Юрій Дмитрович Бойчук - Повна енциклопедія тваринництва

породами. Розводять здебільшого в Ростовській області, Ставропольському та Краснодарському краях.

Миргородська порода свиней м’ясо-сального напряму продуктивності. Виведена в Миргородському та суміжних із ним районах Полтавської області відтворювальним схрещуванням місцевих чорно-рябих свиней із кнурами беркширської, середньої білої, великої білої і частково великої чорної та темворської порід. Затверджена 1940 р.

Свині пропорційної будови, міцної конституції. Шкіра еластична, без складок. Щетина густа, блискуча. Масть чорно-ряба. Дорослі кабани важать 260–300, матки – 200–230 кг. За опорос отримують 10–11 поросят. Тварини невибагливі до кормів. Молодняк після 6–7 місяців відгодівлі важить до 100 кг. Забійний вихід – 50–54 %.

Миргородську породу розводять в Україні та південних областях Росії.

Українська степова біла порода свиней універсального напряму. Виведена в племінному господарстві заповідника «Асканія-Нова» (Херсонська область) ученим-зоотехніком М. Ф. Івановим схрещуванням дрібних місцевих пізньостиглих свиней із кнурами великої білої породи за заздалегідь розробленою методикою. Для закріплення у потомстві бажаних якостей застосовували близькоспоріднені схрещування (інбридинг) і строге відбраковування малопродуктивних тварин; з метою ослаблення небажаних наслідків інбридингу з кращих тварин були створені неспоріднені групи (лінії та сімейства).

За зовнішнім виглядом свині цієї породи схожі з великими білими, але грубіше складені, кістяк їхній міцніший, щетина густіша. Дорослі кабани важать 300–350, матки – 230–250 кг. Середня одноразова плодючість – 11–12 поросят. Молодняк вирізняється скоростиглістю, за м’ясної відгодівлі до 6–7 місяців важить 95–100 кг. Тварини невибагливі, пристосовані до посушливої степової зони.

Естонська беконна порода свиней, виведена в Естонії схрещуванням місцевих свиней в основному з кабанами данських, німецьких і фінських порід, а також зі шведськими ландрасами.

Зовні свині схожі з ландрасами, міцної конституції, з довгим тулубом і добре розвиненими окостами. Кнури важать 320–330 кг, матки – 230–250 кг. Середня одноразова плодючість – 11–12 поросят. Відгодований молодняк до 6 місяців важить 100 кг.

Тварин використовують у промисловому схрещуванні з іншими породами. Розводять породу в Естонії.

Литовська біла порода свиней м’ясного напряму. Виведена в Литві схрещуванням місцевих свиней переважно з великою білою (йоркширською) породою і подальшим розведенням кращих помісей «у собі».

Свині міцної конституції. Тулуб подовжений, округлий, спина пряма, окости виповнені. Щетина неглибока, біла. Дорослі кабани важать 310–320, матки – 210–230 кг. Плодючість – 11–12 поросят за опорос. При породовипробуванні молодняк досягнув живої маси 100 кг за 190 діб. Вихід м’яса у туші – 53–54 %.

Розводять у Литві, схрещуючи маток литовської білої породи з кнурами м’ясних порід.

Латвійська біла порода свиней, м’ясного напряму. Виведена в Латвії схрещуванням місцевих свиней в основному з великою білою і коротковухою білою породами.

Тулуб довгий, груди глибокі й широкі, спина пряма, зад широкий і довгий, окости добре виповнені. Щетина досить груба, біла. Дорослі кабани важать 280–300, матки – 230–250 кг. Плодючість – 11–12 поросят за опорос. Молодняк при беконній відгодівлі до 6 місяців важить до 100 кг.

Породу використовують у промисловому схрещуванні з ландрасом. Розводять здебільшого в Латвії.

Білоруська чорно-ряба порода свиней універсального напряму продуктивності.

Виведена складним відтворювальним схрещуванням місцевих свиней із довговухими й коротковухими свинями, йоркширами, беркширами, темворсами та великими чорними. Сучасні лінії мають кров ландрасів, естонської беконної породи. Свині переважно м’ясо-сального та м’ясного типів, міцної конституції. Жива маса дорослих кнурів – 340–350 кг, маток – 240–250 кг. Плодючість – 10–11 поросят за опорос.

Уржумська порода свиней м’ясного напряму. Виведена в господарствах Кіровської області схрещуванням місцевих довговухих свиней із кнурами великої білої породи.

Свині великі, міцної конституції, з довгим глибоким тулубом. Щетина густа, біла. Дорослі кабани важать 310–320 кг, матки – 240–260 кг. Середня одноразова плодючість – 10–12 поросят. Молодняк при м’ясній відгодівлі до 6 місяців важить близько 100 кг.

Кнурів використовують у промисловому схрещуванні зі свинями великої білої породи.

Способи утримання свиней

У свинарстві є різні системи та способи утримання статевовікових і виробничих груп тварин у приміщеннях, таборах та на пасовищах. До основних факторів, що визначають вибір системи і способи утримання свиней, належать: зонально-кліматичні умови, виробничий напрям ферми, технологія відтворення тварин та виробництва свинини. Застосовують безвигульну, вигульну й табірно-пасовищну системи утримання свиней.

Безвигульна система утримання тварин зазвичай передбачає перебування їх у приміщеннях від народження й до досягнення певного фізіологічного стану чи вагових кондицій, за винятком технологічного переміщення для виробничого процесу.

Вигульна система утримання передбачає режимно-вигульний, вільно-вигульний або нерегламентовано-вигульний виходи свиней на майданчики або в приперті до приміщень загороди.

Табірно-пасовищна система передбачає стійлово-пасовищне, табірно-пасовищне й табірно-безвигульне утримання свиней.

Стійлово-пасовищне утримання – взимку тварини перебувають у приміщеннях напіввідкритого типу, літньої пори (вранці та ввечері) – на пасовищі.

За табірно-пасовищного утримання зазвичай будують пересувні табірні споруди, які переміщують у міру з’їдання трави на пасовищі.

Табірно-безвигульне утримання свиней передбачає розміщення у літніх таборах. Тварини не користуються пасовищами, а зелені й соковиті корми підвозять із поля та згодовують на майданчиках або в загонах.

Літньотабірне утримання дозволяє без великих капітальних вкладень отримати більше поросят, максимально використати в раціонах найдешевші та повноцінні зелені корми. Ними можна замінювати до 30–35 % концентратів (від загальної поживності раціону). Утримання свиней у літніх таборах дозволяє істотно зміцнити здоров’я тварин, особливо молодняку, якісніше провести профілактичний ремонт та дезінфекцію приміщень, забезпечити цілковиту підготовку до чергової зимівлі.

Літні табори краще розташовувати поблизу природних або штучних водойм, лісових насаджень, чагарникових гаїв. Усю територію табору огороджують. Табір має функціонувати у закритому режимі з дотриманням усіх вимог відповідного плану ветеринарно-санітарних та профілактичних заходів, розроблених ветеринарними працівниками господарства. Для утримання підсисних свиноматок використовують табори різноманітних конструкцій. Найбільшого поширення набули табори, побудовані за стаціонарним принципом або у вигляді окремих пересувних будиночків-секцій чи будиночків курінного типу, зблокованих у технологічну лінію під загальною непромокною крівлею. Стаціонарний табір зазвичай ділиться на дві частини: навіс, захищений від вітрів із трьох боків, та вигульний загін. У таборі розміщують два ряди стійл для індивідуального утримання підсисних свиноматок із поросятами. Підкормові відділення для поросят обладнують на фасадному боці маткових відділень стійл із таким розрахунком, щоб близько третини їхньої площі було за межами покрівлі. Такий солярій забезпечує інсоляцію поросят у сонячну погоду.

Для групового утримання інших вікових та виробничих груп свиней обладнують табори простішого планування, що мають тіньові навіси та вигульні майданчики, обнесені огорожею.

У літніх таборах, де утримують холостих чи ремонтних свинок, необхідно передбачити окремі секції для кнурів-плідників.

Під час розбудови таборів головну увагу треба звертати на те, щоб тварини на випадок негоди мали укриття. Поруч із таборами необхідно мати культурні пасовища багаторічних бобових трав або суміші зі злаковими культурами.

У таборах для підсисних маток на вигульних майданчиках виділяють ще й місце для підгодівлі поросят (0,8 м2) із фронтом годування для них 15 см/гол. У літніх таборах тварини мають щодня отримувати зелені корми. Площа для посіву багаторічних та однорічних трав повинна становити не менше 0,4–0,5 га на основну свиноматку.

Перехід від стійлового утримання до пасовищного потрібно робити поступово, щоб не викликати у свиней шлунково-кишкових захворювань. Перед вигоном на пасовище тваринам протягом тижня згодовують зелені корми, подаючи їх у годівниці приміщень. Пасіння свиней проводять двічі на день: вранці після сходу роси до настання спеки, і в другій половині дня, коли спека спаде. Вранці та ввечері годують свиней до основного годування. Тривалість пасіння – 6–8 год, за один прийом 3–4 год. Поросят необхідно виганяти разом із матками з двотижневого віку.

Залежно від природно-економічної зони, виробничого напряму ферми, структури стада й типу годування застосовують два способи утримання поголів’я основного стада, а також відгодівельного та ремонтного молодняку:

• груповий вільно-вигульний (матки перших 3 місяців поросності, відлучені поросята, ремонтний молодняк);

• станково-вигульний груповий або індивідуальний (кнури-плідники, матки 3–4 місяців поросності та підсисні матки з поросятами).

Для великих свинарських підприємств і комплексів рекомендують такі концентрації статевовікових груп тварин: матки холості та легкопоросні – по 10–15 голів; підсисні – індивідуально; відлучені поросята, ремонтний і відгодівельний молодняк – до 25 голів у стійлі; кнури-плідники – індивідуально або групами до 10 голів.