішу й найновішу і найглибшу з усіх наук – доктрини спіритуалізму. О, ні за один з видів знання я не брався з таким непереможним завзяттям, з такою навіть для самого мене дивною охотою та енергією, як власне за студіювання того, що Шопенгавер назвав колись «експериментальною метафізикою». Що всі науки перед цією наукою наук! Наша звичайна наука елементарно-проста, її так легко розуміти навіть недалекосяглому, і так легко купити за дешеву ціну. Все в ній якось… позаду мислі. Навіть сама безконечність її грядущого якась… дотикана, провидима, а об'єкти її робіт такі брутально-товсті, підніжні, що й не дивно, коли допитливіші уми не витримують тисячократного переливання з однієї пробірки до другої й розчаровуються. Для звичайної науки треба бути лише терпеливим колекціонером не більше, бо навіть ті великі, що посували знання вперед, навіть вони – тільки синтез минулих умів, а їх робота – лише крадіжка у своїх же померлих братів.

А тут!.. Все так дивно, незрозуміло велично, таємно. Все леготом дише, боїться грубого дотику, все тонко й ніжно. Тут треба тонкої організації й розумової й нервової, аби ввійти робітником до тієї науки. Ти повинен відповісти на безліч вимог, повинен бути творцем, стрілою вперед. Я розумію значення мулярів у будові будучого знання, але і я і той, хто сміятиметься з мене і сам муляр врешті – всі ми більше цінимо не муляра, а того архітекта-артиста, котрий силою немулярських своїх змог утворив дивне. Так само і в науці: я поважаю учених мулярів, вважаю потрібною їх роботу, і роботу самих їх мулярських наук, але як і самі вони суть лише матеріялом синтези будучого генія, так і їх науки – лише підвалини для будучої науки наук, провозвісником якої є спіритуалізм.

І передо мною розгортався безмежний світ нового знання. Щодень пізнавав я нові тайни людської душі, нові змоги, проявлення яких не увійшло до кодексу загально-ухвалених наук; довідувався про факти, занесені вже навіть до аналів історичних, але осміяні потім отарою засліплених людей. Зі здивованням пізнав я, що жреці науки, саме ті, що так багато кричать про неї і нібито боронять – власне вони й найбільші її

1 ... 46 47 48 ... 153
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потойбiчне», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Потойбiчне"