Артур Чарльз Кларк - 2001: Космічна одіссея

Величезна система кілець тепер простяглася через усе небо, і корабель уже діставався її зовнішнього краю. Дивлячись на них із висоти в десять тисяч миль у телескоп, Боумен міг бачити, що кільця складалися переважно з льоду, який сяяв та іскрився на Сонці. Він немов пролітав над сніговою віхолою, що то відступала, демонструючи клапті землі, то замітала проблиски ночі й зірок.

Тимчасом як «Діскавері» наближався до Сатурна, Сонце повільно потопало в численних арках його кілець. Тепер вони перетворилися на тонкі сріблясті містки, що заполонили все небо; кільця були занадто розріджені, щоб відбивати сонячне світло, а проте міріади кристалів переломлювали його й іскрилися, утворюючи навколо корабля сліпучі феєрверки. Натомість Сонце дедалі дужче пірнало під сотні миль дрейфового орбітального льоду, бліді примари летіли й перепліталися в небі, а самі небеса були сповнені сяйва й спалахів. Потім Сонце опустилося нижче від кілець, і вони охопили його своїми арками — небесна вистава скінчилася.

Трохи пізніше корабель ковзнув у тінь Сатурна, проходячи точку найбільшого наближення над нічним боком планети. Над кораблем сяяли зірки й кільця, унизу лежало ледь зриме море хмар. Загадкових візерунків сяйва, яким вигравала ніч на Юпітері, тут не було. Можливо, Сатурн надто холодний для таких вистав. Строкате скупчення хмар оприявнювало себе лише примарним сяйвом, відбитим від айсбергів, досі освітлених Сонцем, що ховалося за овид. Проте в центрі арки розташовувалася широка темна щілина, немов відсутня деталь недобудованого мосту, там на арку лягала тінь планети.

Радіоконтакт із Землею урвався, його ніяк не відновити, аж поки корабель вийде із затемненого боку Сатурна.

Можливо, це навіть добре, що Боумен був занадто заклопотаний, щоб думати про свою раптово поглиблену самотність. Наступні кілька годин він кожної секунди мав перевіряти правильність виконання гальмівних маневрів, запрограмованих комп’ютерами на Землі.

Після місяців бездіяльності двигуни почали викидати розсяяну плазму на милі позаду. До зони невагомості біля контрольної панелі, хай і ненадовго, повернулася сила тяжіння. І за сотні миль унизу хмари метану й замерзлого амонію побачили світло, якого ніколи не бачили раніше, малесеньке палюче сонце, що летить крізь сатурніанську ніч.

Зрештою попереду почало розвиднятися, корабель, рухаючись чимраз повільніше, утрапив у день. Він більше не міг утекти від Сонця чи навіть від Сатурна, але все ще рухався досить швидко, щоб відірватися від планети до орбіти Япета за два мільйони миль звідти.

Цей політ триватиме для «Діскавері» чотирнадцять діб; корабель у зворотному порядку проходив орбіти Януса, Мімаса, Енцелада, Тефії, Діони, Реї, Титана, Гіперіона… — світів, що мали ім’я богів і божественних істот, які зникли лише вчора згідно з часовими мірками цього світу.

Потім «Діскавері» зустріне Япет і вийде на його орбіту. Якщо ж корабель схибить, то він знову полетить назад до Сатурна й без кінця повторюватиме свої двадцятивосьмиденні еліпси.

Якщо не скористатися з цієї нагоди, другий шанс навряд чи випаде. Наступного разу Япет буде далеко, майже на іншому боці від Сатурна.

Щоправда, корабель і супутник усе-таки зустрінуться знову, коли їхні орбіти перетнуться вдруге. Але це станеться через багато років, тому Боумен знав, що, хай як далі розгортатимуться події, він уже не зможе стати їхнім свідком.

Розділ 35

Око Япета

Коли Боумен уперше побачив Япет, той дивний білий еліпс наполовину заховався в тіні й освітлювався лише відблиском Сатурна. Тепер, коли супутник повільно рухався по 79-денній орбіті, еліпс вийшов на денне світло повністю.

Спостерігаючи, як росте пляма на боці супутника, поки «Діскавері» наближався до свого неминучого призначення, Боумен зрозумів, що таке тривожна одержимість. Він ніколи не згадував про це у своїх розмовах чи, радше, монологах до Центру керування польотом, бо могло скластися враження, ніби він слабує на манію.

Можливо, думав Боумен, він і справді трохи несповна розуму, але сам був майже впевнений, що яскравий еліпс на темному тлі супутника — це велетенське порожнє око, яке спостерігає за його наближенням. Це було око без зіниці, ніщо не порушувало його ідеальної порожнечі. Лише в той час, коли корабель пролітав за п’ятдесят миль від поверхні супутника, а сам Япет тепер став удвічі більшим за Місяць із Землі, астронавт помітив маленьку чорну цятку в центрі еліпса. Утім, часу на детальніше дослідження не залишалося, на Боумена чекали завершальні маневри.

Востаннє головний двигун «Діскавері» випустив свою енергію. Востаннє запекла лють умирущих атомів засяяла над супутниками Сатурна. Віддалений шепіт підсиленої тяги реактивних двигунів викликав у Девіда Боумена почуття гордості й туги. Ці дивовижні двигуни ідеально виконали свою місію. Вони принесли корабель із Місяця на Сатурн, а зараз вони працювали останній раз. Коли «Діскавері» вичерпає запаси пального, він перетвориться на безпорадну й інертну планету чи астероїд, немічного в’язня гравітації. Навіть коли через кілька років прийде рятувальний корабель, немає жодної економічної рентабельності дозаправляти його і таким чином давати йому змогу виборювати собі шлях додому, на Землю. «Діскавері» залишиться вічним орбітальним пам’ятником першим дням дослідження над планетами Сонячної системи.

Коли тисячі миль скоротилися до сотень, паливні датчики швидко впали до нуля. Боумен заклопотано продивлявся дисплей і саморобні карти, що з ними тепер консультувався для будь-якого рішення в реальному часі. Було б жах як несправедливо, якби, стільки переживши, він не зміг вийти на зустріч із супутником через брак кількох літрів палива…

Реактивні двигуни замовкли, тиск упав, лише веньєрні двигуни й далі м’яко підштовхували «Діскавері» на орбіту. Япет зараз перетворився на гігантський серп, що заполонив усе небо. Досі Боумен завжди думав про нього як про маленький непомітний об’єкт, таким він насправді й був порівняно з тією планетою, навколо якої обертався. Тепер, коли супутник загрозливо навис над кораблем, здавалося, що він може розчавити «Діскавері», як гігантський космічний молоток горіхову шкаралупу.

Япет наближався так повільно, що здавалося, він узагалі не рухається. Годі було визначити, у яку мить відбулася зміна краєвиду від панорами астрономічного тіла до ландшафту лише за п’ятдесят миль унизу. Корабель перебував на кінцевій орбіті, роблячи один оберт за три години зі швидкістю лише вісімсот миль на годину — саме та швидкість, яка потрібна в такому слабкому гравітаційному полі.

«Діскавері» обернувся на супутник супутника.

Розділ 36

Старший брат

— Я знову пролітаю над освітленою частиною Япета, і вона така, як я доповідав на останньому оберті. Здається, поверхня вкрита лише двома матеріалами. Наскільки я можу судити, ця чорна штука схожа на щось спалене, як деревне вугілля, як я можу бачити в телескоп, воно має таку саму текстуру.