Томас Олд Х'ювелт - Відьма

— Катаріно, — звернувся до неї Лоуренс. Він обережно підійшов до відьми, його губи тремтіли. — Катаріно, мені дуже шкода. Цього в жодному разі не мало б статися. То був Джейдон, він це зробив. А ми ніколи не хотіли…

— Друже… — Тайлер доторкнувся до його руки.

Лоуренс знизав плечима і витер сльози:

— Я не знаю, що робити.

— А що це, до речі, за амулети? — запитав Тайлер у Бурака.

— Вони звуться «назар бонджук» і захищають від злого ока. Коли мати сьогодні вранці спустилася вниз, а вона вже була тут, то розвісила оцей паноптикум довкола неї, а потім вони з батьком поїхали до мечеті помолитися, щоб відьма забралася звідси. Чорт, я мав би, мабуть, сам помолитися, щоб вона залишила нас, бо ж, якщо вони приїдуть, а вона ще тут, і вони побачать її у такому стані…

— В тебе є якесь старе простирадло чи щось подібне? Просто скажеш мамі й татові, що не зміг витримати того, як вона на тебе витріщається, і накрив її простирадлом.

— Та вона ж сліпа.

— Ти розумієш, про що я. Ніхто не перевірятиме, що там під простирадлом. Але ж нам треба прибрати цю кров із килима. Можливо, нам вдасться… маєш мітлу? Можливо, нам вдасться обережно її підняти. Щоб із неї кров не текла.

— Чорт, я не збираюся до неї доторкатися.

— А що з веб-сайтом? — запитав Лоуренс. — Джейдон просто здурів. Він говорив це серйозно.

— Продовжимо без нього, — впевнено сказав Тайлер.

— Не знаю… — промимрив Бурак.

— Що? Ти дозволиш йому й далі погрожувати тобі?

Бурак похитав головою на знак сумніву.

— Учора мене обрали, щоб протестувати шепіт, а сьогодні вона зненацька опиняється у моєму будинку. Щось це ж має значити, правда?

— Аніхріна воно не значить, — відповів йому Тайлер, розуміючи, проте, Буракову тривогу. — Слухай, не роби ти того тестування, якщо не бажаєш. Я сам його зроблю. Ви, хлопці, будете поряд, усе буде під контролем. Нічого поганого не станеться. Це не означає, що ти відразу вб’єш себе. Мусиш усе належно зважити. Є багато людей, які чули, як вона шепотіла, і вони й досі живі-здорові.

— Не знаю, Тайлере, — знову сказав Бурак. — Не думаю, що то збіг обставин. Мені здається, вона намагається сказати нам, щоб ми зупинилися. Оці твої експерименти, публічне розголошення. Вона не хоче, щоб ми цього робили. Вибач, друже.

— Але…

Але до того, як Тайлер зміг підібрати слова, а він насправді розгубився, усе полетіло шкереберть. Завіса з намистин відлетіла вбік, і ввійшов Джейдон. Його пальці були зчеплені навколо ошийника Флетчера. Джейдон за кілька хвилин до того вийшов із будинку, але побачив на задньому дворі собаку і передумав. Можливо, він хотів поквитатися з Тайлером, а може, просто вирішив скористатися шансом, поки відьма ще була поряд. Якими б не були його мотиви, він повернувся з фатальною ідеєю нацькувати на неї Флетчера. Тайлер не знав, чи собака помітив її, чи відчув якимось первісним чуттям, адже пахощі мали б відібрати йому нюх. Але тепер, коли він її побачив, його гарчання переросло у дике виття, що заполонило всю невелику вітальню Шеєрів, при цьому він хапав лапами повітря, ніби пітбуль.

— Джейдоне, не роби цього! — крикнув Тайлер. Він спробував стрибнути між Флетчером і відьмою, але Джейдон розсердив бордер-коллі тим, що різко смикнув його за ошийник, і Флетчер не звернув уваги на господаря. Він вишкірив зуби, оскаженіло гавкаючи, божеволіючи від люті, й у цю мить Джейдон його відпустив.

Флетчер ковзнув підлогою. На мить Тайлер подумав, що зможе його втримати, вхопивши пальцями за хутро. Але собака досяг килима, і його лапи відчули силу зчеплення. Із жахливим горловим гарчанням, голоснішим за гавкіт, він кинувся на відьму. Його міцні щелепи зімкнулися навколо її правої руки. Тіло відьми, яке до того хилилося вперед і ліворуч, сіпнулося праворуч, і на мить Флетчер завис на її закутій руці, люто трясучи головою, рвучи шкіру і сухожилля. А ще за секунду, виючи і повискуючи, собака перелетів крізь усю кімнату і вдарився об стіну.

У цю мить суцільного шоку і остовпіння Тайлер відчув, як його нерви вкрай болісно смикнулися, ніби від удару електрострумом, що, здавалося, прийшов звідкілясь з-за меж його тіла. Усі до єдиної його волосини стали сторч. Його венами вирував адреналін. Жах, який він відчував, загострив сприйняття до крайньої межі, й іще до того, як розвернутися, він знав, що відьма щезла у клубках диму… а також що він був настільки близько від неї, що, напевно, саме її відчув у мить, коли вона зникла.

Сині амулети гойдалися, ніби збожеволілі маятники.

Тайлер зі стогоном упав на підлогу поряд із Флетчером. Собака лежав на боці, скавучав і часто дихав, непевними рухами шкріб морду передньою лапою, ніби випадково всунув її до осиного гнізда. Тайлер обережно обхопив його голову руками і погладив. Флетчер лизнув йому руки, і Тайлер дозволив йому це, хоча зазвичай відштовхував, коли він таке робив.

Джейдон затримався у дверях.

— А він?..

— Пішов ти!.. — заревів Тайлер, кидаючись на нього. Джейдон відскочив і викривив рота так, що від губ нічого не лишилося, окрім білої шкіри і зморшок. Якусь мить він іще нерішуче постояв, а потім стрімко кинувся геть.

Лоуренс залишився з Бураком, щоб допомогти йому прибрати. Коли Тайлер вийшов з будинку, холод раннього листопада пробрав його сильніше, ніж до того. Дрижаки пройняли його до кісток і поєдналися з тим внутрішнім тремтінням, яке заповзло у нього після того, як він став свідком Джейдонової жорстокості. Він дозволив Флетчерові напитися зі струмка, що тік крізь міський майдан. Собака жадібно хлебтав, занурюючи морду в воду та спрагло ковтаючи її. Тайлер не знав, що й думати. Жодних поранень на Флетчері не було видно — ані опіків, ані порізів на язику чи на піднебінні, але собака явно перебував у стані шоку. Він нервово біг за Тайлером, пригнувши голову до землі й опустивши хвоста. Кожен птах, що злітав у повітря, змушував його оглядатися навколо, дико витріщивши очі, а коли за ріг повернула машина, він, виючи, стрибнув до огорожі. Команди Тайлера ніяк на нього не впливали.

Повернувшись додому, Тайлер повів Флетчера нагору, посадив його у ванну і дав довго відмокнути під собачим шампунем, а потім вимив теплою водою. Флетчер пристрасно ненавидів миття і зазвичай мстився тим, що оббризкував водою усю ванну кімнату разом із господарем, але цього разу він покірно витримав процедуру. Тайлер відчув