Георгій Іванович Кублицький - Материками й океанами

крізь соснові ліси. Мимо мелькали потворні хатини негрів-лісорубів; інші не мали й таких халуп, мешкаючи з сім'ями під навісами.

На заході Флоріди безробітних було більше, ніж працюючих, і Володимиров, не гаючись, вирішив пробиратися далі вздовж узбережжя Мексіканської затоки. В той бік якраз відпливав великий рибальський човен, і «Майкл» був упевнений, що рибалки не відмовляють безробітному. Але хазяїн човна виявився діловою людиною:

— П'ять доларів!

— Я не маю грошей…

— П'ять доларів або забирайся під три чорти!

Росіянин простяг своє осіннє пальто. Хазяїн уважно оглянув річ — чи нема дірок — і сказав:

— Ол райт!

Човен ішов до відмілин, де добувають устриці. З води стирчали кілки, які означали, що ця ділянка затоки належить такому-то босу. Особливими залізними граблями рибалки зачеплювали на дні устричні черепашки і витягали їх у човен. Порожні черепашки викидали назад у море. Покуштував було волгар устрицю: холодно, слизько у роті — і виплюнув у воду. Видно, цей делікатес добрий для тих, у кого повен шлунок.

Плантатори міста Пенсакола, куди незабаром дістався росіянин, зітхали про ті часи, коли негри були їхніми рабами. Були?

Он іде з паличкою син плантатора, фертикуватий підліток у легкому білому костюмі. Зустрічні зіскакують на бруківку, туляться до стін будинків. Чорний широкоплечий красень згинається в поклоні: ця «вільна» людина не хоче, щоб її побили за те, що, не давши дороги, вона «образила» білу людину. Досить нікчемної приключки — і зловісно спалахнуть уночі дерев'яні хрести на горбах: сигнал до нещадної розправи над чорними.

Щоранку Володимиров ішов у порт. Безробітні тупцювали там біля човнів, у які боси-підрядчики набирали собі вантажників. Одного разу підрядчик мовчки тицьнув пальцем у вчителя.

У порту вантажили ліс. Важкі колоди треба було підіймати на борт корабля, а потім ломами штовхати їх у трюм. Тільки-но Володимиров освоївся з цією виснажливою роботою, як мало було не вирушив на той світ: посковзнувшись, він упав у нічим не відгороджений люк.

Росіянина відтягли убік і залишили лежати в трюмі з розбитим обличчям і грудьми: ніхто не смів переривати роботу, боячись боса. Тільки ввечері вантажники знесли свого покаліченого товариша в човен і перевезли на берег.

Абияк оклигавши, Володимиров перебрався з Пенсаколи в Новий Орлеан, який лежав поблизу Мексіканської затоки. І тут та ж сама картина: в порту юрмляться тисячі обідраних і голодних негрів, поруч з ними — безробітні білі вантажники.

Але, кажуть, у верхів'ях Міссісіпі завжди можна заробити кілька доларів.

Вирішено: прощай, південь! Пароплав «Бісмарк» з нашим мандрівником на палубі вирушає по Міссісіпі. Низькі береги, облямовані непрохідним баговинням, поодинокі будиночки серед кукурудзяних ланів, каламутна, брудна вода, міста, що, подібно до Мемфіса, наполовину вимерли після відвідин «жовтої красуні» — холери… І це — славетний «батько річок»!

На пароплаві Володимирова обікрали, і, зійшовши на берег у Сент-Луїсі, він передусім відніс лихвареві останню свою коштовність — годинник. На щастя, робота знайшлась уже на другий день: місцеві власті вирішили, побоюючись спалаху епідемії, хоч трохи вичистити місто від сміття і бруду.

Наш волгар переконався, що діловий американець уміє «зробити гроші» навіть з холери.

Просто на вулиці кучерявий джентльмен, називаючи себе лікарем Мак-Брайтом, стверджував, що він був у Китаї і зробив там «останнє і найбільше відкриття».

— Мій препарат з різних сортів чаю, — надривався пройдисвіт, — холеру виліковує за дві хвилини! Дві хвилини — і ніякої холери!

Тут же «лікар» пропонував бажаючим купити його ліки по доларові за каламар.

Поруч з ним намагався привернути увагу натовпу його конкурент, «лікар» Фріц. Цей найняв скрипаля і тим, що зібрались послухати гру, тицяв афішки, де було написано, що лікар Фріц виліковує холеру, глухоту, сліпоту й інші хвороби за допомогою цілком нового способу лікування. «Тільки-но ви ввійдете в наш кабінет, як ми скажемо вам вашу хворобу, не поставивши жодного запитання», — запевняла афішка.

Жертвами цих пройдисвітів виявились передусім хворі робітники, які не мали змоги звернутися до хорошого лікаря: адже тому треба платити багато грошей.

Над осінь, коли почались дощі, роботи в Сент-Луїсі скоротились, і Володимиров задумав пошукати щастя в Чікаго. Перше, що він почув у цьому місті:

— Погано тут — роботи нема…

З величезного озера Мічіган, біля якого розташоване місто, дув холодний осінній вітер. Дерева вже скинули листя, перехожі піднімали коміри пальт. Уздовж озера, на так званому «Золотому березі», стояли будинки багатіїв. Тут же, біля Мічігану, знаходились квартали ділового центру міста — «Лупа». «Луп» — це в перекладі «петля»: тут робили коло лінії міської залізниці. Але чи не з цих кварталів спекулянти худобою і пшеницею закидали петлю фермерам на шию?

Готелі «Золотого берега» не поспішали розчинити двері перед обідраним «Майклом», і йому довелось познайомитися з нетрями Чікаго, які влучно називались «малим пеклом».

Володимиров потрапив на береги Мічігану в лихий час: у Сполучених Штатах якраз спалахнула чергова криза.

Ось як описував потім Володимиров ці дні в своїй книзі «Росіянин серед американців».

«Криза, яка почалася з Нью-Йорка, щодня ширшає; фабрики, заводи, майстерні закриваються з такою швидкістю, неначе вони змагаються між собою. Робітники із злісними обличчями блукають хмарами по місту без всякого діла; газети щоденно приносять звістки дедалі гірші та гірші. Важко і страшно подумати про те, що буде в розпал зими. Заробітна плата впала до неможливого… На вулицях з'явилась сила-силенна американських злидарів».

Капіталісти всіляко намагались відвернути увагу голодних людей від кризи і безробіття. Преса одверто закликала до війни.

Коли б нашому мандрівникові не пощастило потрапити в маленьке селище польських переселенців недалеко від Чікаго, навряд чи він переніс би важку зиму. В селищі Володимиров копав землю, рубав ліс, будував бараки і так-сяк протримався до весни.

Квітневої ночі невтомний мандрівник вийшов на шлях, який вів до залізничної станції. Із східною частиною Сполучених Штатів він уже трохи познайомився, тепер його цікавить західна. У нього нема грошей — що ж, він буде подорожувати по країні