Юшманов В В - Мольфар і Навка, Юшманов В В

Глава 6 За справу взялася прокуратура. Ініціація відьми. Ефект Куліджа. Вчимося конспірації.

06 За справу взялася прокуратура. Ініціація відьми. Ефект Куліджа. Вчимося конспірації. 

 

Життя у лісі не припиняється. Тваринкам не цікава Інквізиція. На жаль, нам додалося багато проблем. Неочікувано. Оси. Вони інстинктивно будують кубло у недоступних місцях. Турбота про потомство, еволюція. Навіщо до селища то тулиться? Розумію, до харчів ближче. Але людині така поведінка не до подоби. Уви! Фінал завжди передбачуваний. Отрута. Знищення стільників разом з мешканцями. Шкода смугастих. Якщо була можливість, переносили кубла у ліс. Навці це не подобалася. Втручання у чуже життя, іншу природу. Розумію, але таким чином ми зберігали наших комах. 

Особливо пам’ятний випадок із замком. Звичайним, що був вмонтований у металеву решітку. Для нього був зварений особливий бокс, закритий з усіх боків. Сама конструкція була много більше замка, який знаходився в середині. Для ос вона виявилася цікавою знахідкою. Місце затишне! Комахи “вирішили” у ньому оселитися. Добре, що ми першими помітили миготіння смугастих біля металевої огорожі. Хіба можливо щось пояснити комахам? Навка “заморозила” ос, а викрив коробок. Батюшки! Тут стільників, кілька десятків! Довелось обережно їх перенести. Личинки вже були чималими. До першого польоту вже недовго. Хай їм щастить у лісі!

З еволюційного погляду, мабуть, ми були не праві. Але яка альтернатива? Отрута та кінець рою? Ми залишили надію, що сім’я виживе у лісі та потомство не буде конфліктувати з людьми. Навке така діяльність не подобалася.

Не можна так втручатися у життя комах! Згоден. Але вибору у нас не було. У цьому випадку. Точніше альтернатива жахлива: знищення рою.  Я розумію, але … Вони до нашої думки все одно б не пристали. Якщо для мене, така робота не якісна. Не можна стояти на шляху еволюції. Якусь дурницю промовив. Процес йде незалежно від нашого бажання. Не хочу бути схожою на інквізитора.  Я також. Не хвилюйся, все буде добре. Ми її ще на нас працювати примусимо!

Навка посміхнулася. Її обличчя просто змінилося.  Чарівний ангел! Така вона мене більш до вподоби. Щоб розрядити ситуацію ще більше, вирішив розповісти про домашніх вихованців. 

Уяві собі, кіт, мабуть, вдався до ревнощів. Я не часто дома буваю, а тут виник новий обов’язок: розповіси патлатому де був, що робив.  Він щось вимагає? Звіту про мої дії. Поки генерую образи, собак сідає поруч та теж “слухає”. Повне враження, що наші проблеми для них не байдужі. Але, як таке можливо? Вони ж тваринки! Наділяти їх людським розумом — повний антропоморфізм. Але іншого пояснення знайти не можу. Що тебе хвилює? Вовк же має змогу стати Лісовиком. Розуму достатньо.  Раніше вони уникали спілкування. Точніше, не зовсім до нього прагнули. Зараз їх поведінка різко перемінилася. Не здивуюсь, якщо, на приклад, одного разу прийду до русалок, а вони там мешкають.  Що у цьому поганого? Вони живи, їх годувати треба! Та обидва  пересуватися не на власних чотирьох лапах, а на мене. До лісових доведеться носити. Буде як кількасот років тому, коли аристократи з власними тваринками таскалися. Розмріявся! Домашні ж завестися.  Як-не-як вони члени сім'ї.  Вони про мене знають? Мілкий був зі мною, коли ми зустрілися. Коту все розписав в образах. Він багато чого бачив моїми очима. А який він ледачий! Підійде, та лапою мене чіпає. Хочу поспілкуватися. Сам застрибнути на колені, навіть, не збирається. Ні, він турботливий. До чого тут … Навка, ти просто геній! Дійсно, він занадто великий та незграбний, якщо застрибне, то мимоволі має випустити кігті. Така природа котячих. Кудлатий не бажає мене травмувати. Я ж дбайливість за пихатість прийняв.  Вони уважно слухають? З образами по іншому не буває. Також, вони мене поділили. Як таке можливо? Кіт завжди лягає ліворуч від мене, а собака — праворуч. диспозиція не змінюється, навіть, коли другого немає поруч.  Цілком природно. У кожного власна територія. Тварини по іншому товаришувати не вміють. 

Моя чарівниця заспокоїлася. Дякувати коту! Як це у нього виходить? На відстані знімає напругу. Дистанційна фелінотерапія.

 

Події не примушують себе занадто довго чекати. За кілька днів мене зателефонував молодий чоловік, який назвався Олександром, слідчим обласної прокуратури. Висловив бажання приїхати до мене у справах. Домовилися зустрітися на кінцевій зупинці автобуса. 

Зранку біля магазину, який розташований навпаки від навісу зупинки, побачив світло сірий БМВ сьомої моделі. Прокуратура обожнює крути тачки.  Але я їм навіщо? Спілкування не уникнути. Я розпочав. 

Доброго дня! На мене чекаємо? —

запитав я. Олександр привітався, доповів за формою, навіть, посвідчення показав. Людина працює, без випендрежу. Увага до звичайних речей імпонує. Професіонал. Треба тримати вуха на поготові. З іншого боку, якщо відповім чітко та зрозуміло, можна не очікувати зайвих питань.  Розмова буде першою і останньою. Запропонував змінити місце спілкування. Поруч невеличке кафе. Тіньочок. Знов, холодні напої, що у таку спеку смакують добре. Розпочали розмову:

Ви знаєте старшого лейтенанта …

Вибач, любий читач. Людина загинула якось незграбно, а я досі відчуваю провину. Не треба поминати її ім’я у сує. Світла йому пам’ять. Залишу лише поганяло. 

Перший раз чую це прізвисько. … Не треба дратуватися, я розумію, що такий відстань ви подолали не задля власної прихоті. У мене багато контактів, але мало кого можу назвати за офіційними даними. Не всі, як Ви, представляються. Я повинен його знати? Звідси? Три дні тому Ви з ним телефоном розмовляли. Зачекайте. З незнайомців у той час мене телефонував лише молодий чоловік з фальцетом, казав що працює у Чорнобильській зоні. Що конкретно він казав? Прохав про допомогу у питаннях нервової діяльності. Ви у цьому спец? Трохи розумію. Я біолог за першою освітою. Багато чого забув, але сприймання картини у цілому залишилося. Цікаво. Скажіть, будь ласка, порівняння мозку та компʼютера має рацію? На мою думку, це повна ахінея. Почнемо з того, що у комп'ютері працюють електрони. Там швидкість передачі можна порівнювати зі швидкістю світла. Не беремо до уваги обмеження конкретного приладу. У нейроні передача електрики йде шляхом дрейфу іонів натрію та калію. Швидкість значно нижче. Близько десяти метрів на секунду. Еволюція працювала та поліпшила її на порядок. Але це не йде ні в яке порівняння зі швидкістю електрону. Потенціал дії, який “біжить” по нерву, по перше має протилежне значення (плюс). Його квінтесенція відома, біля одної десятої вольта та триває одну — дві мілісекунди.  Якщо ми порівнюємо з процесором, то все погано. Навіть  кілогерци не досягаємо.  Надалі ще гірше. Жодної двоїчної системи. Потенціал або існує, або його немає. Реакцію запускає лише наявність струму. Вона проявляється у вигляді виділення особової речовини, яку у наших краях називають “медіатором”. За океаном їх трансмітерами кличуть, на мій погляд, більш влучно. Місце контакту двох нейронів має назву синапс, а простір поміж ними — міжсинаптичною щелиною. Саме там хімія діє. Медіатори, за функціями, схожі на гормони,  але працюють виключно у нервових клітинах. Зараз їх відкрито понад сто. Нейротрансмітери, мабуть  це вже не діво, впливають на рецептори по різному. Щобільше, останні можуть по різному, іноді протилежно, реагувати на один і той же медіатор. Бачу, що попливли. Це лише ази. Ми, навіть, не розпочали розмову щодо нервової системи. Так, дійсно занадто складно. Мене ці знання лише для цікавинки. Модно подібні порівняння проводити. Будемо вважати, що перевірку пройшов. … Мене про нейрони казати, чи про лейтенанта?  Я ж у справах. Про військового, безумовно.  Він пропонував мене зустрітися. Де і коли? Наступного дня біля КПП “Дитятки”. Якщо не помиляюся, це біля в’їзду до Зони. Ви не поїхали? Що я там загубив? Чому? Міркуємо. Ви кажете, що він старший лейтенант. Так. Я полковник. Хто до кого повинен їхати? Він Вам за формою представлявся? У тому й справа, що ні. Про полковника я образно висловився. Уявіть собі неймовірність прохання: їхати за сотню кілометрів, щоб прочитати лекцію по фізіології. Та ще де, у лісі? Ідіотизм якісь. О котрій Ви повинні були зустрітися? Він пропонував об одинадцятій. Але я не погодився. Так розлютився, що кинув трубку та заблокував його номер. Знайшов хлопчика на побігеньках! У цей час він загинув. Як? Застрелили з “Макарова”.  Не розумію. Чим можу допомогти? Я хлопця то у живу не бачив. Щось можете додати? Бажаю допомогти, але як? Ви знаєте про розмову. Скоріш за все, знаєте: хто я, чим живу, та й алібі перевірити вже встигли. Подивиться на фото — ‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍