Аркадій Фідлер - Маленький Бізон

Гучний Грім. Вони намагалися його підкупити, давали крам задурно — він не схотів; хабарів теж не брав. Купці пронюхали, що дядько любить вихилити чарчину, і почали частувати його горілкою, намагаючись приспати його пильність. Дядько не відмовлявся, але пив крадькома, за спиною в своїх земляків, і за кожним разом мав з купцем принципову розмову.

— Скажи, білий брате, чому ти частуєш мене горілкою? — питався дядько.

— Бо ти страшенний пройдисвіт, — звичайно відповідав купець, — але все-таки я люблю тебе.

— То це ти з дружби мене частуєш?

— А як же інакше? Тільки з дружби.

— І не будеш плутати до цього своїх брудних справ?

— Goddam you, навіщо… Я не дурю тебе. Зрештою, дружба дружбою, а бізнес бізнесом.

— Тільки з цією умовою я можу випити.

— Пий.

Дядько вихиляв чарочку, щонайбільше дві невеличких, і рішуче відмовлявся пити більше, але потім ще завзятіше захищав своїх земляків від шахрайства купців. З цього чаркування дурисвіти не мали ніякої користі і далі сушили собі голови, як би їм загнуздати дядька.

Саме тут і трапилася пригода, яка прогриміла на всі північно-західні прерії. Дядькова слава долетіла до віддалених наметів різних племен і деякий час його навіть називали «Два Набої». З цієї пригоди не мало посміялися в преріях.

Джон Сміт був одним з найбагатших купців і мав славу останнього шахрая. Саме він найбільше заповзявся на дядька і весь час міркував, як би його знешкодити. Гучний Грім знав про ці наміри, але, наче наперекір небезпеці, любив ходити до крамниці Сміта і подовгу сидіти там. В крамниці стояли зручні лавки для гостей, завжди можна було наслухатися досхочу всяких цікавих речей. Під маскою грубуватої добродушності, між Смітом та дядьком тривала вперта боротьба, але дядько з завбачливістю індійця весь час стежив за купцем.

Як відомо, ми розбили свій табір на кілометр нижче від Форт-Бентона над самісінькою Міссурі. Стежка до селища бігла понад річкою. Дорогою дядькові не раз траплялися дикі качки й інше водяне птаство. Отож дядько завжди носив з собою рушницю, заряджену дробом. Це була пістонка, яку заряджали з дула, — і хоч їй було чимало років, била вона непогано.

Одного дня дядько узяв з собою кільканадцять шкурок, але не дуже квапився їх продати. Він торгувався то в одній крамниці, то в другій, і нарешті зайшов до свого «друга» Сміта. Кинув в'язку шкур на стіл, рушницю, як завжди, поставив біля стінки і сів на лаву.

— Хелло, Гучний Громе! — весело привітав його купець. — Ти що, знову шпигувати прийшов, дивитися нам на руки?

— Well, отак воно і є, брате торбохвате! — чемно відповів дядько.

— Шкурки приніс? Покажи, що там є доброго!

— Приніс, але для чесного купця.

— Скільки ж ти хочеш за них?

— Я ж тобі сказав ясно: це крам лише для чесного купця.

Сміт, анітрохи не ображений, оглянув шкурки.

— Даю тобі сорок доларів.

— Фальшивих чи справжніх? — кепкував дядько.

— Добре, нехай я втрачу. Дам тобі п'ятдесят доларів: згода?

Незважаючи на вранішню годину, в крамниці було вже кілька покупців, які з дедалі більшим зацікавленням прислухалися до розмови. Їм цікаво було, чи спокуситься індієць, але дядько, побачивши посмішки американців, відмовився, хоч п'ятдесят доларів були непоганою платою.

— Не продам! У мене ще є час.

— Як хочеш… Мені щойно принесли добрий ром, може, покуштуєш?

— Дай, але небагато.

Купець налив йому чарочку, і дядько згорда кинув піндолара на стіл.

— Це надто багато, — заявив Сміт з удавано чесним виразом.

— Решту залиш на потім.

— All right![7]

Крамниця Сміта була, мабуть, найбільша в Форт-Бентоні, і в ній вільно могло сидіти кільканадцять покупців, і ще стільки ж могло стояти. Більшість покупців були ковбої й білі трапери — мисливці, які полювали на хутрових звірів.

Сміт мав помічника. В крамницю приходило стільки покупців, що обом доводилося працювати без відпочинку, щоб усіх обслужити. Якщо Сміт мав на вигляд добродушне обличчя і тільки очі в нього були хижі й хитрі, то на обличчі його помічника, американця років двадцяти двох, без усяких прикрас відбивалася брутальна пожадливість. Дядько Гучний Грім любив придивлятися, як хазяїн і помічник заводили сварки, не приховуючи своєї справжньої вдачі. Це дуже розважало Гучного Грома.

Ледве дядько випив чарочку рому, Сміт знову підійшов до нього з пляшкою.

— Налити ще?

Дядько кивнув головою.

— А чи не багато буде? — стурбувався купець. — Це міцний трунок.

— Не бійся, наливай!

Дядько випив другу чарочку і ще з більшим задоволенням став прислухатися до гамору в крамниці. Тут було двоє великих дверей: перші вели на вулицю, другі на подвір'я. На цьому подвір'ї ґелґотіло за огорожею кільканадцять гусей, Із свого місця на лаві дядько міг добре їх бачити і навіть це завдавало йому приємності. Він був у дуже доброму настрої.

Настав