Крістофер Баклі - Майстер реліквій

class="p1">Він приклався до келиха і витер губи.

— Що ще? Дай-но пригадати. Ну, Еразм Роттердамський придбав резиденцію у Базелі, тепер тут ще більше шику. Подейкують, що Еразм схвалює деякі реформи Лютера. Але повністю заперечує те, що для спасіння достатньо однієї лише віри. — Шенк притишив голос. — А чи ви чули, як Лютер назвав Папу? Скаженою вавилонською блудницею. Еразм був просто вражений. Що це найшло на Лютера? Подейкують, що у нього негаразди з кишечником. Що він страждає на запори.

Що ще? Нашу нову ратушу зараз обговорюють по всій Європі як якесь диво. Пам'ятаєте, як ремствували всі городяни — мовляв, скільки доведеться вгатити у неї грошей? Хо! Ще місцева рада розробила угоду з Конфедерацією: якщо Базель буде атаковано, кантони нададуть йому військову допомогу. Натомість Базель виступить посередником у вирішенні спорів між кантонами.

Було ще щось… Але що? А, ось! Дехто із германської знаті досить таємниче зник у Шварцвальді…

Дісмас та Дюрер вже майже не слухали балаканину Шенка. Але зараз пожвавішали, намагаючись, однак, не видати своєї зацікавленості.

— Зник? — наважився спитати Дісмас. — Тобто, загубився?

— Ніхто не знає. Це такий собі Лотар, граф Шрамберга, що у Ротвейлі. Я бачив його разів зо два. Приїздив на ярмарок. Шукав товару зі знижками. Я від нього не у захваті, скажу вам чесно. Знаєте цей тип людей? Пихатий, нагадує тобі щохвилини, яке він цабе — не тільки граф, а ще й племінник короля Іспанії — того, що скоро буде імператором…

— Похресник, не племінник, — поправив Дюрер.

Дісмас ледве утримав стогін.

— О! То ти його знаєш?

— Тільки за його… хм… репутацією, — спохватився Дюрер. — І що ти маєш на увазі, кажучи, що він зник? Як це граф може зникнути?

— Це якась загадка. До біса дивно. Відправився на полювання з дюжиною своїх людей — і не повернувся. Просто розчинилися у повітрі… Пф-ф-ф… І це вже не вперше Чорний ліс проковтує когось. Подейкують, це справи якоїсь лютої відьми.

— Та ну, облиш, яка там відьма!

— А можливо він і досі розважається де-небудь з повіями, — посміхнувся Шенк. — Кажуть, із жінками він просто звір. Вирядили людей на його пошуки. Він же ж похресник імператора, як ти кажеш, тож його мають знайти.

Шенк показав на схід:

— Ви тільки уявіть: усе це зараз управляється іспанським кожум'якою.

— Бургундцем, — виправив Дюрер. — Народженим у Генті.

— Ну, він же король Іспанії. Цілком можливо, що він таки іспанський кожум'яка. Бачив його портрет? Стовідсотковий Габсбург. Його щелепою можна лан зорати. Він більший католик, ніж сам Папа, тому привезе з собою своїх домініканців та інквізицію. Твоєму «дядькові Фрідріху» важче стане захищати Лютера. От побачите: між Францією та Іспанією неодмінно спалахне війна. На радість Конфедерації. Досить битися у чужих війнах! Ні, я серйозно. Це погано впливає на бізнес.

Вони допили пиво. Шенк побажав Дісмасу вдалого полювання у Мілані. І трохи покепкував з Дісмаса, заявивши, що його животворний хрест буде головною подією наступного ярмарку.

Коли Шенк пішов, Дісмас та Дюрер теж рушили у напрямку «Райського дому». Обох переслідувала одна й та сама думка.

— Думаєш, вони будуть шукати його тут? — стурбовано спитав Дюрер.

— Немає жодної причини. Але, думаю, час забиратися звідси. Це, звісно, було дуже розумно, Нарсе, — я маю на увазі розповідь про те, як ти прострілив мені обидві руки. Вважаю, це одна з тих речей, які ти насправді можеш утнути.

Натягнувши рукавички, Дісмас знов відчув, як у ньому підіймається той самий неспокій, який підкосив його біля «Танка Смерті». Він здригнувся — і пішов далі.

Дісмас не хотів виїжджати поспіхом. У цьому не було жодної потреби. З огляду на те, що розповів Шенк, у Базелі всім було байдуже: чи не дивина — зниклий розпусний німецький граф. Тому він сказав Дюреру, щоб той був готовий вирушити завтра вранці, зрозуміло, за умови, якщо він не передумав їхати з ним.

Дюрер сказав «ні, не передумав». Він їде разом з Дісмасом до Шамбері.

Дісмас попередив Конрада, щоб і той був готовий на світанку. Запропонував всій трійці добряче виспатися цієї ночі замість того, щоб відбути черговий марафон у борделі.

Конрад сказав, що подумає. Ландскнехти повністю вичистили запаси всіх аптекарів Базеля та запаслись достатньою кількістю Магдиного зілля, щоб утримувати цілий військовий загін у збудженому стані аж до судного дня.

Дісмас тільки всміхнувся на це і з важким серцем відправився до лікарні Парацельса, щоб попрощатися з дівчиною.

Магді було вже значно краще, вона навіть допомагала іншим пацієнтам. До неї повністю повернулася пам'ять, як і прогнозував Парацельс.

— Ну що ж, — з вимушеною бадьорістю сказав Дісмас, — я радий, що ти у надійних руках.

Вона зацікавлено подивилася на нього.

— Ми їдемо, — додав він.

— Зараз, я тільки перевдягнуся. І я маю подякувати лікарю.

— Магда, я іду, ти — ні.

— Я їду з тобою.

— Ні.

Він посміхнувся.

— Ти маєш залишитись. Щоб одужати. Ці рани у твоїй голові — серйозна справа.

— Я почуваюся дуже добре.

— Ти не знаєш, куди я їду.

— Це має значення?

— Повинно мати, — суворо проказав Дісмас. — Якби ти знала, ти б зі мною погодилася.

— Добре, тоді розкажи мені.

Дісмас зітхнув.

— Ця поїздка не для дівчаток, Магда.

— Я не дівчатко. Я повія.

— Чому ти так кажеш?

— Ти знаєш, що це правда.

— Ти не винна у тому, що сталося… І ти не повія.

— Яка різниця? Він забрав мою чесноту. Це через те, що ти мене не хочеш?

— Ні, — сказав він, узявши її за руку. — Чесноти в тобі куди більше, ніж в мені.

— Тоді чому ти не дозволяєш мені їхати з вами?

— Послухай, Магдо…

— Припини казати «послухай». Я здатна чути так само добре, як і ти своїми чудернацькими вухами.

— Якби ти знала, як ці вуха стали такими, ти б мене одразу послухала.

Вона відвернулася.

— Це було жорстоко з мого боку, пробач…

Дісмас зняв рукавички та протяг до неї руки долонями вгору.

Вона побачила їх і зойкнула.

— Саме тому ти маєш залишитися тут.

Він натягнув рукавички і знову посміхнувся.

— Треба було ще ступні тобі показати.

— Хто зробив це з тобою?

— Пам'ятаєш, у лісі, біля вогнища, я сказав тобі, що я — грішна людина?

— Так.

— От бачиш, зараз я маю сплатити за свої гріхи. Я маю виконати покуту. І, — він посміхнувся, — це не маленька покута.

— Це було вбивство?

— Ні.

— Зґвалтування?

— Магдо!

— Мені дійсно треба перераховувати всі десять заповідей?

Дісмас подивився у вікно на внутрішній дворик.

— Ходімо на повітря.

На дворі стояв пізній вечір. Кам'яна