Петро Михайлович Лущик - Ратники князя Лева

— Твої землі я не чіпаю, — запально відказав Лев. — Це не твої володіння примикають до Орди! Це не твої міста залишені без оборонних мурів, а єдині з нас усіх мають мури.

— Але ж на Литву ти водив Орду! — подав голос Воїшелк.

— Прошу всіх заспокоїтися, — перервав цей словесний потік Василько. — Гадаю, на сьогодні ми можемо закінчити. Нам усім є про що подумати. Гадаю, спільне святкування Великодня примирить всіх і переконає інших у нашій злагоді. Давайте зараз усі підемо до собору і помолимось за нашу спільноту. Леве, я хочу, щоб ти залишився.

Четверо чоловіків підвелися і один за одним покинули кімнату. Василько і Лев залишилися.

— Воїшелк тебе переконав? — запитав Василько.

— А тебе, дядьку?

— Мені важко відповісти. Але саме зараз розкол нам не потрібен.

— Я також не хочу розколу, — признався Лев. — Я лише бачу, що всі ви прихиляєтеся до Воїшелка. Шварно вдячний йому за титул князя литовського; ти, дядьку, що він називає тебе батьком, і всі — що він, язичник, син католиків, став православним, до того ж монахом. Я не вірю таким перевтіленням! Не вірю. Але Володимир правий: ніхто мені не допоможе — ні Бела, ні Климент. А тут збоку Сарай постійно нагадує мені, що я повинен підкорятися то одному ханові, то іншому.

— Ти хочеш позбутися опіки хана?

— Як батько.

— Якщо не папа і не твій тесть, то кого ти хочеш взяти собі у союзники в боротьбі проти Сараю? — запитав Василько.

Відповідь Лева його приголомшила.

— Монголів!

Василько Романович не переставав дивуватися тому, що говорив Лев. У словах перемиського князя відчувалася інтонація його батька, короля Данила. Раптом Василько зрозумів, що наміри племінника можуть здійснитися, тим більше враховуючи його цілеспрямованість.

— До моїх південних границь підступає Орда, — говорив. Лев. — За сміливість на Кавказі чи, може, навпаки, за якусь провину хан відправив туди свого темника Ногая. Я не знаю причини, але гадаю, хан уже пошкодував про свій намір. Ногай помаленьку відходить від Сараю.

— Звідки у тебе такі відомості? — здивувався Василько.

— Ногай сам повідомив мене у своєму посланні і запропонував своє покровительство.

— Тобто стати його данником?

— Так, але не про данину йдеться, — заспокоїв Лев. — Ногаю зараз потрібно одне: спокій на його північних землях. Тут наші бажання співпадають. Мені також потрібен спокій на моїх південних землях.

— Тобто ти не чіпаєш Ногая, а він не чіпає тебе?

— Вірно!

— І все? Чомусь мені не дуже віриться у такий безкорисливий подарунок цього Ногая, — засумнівався Василько.

— Мені також, тому ти правий: це ще не все. Зараз Ногай ще підпорядковується великому хану і змушений виконувати всі його, так би мовити, починання.

— А якщо ці починання, як ти кажеш, стосуватимуться чергового походу на Русь?

Лев похитав головою.

— Цього не буде, — відповів він. — У своєму листі Ногай запевнив мене, що ні про які походи на мої землі мови йти не буде.

— А землі Шварна? Володимира? Волинь?

— Дядьку, ти мене почув добре — на мої землі. На сьогоднішній день це перемиська, львівська і белзька земля. Пробач, але за те, що не моє, я відповідати не можу. Це була вимога Ногая, не моя!

Василько Романович довго дивився на Лева, і дедалі більше йому здавалося, що це не син Данила, а сам Данило сидить перед ним.

— Виправ мене, якщо я неправильно щось казатиму, — мовив дядько. — Якщо всі наші землі будуть під владою короля Лева — монголи забудуть сюди дорогу?

— Такого стверджувати я не можу. Є поляки, литвини. Якщо той же Ногай вирішить пройтися по їхніх землях, я змушений буду пропустити його, та й, цілком імовірно, надати свою дружину йому в допомогу. Але те, що не буде нападів на Русь, — він мені гарантував.

— І ти йому віриш?

— Батько ж повірив папі!

— І чим це закінчилося?

Лев відповів:

— Тут вірніше! Між Сараєм і нами є Ногай.

— Тоді як ти збираєшся використати Ногая проти монголів?

— Ногай стверджує, що він правнук сина Чингісхана Джучі і має таке ж право на титул великого хана, як і інші його нащадки. Я спробую підтримати його у його ж намаганнях перебратися до Сараю.

— Але що ти зробиш? — запитав Василько.

— А нічого! Просто підтримаю. Таке не забувається.

— А якщо він програє?

— Залишуся данником Сараю. Але він не програє. На відміну від інших претендентів, Ногай