Лорен Грофф - Долі та фурії

Оллі: Так, сер.

Вихователь: Ваші оцінки варті найвищих похвал, але поза уроками ви увесь час мовчите. Не називайте мене «сер». Наші хлопці інтелектуально допитливі, енергійні «громадяни світу». А ви — інтелектуально допитливий, енергійний «громадянин світу»?

Оллі: Ні.

Вихователь: Чому ж ні?

Оллі: Я нещасний.

Вихователь: Хто може бути тут нещасним? Це дурня.

Оллі: Мені холодно.

Вихователь: Фізично? Чи духовно?

Оллі: І те, й інше, сер.

Вихователь: Чому ви плачете?

Оллі [Бореться із собою. Мовчить.]

Вихователь [Висуває шухляду. Під купою паперів щось лежить, Оллі це бачить, витягає шию і сидить, наче його зненацька штрикнули. Вихователь засуває шухляду. У нього в руці гумове кільце. Він натягає його великим пальцем, цілиться в ніс Оллі й відпускає. Оллі моргає. Вихователь сідає в крісло.]: Непригнічена людина відхилилася б.

Оллі: Можливо.

Вихователь: Та ви, друже мій, скиглій.

Оллі: [ . . . ]

Вихователь: Ха! Ви схожі на оленя-мазунчика Рудольфа Червононосого.

Оллі: [ . . . ]

Вихователь: Ха-ха!

Оллі: Пане вихователю, чи можу я спитати? Навіщо ви тримаєте пістолет у шухляді?

Вихователь: Пістолет? Який ще пістолет? Що за дурня? Самі не знаєте, що говорите. [Сідає, закладає руки за голову.] Гаразд, послухай-но мене, Олівере. Я працюю тут уже мільярд років. Я теж колись хлопчиськом потрапив у цю школу. І навіть мене діставали, хоч вір, хоч ні. І я не розумію, як ти сюди вляпався. У тебе наче все є. Багатий, високий, був би красунчиком, якби кілька разів умився, Господи! Трохи мила від прищів — і все буде нормально. Ти наче непоганий. Розумний. Від тебе не тхне, як від отих затурканих дітей-невдах. Ти знаєш Джема Рулета? Безнадійно, там уже нічим не зарадиш.

Від нього тхне, він увесь час рюмсає. Гидко дивитися. Навіть його дружки, оті малята із «Підземель і Драконів», й ті ледве витримують Джема Рулета, щоб зіграти партію в бридж абощо. Ти? Ти міг би бути зіркою школи. Проте ти не зірка, бо, по-перше, ти новачок, що з часом минеться. Номер два: ти боїшся, а з цим треба кінчати. Негайно! Бо діти, які ходять до таких шкіл, як ця, це акули, друже. Це акуленята, і в роду кожного з них акули до сьомого коліна, в кожного з них. Акули відчувають запах крові у воді на відстані багатьох миль. А що є кров’ю для оцих наших акул? Страх. Вони відчувають цю кров у воді й починають полювання на жертву. Це не їхня провина. Це їхня природа!

А що таке акула, яка не атакує? Це дельфін. Кому потрібні дельфіни? Дельфіни дуже смачні. Із них роблять чудові делікатеси. А тепер слухай дуже уважно те, що я тобі зараз скажу. Ти мусиш навчитися бути акулою. Дай кому-небудь у п’ятак. Але не так, щоб зламати. Ти ж не хочеш, щоб тебе татусі цих діточок затягали по судах. Утни яку-небудь витівку. Затягни пісуар целофаном. Коли вони помочаться, все виллється їм на джинси. Ха! Якщо тобі в обличчя кинули варене яйце, кинь у відповідь шматок м’яса. Бо це, як у в’язниці. Виживають лише сильні. Ти мусиш заробити повагу. Ти повинен робити те, що ти повинен робити. Ти чуєш, що я кажу? Затямив?

Оллі: Затямив.

Вихователь: Добре, Олівере. А до речі, що це за ім’я таке — Олівер? Таке, наче ім’я якогось дельфіна, як на мене. Або ім’я котика. Ти що, котик?

Оллі: Ні, але я їх люблю.

Вихователь: Ха! Ти розумієш, так? А як тебе називають удома?

Оллі: Оллі.

Вихователь: Оллі. Так, ясно. Йдемо далі. Оллі — це ім’я акули. Король-акула. Наступного разу, коли хтось назве тебе Чортзна-звідки пиріжок, даєш у п’ятак, і так доти, доки не називатимуть тебе Оллі. Ти мене чуєш?

Оллі: Чітко чую кожне слово.

Вихователь: Ти відчуваєш, як твої зуби загострюються? Ти відчуваєш запах крові у воді? Ти відчуваєш себе акулою?

Оллі: Можливо. Або дельфіном із лезом бритви в плавнику.

Вихователь: І це тільки початок. Іди й убий їх, убивце.

Оллі: Уб’ю. Ось побачите.

Вихователь: Ну, не буквально, звісно. Бог із вами, як ви собі це уявляєте? Вихователь наказав мені повбивати їх усіх! Я мав на увазі в переносному значенні. Не вбивайте нікого. Ви такого від мене не чули.

Оллі: Звісно. До побачення, сер. [Виходить.]

Вихователь [Залишившись на самоті, негайно витягає пістолет із шухляди й ховає його під диван.]

ТЕЛЕГОНІЯ, 2013

— Маски. Магія. Цирцея, і Пенелопа, й Одісей, і батьковбивство, й інцест. Музика, і фільм, і танець. Та ти з глузду з’їхав, — заявила Матильда.

— Gesamtkunstwerk, — пояснив Лотто. — Сплав усіх мистецьких форм в одному театрі. Залишилося знайти такого придурка, який усе це поставить, — додав він.

 — Не турбуйся, — заспокоїла його Матильда. — Усі, кого ми знаємо, — придурки.

КОРАБЕЛЬ ДУРНІВ, 2014

АКТ І, СЦЕНА І

Пост’ядерна пустка, мертвий кит лежить голічерева в червоному припливі, дві жінки серед уламків.

Піт: Жилава, маленька, худа, патлата жінка-шимпанзе.

Міранда: Надзвичайно товста жінка, руде волосся у зачісці заввишки з метр, зверху — обпалене гніздо синьої пташки, а-ля мадам дю Баррі. Колихається в гамаці, натягнутому між двома почорнілими голими пальмами.

Піт [Тягне мертвого алігатора в табір.]: Хвіст алігатора сьогодні на вечерю, Мірандо.

Міранда [Сумно.]: Чудово. І все. Добре. А я сподівалась. Ну, а може кілька китових стейків? От якби можна було поїсти китових стейків. Тобто не треба дуже морочитися, але це єдине у світі, що я могла б з’їсти сьогодні ввечері. Але я можу обійтися й алігатором. Якщо так треба.

Піт [Бере ножівку, йде, повертається мокра, тримає шматок м’яса в руках.]: Хвіст алігатора і стейки кита на вечерю, Мірандо.

Міранда: Який сюрприз! Піт! Ти все можеш зробити! До речі, поки ти будеш там, чи не наллєш мені ще один коктейль? Уже майже п’ята година.

Піт: Не думаю. Такого поняття, як час, більше не існує. [Наливає з бідона гас, розмішує спеціальною м’ятною паличкою, подає.]

Міранда: Чудово! Так. А тепер уже, мабуть, час мого серіалу? «Зірки у твоїх очах»?

Піт: Час помер, люба Мірандо. Телебачення померло. Електрика померла. Актори також померли, коли над Лос-Анджелесом вибухнула воднева бомба. Або після чорноязикої чуми. Чи землетрусу. Людському експерименту настав кінець.

Міранда: Тоді просто вбий мене, Піті. Просто візьми й убий мене. Немає сенсу жити. Просто візьми оту ножівку й відріж мені голову. [Плаче у свої великі бліді руки.]

Піт [Зітхає. Піднімає ламінарію, кладе її собі на голову. Втягає щоки, як Сильвія Старр, героїня однойменного серіалу «Зорі у твоїх очах», і промовляє хрипким голосом.]: О, що нам робити із цим підлим негідником Бертоном Бейлі…

Міранда [Відхиляється, дивиться ошелешено. Вони обидві, наче в трансі. Вони не помічають механічного гурчання, яке все наростає, і ось на сцену випливає напівзруйнований корабель, і ті, що вижили, дивляться на жінок з його борту.]

Рейчел збуджено міряла кроками «чорний ящик» театру, спорожнілий після вистави її брата. З-за дверей доносився шум вечірки, влаштованої