Ден Сіммонс - Гіперіон, Ден Сіммонс

«нетотальних» воєн із чітко визначеними цілями та помірною жорстокістю. Цей кодекс вимагав, щоб до ядерної зброї і стратегічних бомбардувань вдавалися лише у крайніх випадках, ба більше — він наполягав відродити солдатську етику Середніх віків Старої Землі та її розуміння війни як сув’язі битв між невеликими професійними арміями, що наперед домовляються про місце та час своєї зустрічі в місці, де руйнування громадської та приватної власності можна мінімізувати.

Під час експансії впродовж перших чотирьох століть по Гіджрі кодекс працював бездоганно. Фактичний трьохсотрічний застій у розвитку технологій неабияк зіграв на руку Гегемонії, чиє монопольне використання телепортів дозволяло застосовувати скромні ресурси Збройних сил тільки в потрібному місці і в потрібний час. Навіть розділені неминучими спін-роками накопиченого часу-в-борг, колоніальні світи і незалежні планети не мали що протиставити могутності Гегемонії. Окремим інцидентам, як-от політичному повстанню на Мауї-Заповітній, де точилася унікальна партизанська війна, або ж релігійному шалу на Кум-Ріяді, швидко давали раду, конфлікти гасили моментально і переконливо, а будь-які ексцеси, що мали місце під час цих кампаній, тільки підкреслювали важливість повернення до постулатів суворого кодексу Нового Бусидо. Проте жодні розрахунки та вишкіл Збройних сил Гегемонії, або ЗСГ, не могли врахувати неминучого протистояння із Вигнанцями.

Впродовж чотирьохсот років Вигнанці становили єдину зовнішню загрозу Гегемонії від часів, коли пращури цієї варварської орди покинули межі Сонячної системи на флоті зі станцій-міст О’Нілла ненадійної герметичності, вертлявих астероїдів та експериментальних кометних кущів. І навіть після того, як Вигнанці роздобули рушій Гокінга, офіційна політика Гегемонії не зважала на загублені в міжзоряній темряві рої, допоки вони обмежувались епізодичними вилазками в планетарні системи, з яких крали незначну кількість водню на газових гігантах або ж трохи водяного льоду із безлюдних супутників.

Перші сутички з Вигнанцями, як-от на планеті Бента чи в системі СНС 2990, вважалися радше аномалією, що мало цікавить народ і уряд Гегемонії. Навіть до генеральної битви за Лі-Три ставилися як до клопоту Колоніальної служби, тож коли експедиційний корпус ЗСГ прибув на місце подій за шість місцевих років і п’ять років по відльоті Вигнанців, усі злигодні було забуто на користь поглядів, що коли грати мускулами, то жодного варварського рейду не повториться.

У десятиріччя, які настали після подій на Лі-Три, ЗС Гегемонії і космічні сили Вигнанців сотні разів стикалися в прикордонних районах, але з їхніми сухопутними військами боїв не було жодного, якщо, звісно, не брати до уваги дивні двобої десантників у позбавлених повітря та сили тяжіння місцях. Усемережжям ширилися чутки, що Вигнанці ніколи не загрожуватимуть планетам земного типу, бо за три століття адаптації до умов невагомості вони перетворилися на щось значно більше (або ж менше) від людини. Технології телепортів у Вигнанців ніколи не було і ніколи не буде, тому боятися їхньої війни із ЗСГ не варто. А потім сталася Брешія.

Брешія була одним із тих манірних, незалежних світів, що радіють зручному доступу до Мережі і водночас відстанню від неї у вісім місяців лету. Планета розбагатіла за рахунок експорту діамантів, тернокореня, незрівнянної кави і в той же час сором’язливо відкидала статус колонії — попри те що, намагаючись досягати своїх високих економічних цілей, все одно залежала від Гегемонії та її Спільного ринку. Як і всі подібні світи, Брешія пишалася власними Силами самооборони: дванадцять факельників, переоснащений ударний корабель, списаний у ЗСГ півстоліття тому, чотири десятки або й більше дрібніших і прудких сторожових кораблів на орбіті, регулярна армія із дев’яноста тисяч добровольців, респектабельний флот відкритого моря і запас суто символічних ядерних озброєнь про всяк випадок.

Збурення простору від рушіїв Гокінга на кораблях Вигнанців станції стеження Гегемонії-то засікли, але хибно витлумачили, прийнявши їх за сліди міграції чергового рою, траєкторія якого пролягала не ближче ніж за пів світлового року від Брешії. Проте скоригувавши свій курс, зміни в якому лишалися непоміченими, аж поки рій не перетнув радіус хмари Оорта, Вигнанці ніби справжня старозаповітна моровиця впали на Брешію. Поміж нею та хай там якими допомогою чи підкріпленням із Гегемонії пролягло щонайменше сім стандартних місяців.

У перші дванадцять годин боїв космічні сили Брешії зазнали цілковитої поразки. Рою Вигнанців удалося завести в навколомісячний простір понад три тисячі кораблів, які почали систематично знищувати всі оборонні рубежі навколо планети.

Під час першої хвилі розселення після Гіджри цей світ переважно залюднили діловиті вихідці із Центральної Європи, котрі й дали двом материкам прозаїчні назви: Північна Брешія і Південна Брешія. Північна Брешія могла похвалитися пустелями, високогірною тундрою і шістьма основними містами, які прихистили аграріїв, що вирощували тернокорінь, та нафтовиків. Підсоння у Південній Брешії було значно помірнішим, а рельєф — поблажливішим, саме тому тут отаборилася більшість із чотирьохсотмільйонного населення планети і розташовувалися велетенські кавові плантації.

Тільки ніби для демонстрації справжнього обличчя стародавньої війни Вигнанці спопелили Північну Брешію: для початку кинули на неї кількасот «чистих» ядерних бомб і тактичних плазмових зарядів, потім пройшлися смертепроменями і на довершення випустили на континент спеціалізований вірус. Утекти пощастило лише жменьці з усього чотирнадцятимільйонного населення. Південну Брешію бомбардувати не стали, хіба що ланцетували військові цілі, аеропорти і велику гавань у Сольно.

Доктрина Збройних сил Гегемонії дозволяла атакувати світи з орбіти, але проголошувала неможливість фактичної окупації індустріалізованих планет. Тилове забезпечення десанту, велетенська площа територій, які необхідно утримувати, і несосвітенна кількість особового складу армії вторгнення вважалися вирішальними аргументами проти відповідних дій.

Вигнанці, очевидно, з цією доктриною ЗСГ знайомі не були. На двадцять третій день цієї інвеститури більше двох тисяч спускових та штурмових катерів рушили на Південну Брешію. Впродовж перших кількох годин атаки нападники знищили рештки планетарних повітряних сил. Два ядерні заряди здетонували на плацдармах Вигнанців: проти одного спрацювали енергетичні поля, а інший знищив єдиний корабель розвідки, що його взагалі могли використовувати як приманку.

Виявилося, що Вигнанці і справді змінилися за три століття. Вони і справді віддавали перевагу середовищу з невагомістю. Проте їхня мотопіхота успішно користувалася екзоскелетами, тож захоплення всіх міст Південної Брешії схожими на чорних павуків довгоногими-довгорукими військами справжнього тлуму Вигнанців залишалося питанням кількох днів.

Останні осередки організованого опору було придушено на дев’ятнадцятий день окупації. Того самого дня впала і столиця Бакмінстер. Останнє повідомлення, відправлене каналом «світло+» із Брешії до Гегемонії, перервалося посередині за годину після того, як війська Вигнанців зайшли у місто.

Полковник Федман Кассад прибув на місце подій разом із Першим флотом ЗСГ через двадцять дев’ять стандартних тижнів. Тридцять факельників класу «Омега» на варті єдиного корабля-стрибуна, оснащеного телепортом, ввірвалися у систему на великій швидкості. За