Борис Акунін - Сокіл і Ластівка

днів. Досить було лише кількох слів співчуття, щоб внутрішній захист моєї дівчинки дав тріщину. Я підстрибував на койці і співчутливо клекотав. Капелан видавав приблизно такі самі звуки.

Давши оповідачці виплакатися, він витягнув з широкого рукава ряси хустку і змусив Летицію висякатися.

— Не мучте себе. Ви вдалися до обману з найкращих причин. Якщо це і гріх, то невеликий, а до невеликих гріхів Господь поблажливий. Ви ж Йому особливо любі, в цьому в мене немає жодних сумнівів.

Монах лукаво посміхнувся:

— Не вірите? Так я вам зараз надам неспростовні докази Божої милості. Знаєте, ким. був смиренний брат Астольф, тобто ваш покірний слуга, перед тим, як прийняв постриг? Університетським хірургом у місті Ренне.

Він засміявся, радіючи з її здивування.

— Якщо ви готові вчитися медичних наук, я наставлятиму вас.

Це дійсно було чудо і дар Божий!

Летиція розкрила рота, не в змозі вимовити ані звука, а я, навпаки, розродився радісним клекотом.

— Папуга у вас тупуватий, — зазначив брат Астольф, дещо погіршивши моє про нього враження. — Чого він злякався? А ще кажуть, що птахи здатні відчувати настрій людей.

Моя вихованка, на жаль, за мене не заступилася. Вона навіть не глянула в мій бік.

— Чому ні арматор, ні капітан не знають про ваше минуле? — запитала вона, ще не до кінця повіривши у свій талан. — Лікар і священик в одній особі! Будь-який судновласник був би щасливий мати такого члена команди!

— Я більше не лікую людей. Спочатку я намагався поєднувати стару професію з новою, але зцілювати тіло і зцілювати душу — речі зовсім різні, вони погано між собою сполучаються. Врешті-решт мені довелося зробити вибір на користь місії більш важливої. Адже найнебезпечніші хвороби приховує в собі саме душа. І нерідко буває, що заради її зцілення доводиться жертвувати здоров’ям тіла. Взяти, приміром, хоча б обітницю цноти, якої змушені дотримуватися католицькі священики, щоб послабити свою тілесність і укріпити духовність. Це насилля над людською природою, за яке ми, представники духівництва, розплачуємося хворобами передміхурової залози. — Францисканець засміявся. — Та, запевняю вас, труднощі сечовипускання — мала плата за звільнення від пут чуттєвості. До речі, у нашого артилериста Кабана застаріла аденома простати. Він обов’язково звернеться до вас по допомогу. Я навчу вас робити лікувальний масаж, це неважко. Набагато важче звільнити мсьє Кабана від хворобливої жадібності і вродженої недоброзичливості, головних хвороб цієї людини. Метр Сальє на прізвисько Кліщ страждає від виразки шлунка, від чого непогано допомагає декокт шавлії. Однак ще гірша виразка, яку називають черствістю, роз’їдає не живіт, а душу королівського писаря, і тут, боюся, допомогти набагато важче.

Монах сумно зітхнув і перехрестився.

— Знаєте, сину мій (давайте я буду називати вас так, щоб не обмовитися при сторонніх), я до того поглинутий таємницями духовної природи людини, що зовсім втратив інтерес до її фізичної конституції. Бо тут вічне, а там всього лише тлінне. Однак без щирого інтересу до тлінного, до слабкої плоті неможливо бути гарним лікарем. Я дав обітницю в ім'я свого чернечого служіння відмовитися від служіння лікарського. Часом мені, на жаль, доводилося порушувати цю клятву, тому що дуже всіх шкода, та я вірю і знаю, що молитва — засіб більш ефективний, ніж лікувальні трави чи кровопускання.

Я скептично похитав головою. Маю сумнів, що читання «Отче наш» може полегшити нестерпний свербіж, який з'являється через линяння пір'я, або біль від укусу злої перуанської блохи. Панотець Астольф, немов почувши мої заперечення, відразу ж на це відповів:

— Той, хто вміє молитися по-справжньому, захищений і озброєний від усіх негараздів. Ось ви, дитя моє, першого дня дуже мучилися від хитавиці. Я теж, ледь корабель відійшов від берега, відчув сильну нудоту. Але змусив себе забути про неї, поринув у молитву, і морська хвороба відступила. Ця концентрація досягається багатолітніми старанними вправами. Вся сила душі неначе стискається в кулак — ні, правильніше сказати: збирається в яскравий промінь. З його допомогою можна перебороти і звичайну застуду, і мігрень, і що завгодно, бо цей промінь — частина Сили Господньої. Вливаючись в се чисте джерело, я стаю невразливим.

А, це вже інша справа! Він говорив про медитативну концентрацію — мистецтво, яким досконало володіють даоси та йоги. Я пройнявся ще більшою повагою до мудрого сенсея. У цього святого старця ми з Летицією зможемо багато чого навчитися.

До першого уроку — з галузі не медитації, а медицини — капелан приступив відразу ж.

Почав він з невеликої лекції про основи науки зцілення.

Розповів про Галена, чия концепція плетори на століття визначила розвиток європейської медицини. Згідно з ученням великого грека, всі хвороби трапляються через надлишок того чи іншого гумору — внутрішнього соку, яких у тілі міститься чотири: кров, флегма, жовта жовч і чорна жовч. Підтримання їх у рівновазі — найкраща гарантія здоров’я. Якщо ж баланс порушено, відновити його можна за посередництва однієї з чотирьох дій: очищення кишечнику, голодування, спонукання до блювоти або кровопускання.

Від основ брат Астольф перейшов до азів анатомії.

Летиція розклала на колінах зошит, прилаштувала на гармату чорнильницю і старанно записувала. Я теж слухав дуже уважно — не так для самоосвіти (я прихильник не західної, а китайської медичної теорії), скільки для задоволення. Мабуть, головна насолода буття — дослухатися до слів ученого мудреця, про що б той не віщував.

Час летів непомітно. Однак треба ж було такому трапитися, щоб саме під час цього першого уроку стався перший нещасний випадок, без яких не буває жодного плавання.

Інцидент був відносно незначним — один із макросів забарився при натягуванні каната, і нездарі затягнутим вузлом відірвало вказівного пальця. Та коли до нас у каюту привели чоловіка, що несамовито репетував і з якого дзюрила кров, Летиція страшенно перелякалася.

З-поза відкинутого пологу на неї дивилося безліч очей. Був там і похмурий Дезессар, який буркнув:

— Зробіть щось, якщо вже ви лікар.

Не знаю, що було б, якби не Астольф.

— Всі замовкніть! — суворо сказав він. — Лікар робитиме свою справу, а я стану молитися, щоб Господь полегшив страждання брата нашого Коряги.

Так звали матроса, тому що обличчя його було подзьобане віспою і трохи нагадувало кору дерева.

Після цього, молитовно склавши руки і закотивши очі, монах співучим голосом заговорив латиною.

— Спокійно, дитя моє. Робіть, як я скажу, і все буде добре… Накажіть дати йому кухоль рому, щоб приглушити біль.

— Залийте в нього рому! Хутко! — крикнула Летиція французькою. Вона пополотніла більше за покаліченого матроса, але голос її не тремтів.

— Тепер хай його посадять на стілець і