П'єр Буль - Міст на річці Куай

Тих двох, що тепер простували берегом, з табору не було видно. Шірс, збагнувши ситуацію, вилаявся, і досвід ветерана «Компанії Вибух» підказав йому, що саме зараз слід учинити. Вихопивши з-за пояса кинджал, він виставив його перед собою, ніби прагнучи навіяти цей рух Джойсові.

Перед дротом полковник Ніколсон зупинився. Сайто, перевалюючись на своїх коротеньких ніжках, підходив ближче. Усі вранішні хвилювання тепер здалися Шірсові нічого не вартими проти того, що він переживав цієї хвилини. Він утратив самовладання і, потрясаючи кинджалом, бурмотів:

— Ні, він не зможе! Не зможе! Є речі, яких не слід вимагати від такого молодого хлопця, що дістав звичайне виховання й усю свою юність просидів у конторі! Який же я був дурень, що доручив йому це діло! На його місці повинен бути я! Ні, він не зможе!

Сайто вже підійшов до полковника Ніколсона, який тим часом нахилився й узяв дріт у руки. Відчуваючи страшенне серцебиття, Шірс безтямно викрикував:

— Ні, він не зможе! Всього лише три хвилини! Три хвилини! Три хвилини! Поїзд наближається! Він не зможе!

Партизан-сіамець, що лежав за кулеметом, кидав на Шірса злякані погляди. На щастя, джунглі поглинали його безтямні викрики.

Піймавши партизанів погляд, Шірс опам’ятався, втупивсь у свій кинджал і молитовно зашепотів:

— Не зможе він! Господи всесильний! Поможи ж хлопцеві, дай йому бодай на хвилину лютої ненависті!

Промовляючи цю дивну молитву, Шірс побачив, що чагарник під рудим деревом раптом ворухнувсь і розступився. Затамувавши подих, Шірс дивився на Джойса, який, зігнувшись у три погибелі, з кинджалом у руці спускався схилом. Шірсів погляд зупинився на його постаті і вже більше не полишав її.

Коли щось дуже вражало Сайто, розум у якого працював вельми повільно, японець уже переставав стежити за собою. Присівши навпочіпки біля води, спиною до лісу, він крутив у руках дріт і пильно його роздивлявся. Шірсові здалося, що він навіть почув вимовлену по-англійському фразу:

— Все це вельми тривожно, полковнику Сайто.

Потім запала мовчанка. Японець усе крутив у руках дріт. Джойс підкрався ззаду, непомічений ні англійським, ні японським полковником.

— Послухайте, полковнику Сайто! — нараз закричав полковник Ніколсон. — Адже міст, сто чортів, заміновано! Те, що я побачив біля підпор, — вибухівка! А дріт…

Він озирнувся на джунглі, даючи Сайто час осягнути важливість свого повідомлення. Шірс весь обернувся в слух. Інстинктивно він зробив рукою з затиснутим у ній кинджалом удар, і тут-таки побачив на другому березі сонячний зайчик. Сталося.

Джойс таки зміг. Він це зробив. Жоден м’яз його напруженого тіла не здригнувся, поки криця майже без опору входила в тіло. Без вагань виконав він і решту необхідних додаткових рухів. І аж після цього він розтис на горлі у ворога свою ліву руку. Сайто спазматично випростав ноги. Джойс іще раз щосили притис японця до себе — не стільки для того, щоб додушити його, скільки для того, щоб погамувати дрижаки, які тіпали його самого.

Нарешті Сайто, не видавши жодного звуку, осів. Джойс, немов паралізований, ще кілька секунд не годен був відштовхнути ворога, що навалився на нього, відпливаючи кров’ю. Але зрештою в хлопця стало снаги й на це — він стрепенувся і рвучко відкинув Сайто від себе.

Він міг тріумфувати, але усвідомлення виконаного обов’язку не заглушило в ньому ні відрази, ні жаху. Ставши навколішки й упершись руками в пісок, він насилу звівся на ноги. Тепер залишалися куди простіші обов’язки. Передусім треба розвіяти непорозуміння. Для цього досить кількох слів. Полковник Ніколсон, приголомшений тим, що сталося, стояв, ніби вкопаний.

— Я офіцер, англійський офіцер, сер, — пробурмотів Джойс. — Міст зараз злетить у повітря. Тікайте!

Він не впізнавав власного голосу. Болісно, докладаючи неймовірних зусиль, він примушував себе розтуляти рота. А цей полковник наче й не чує його!

— Англійський офіцер, сер, — розпачливо повторив Джойс. — Підрозділ триста шістнадцять, що базується в Калькутті. Десант. Наказ підірвати міст.

Нарешті полковник Ніколсон подав ознаки життя. В очах його спалахнув якийсь дивний вогонь, і він глухо запитав:

— Підірвати міст?

— Тікайте, сер! Поїзд підходить. Вас вважатимуть співучасником…

Полковник не сходив з місця.

На переговори часу не залишалося. Треба було діяти. Чахкання локомотива долинало вже досить виразно. Джойс усвідомив, що ноги не слухаються його. Тоді він рачки поліз схилом угору, до свого поста.

— Підірвати міст! — повторив полковник.

Немовби намагаючись збагнути сенс цих слів, він так і стояв на місці й безтямно дивився на Джойса, що дерся схилом нагору. І раптом Ніколсон стрімко кинувся за Джойсом. Рвучко розвівши чагарник, що тут-таки за ним і зімкнувся, він побачив у сховці підривний маніпулятор і Джойса, що вже поклав руку на важіль.

— Підірвати міст! — ще раз вигукнув полковник.

— Англійський офіцер, сер, — мало не жалібно пробелькотів Джойс. — Англійський офіцер із Калькутти… Наказ…

Доказати фразу йому не пощастило. Полковник Ніколсон кинувся на нього, розпачливо закричавши:

— Рятуйте!

«Втрати — двоє людей, ворогу завдано певної шкоди, але завдяки мужності британського полковника міст уцілів».

Такий був стислий рапорт, що його Варден — єдиний, хто вцілів із трійці, — надіслав у Калькутту, щойно повернувшись до штаб-квартири.

Прочитавши це повідомлення, полковник Грін сказав собі, що в цьому ділі багато чого незрозуміло, і зажадав пояснень. Варден відповів, що додати йому нема чого. Тоді його начальник вирішив, що Варден