Анатолій Птіцин - Не гальмуй!

шершень Бу пролітав далі — всі вважали це трюком, виконаним на втіху глядачам. А шершень Бу не зупинявся ні перед чим, аби тільки дістати гнома Гролика. Але впіймати його було неможливо. Стрибки гнома Гролика були непередбачувані, адже він сам брав участь у погоні і в той же час утікав. Він кидався то праворуч, то ліворуч, то намагався впіймати німецького банника Ґансі, то мчав за англійським роуді Лефом, то за гномочкою Сніжинкою, то за Чарівною Ши. Чарівна Ши теж у квача грала, але ухилялася від гнома Гролика, бо не любила, коли її ляпали.

А потім дорожній гном Гролик помітив, як шершень Бу відчепився. Затримався з м’ячем у кузові й на короткий час упустив його, гнома Гролика, з виду.

Гролик негайно вирішив скористатися цією ситуацією. На голові в нього був зроблений з лопуха крислатий капелюх — десь такий, котрий Великі називають ковбойським. Гролик зробив його раніше, коли вони з Добринькою мандрували приміською дорогою. Гролик гадав, що серед зелених кущів, трави і листя шершень Бу загубить гнома, якщо той буде у зеленому трав’яному капелюсі.

Але то на приміській дорозі. Тут же, на Мосту-Ярмарку, серед залізних авто і яскравих дорожніх гномів, Гролик виділявся у своєму капелюсі, як зелена муха на білій тарелі. Переслідуючи гнома Гролика, шершень Бу насамперед орієнтувався на капелюха. Гном Гролик це зрозумів. Він вирішив взагалі збити з пуття шершня Бу. Він не зупиняючись стягнув головний убір з першого-ліпшого дорожнього гнома, ще й встиг насунути тому на голову власного капелюха. Гном Гролик сподівався, що таким чином обдурить шершня Бу й той полетить за гномом у капелюсі Гролика. А він, Гролик, встигне ще щось придумати.

Шершень Бу вилетів із кузова КРАЗа й зорієнтувався одразу. Він нікого ні з ким не переплутав. Злопи закодували його на переслідування гнома Гролика, а не його капелюха. Однак жарт шершню не сподобався, тому він грубо штовхнув гнома в Гроликовому капелюсі — самохідного гнома Джепку — й помчав далі за Гроликом.

Гноми-самоходи були найзлостивішими гномами у світі. Вони були такими злісними, що злопам та їхньому шершню Бу до них було далеченько. А коли із самоходів на вулиці зривають шапки — ті просто навісніють. Джепка не становив винятку. Він упав, коли його турнув шершень Бу, потім підхопився й помчав навздогін. Оскільки гнома Гролика, котрий надто швидко поміняв головні убори, самохід Джепка навіть не помітив, бо не встиг, то шершня Бу він роздивився дуже добре. Тому він вважав його винним в обох випадках — і в обміні шапками, і в штовханні.

Самоходи завжди вважалися найобмеженішими гномами на планеті. Однак пхнув самохода шершень Бу, далі помчав шершень Бу, то й Джепка погнався за шершнем Бу. За Джепкою помчало якесь собача, кимось приведене на Ярмарок-Міст. Отаке щастя мав гном Гролик: ціла кавалькада переслідувачів присікалася, ще й гном-собача.

Гном Гролик у чужій шапочці, котра йому тисла й колола, носився по крилах авто, перестрибуючи через номерні знаки. За ним мчав злющий шершень Бу. Шершню Бу наступав на п’яти самохід Джепка, за котрим нісся миршавий гном-песик, обгавкуючи його, стрибаючи вслід за ним із машини на машину й намагаючись ухопити за штани.

Таке становище почало неабияк пригнічувати гнома Гролика, й він вирішив просто зникнути — сховатися на деякий час. Щоб погоня зійшла нанівець. Про гномів-футболістів гном Гролик і гадки не мав. Тож він покотився під колеса автопоїзда, який саме нагодився, сподіваючись, що великий і довжелезний поїзд ітиме дуже довго.

Доки він їхатиме, на Мосту багато що зміниться.

Гном Гролик тішив себе думкою, що коли він вибереться з-під автопоїзда, шершень Бу кудись зникне таємниче й несподівано, і це буде дуже приємно.

Розділ 5
Сутичка із самоходом

Але під автопоїздом Гролик опинився не сам.

Там, під автопоїздом, дорожній гном Гролик зненацька зустрів свого приятеля — польського гнома-простеця Тишу. Простець Тиша не грав у квача — він грав у хованки із хлопчиком-мізинчиком та чоловічком-нігтиком. Я б від них теж заховався. Обидва були в півтора рази вищі та сильніші за звичайних дорожніх гномів і при нагоді спуску не давали. Тому не кожен наважувався гратися з ними в азартні ігри або хованки.

Отже, простець Тиша теж ховався під автопоїздом. Він там знайшов чудову хованку. На його жаль, про ту схованку згадав і дорожній гном Гролик. Він поліз і наткнувся на ногу простеця Тиші, який там уже сидів. Що подумав простець Тиша? Що його знайшли, і, звісно, висунувся й побачив гнома Гролика. А саме тієї миті під автопоїзд зазирнув той, хто шукав простеця Тишу, — чоловічок-нігтик. Він побачив Тишу й загорлав:

— Тобі водити!

Простець Тиша зрозумів, що пошився в дурні, й образився на гнома Гролика. Він виліз зі своєї схованки й показав гному Гролику язика. А потім закричав на весь Ярмарок:

— Не я воджу — Гролик водить. На новенького! Он він під автопоїздом причаївся!

Гроликові спало на думку, що місце, де він збирався ховатися від шершня Бу, не таке вже й надійне. Хвилиночку — коли вже про нього знає простець Тиша, чоловічок-нігтик, він сам і, до того ж, увесь Ярмарок.