Гаррі Гаррісон - Народження Сталевого Щура

фінансовий аспект: ніде більше не платили так багато за таку нікчемну роботу. І, мушу зізнатися, мені до смаку відчуття своєї розумової переваги в ту мить, коли вдається пошити всіх у дурні. Хтось скаже, що це підлітковий максималізм. Може, й так, але я отримую від цього надзвичайне задоволення.

Водночас я усвідомив одну важливу проблему. Як підготуватися до такого майбутнього? Я ж не мав наміру все життя красти шоколадки в супермаркеті. Я бажав грошей. Грошей, що належали іншим. Гроші сховано, вони під замком, тож що більше знаєш про замки, то більше маєш шансів дістатися грошей. Уперше за роки навчання я схаменувся. Мої оцінки значно покращилися, вчителі второпали: для ді Ґріза ще не все втрачено. Я добре навчався, обрав професію слюсаря, і всі охоче погодилися. Цей курс було розраховано на три роки, але я опанував програму за три місяці. Попрохав дозволу скласти завершальний іспит. Вони відмовили.

Усе виявилося не так, як мені обіцяли. Треба було навчатися з усіма два роки дев’ять місяців, отримати диплом і поповнити ряди рабів, які гарують за нікчемну зарплатню.

Не дочекаєтесь! Я хотів змінити свою програму, але мені повідомили, що це неможливо. Вони гадали, що наклали на мене, висловлюючись образно, тавро слюсаря на все життя. Я почав прогулювати заняття, бувало, кілька днів поспіль не з’являвся у школі. Вони мало що могли вдіяти, крім виголошувати мені суворі догани, бо на всі екзамени я приходив і завжди набирав найвищий бал. А як же інакше: теоретичні знання я широко використовував на практиці. Я діяв обережно, тож шановні громадяни нашого міста навіть не здогадувалися, що їх потихеньку обкрадають. Там торговельний автомат проковтне кілька баксів здачі, тут каса на парковці дасть збій. Така практика давала мені змогу не лише набивати руку в ремеслі, а й платити за освіту. Не за шкільну освіту (за законом я до сімнадцяти років мав право відвідувати школу абсолютно безкоштовно), а за освіту у вільний час.

Оскільки знайти собі наставника для засвоєння всіх тонкощів шахрайства поки що не вдавалося, я вивчав усе, що могло, так чи так, знадобитися. У словнику я натрапив на слово «фальсифікат», і це надихнуло мене вивчати фотографію та друк. Відтоді як рукопашний бій став у пригоді, я тренувався, аж доки отримав чорний пояс.

Не ігнорував і технічний бік своєї майбутньої професії. До шістнадцяти років я опанував комп’ютер на професійному рівні і став кваліфікованим знавцем мікроелектроніки.

Усе це втішно, але як використовувати такі знання? Я й сам не знав. Допоки мені не спало на гадку влаштувати собі на день народження подарунок — термін у в’язниці.

Божевільний? Як лисиця в курнику! Я хотів зустріти справжніх злочинців, а де це найбільш імовірно, як не у в’язниці? Із низки причин залишилась одна, на якій варто було б наголосити. У в’язниці я, напевно, почуватимусь як удома, серед своїх. Буду слухати й учитися, а коли відчую, що вже достатньо, відмичка в підошві мого черевика допоможе вийти на волю. Я всміхався від щастя, реготав із радості!

От дурень, не так сталося, як гадалося.

Мене поголили, скупали в антисептику, видали тюремний одяг і черевики — так непрофесійно, що я мав досить часу перекласти свою відмичку та гроші. Потім взяли мої відбитки, зробили знімок сітківки ока та доправили до камери.

Я із задоволенням відзначив, що є співкамерник. Нарешті почнеться моя освіта. Перший день кримінального життя, віднині й довіку.

— Добридень, сер, — сказав я. — Моє ім’я Джим ді Ґріз.

Він глянув на мене та прогарчав:

— Стули пельку, малявко! — і продовжив чухати п’яти (саме це важливе заняття перервала моя поява).

Урок перший. Ввічливі мовні звороти, прийняті на волі, тут не розуміють. Важке життя — сувора мова. Я насмішкувато скривився та знову озвався, цього разу набагато грубіше:

— Сам стули пельку, містере Смердючі п’яти! Моє поганяло Джиммі. Яке твоє?

Я не був певний щодо сленгу, бо запозичив його зі старих фільмів, але тон, очевидно, вибрав правильно, тому що цього разу привернув його увагу. Він повільно звів на мене погляд, у якому зблиснула холодна ненависть.

— Ніхто так не говорить з Віллі Блейдом. Я тебе поріжу, недоноску. Станеш страшний як смерть. Виріжу свої ініціали на твоєму обличчі. V — Віллі.

— W, — виправив я. — «Віллі» пишуть через W.

Він оскаженів іще більше.

— Я знаю, як треба писати. Я не ідіот! — Тепер він просто палав від гніву і заходився щось шукати під своїм матрацом. Потім почав чимось вимахувати переді мною. Як з’ясувалося, це було щось на кшталт ножа з гарно загостреним збоку лезом. Таке собі кишенькове знаряддя вбивства. Він однією рукою погрався ножем, востаннє гаркнув, а тоді кинувся на мене.

Що ж, немає потреби говорити, що на володарів чорних поясів такі фокуси не діють. Я трохи відступив убік, схопив його за зап’ясток, ударив по щиколотках — від цих нехитрих прийомів він із розгону влетів головою в стіну.

Хоробрий Віллі знепритомнів, а коли отямився, я сидів на своїх нарах і чистив нігті його ножем.

— Моя ім’я Джим, — промовив я, огидно скривившись. — Тепер спробуй повторити — Джим.

Він вирячився на мене, по тому його обличчя зібгалося зморшками, і мій співкамерник заплакав! Я буквально остовпів з несподіванки. Чи не сон це?

— Усі завжди знущаються з мене. Ти не кращий. Смієшся. Забрав мій ніж. Я місяць над ним працював, заплатив десять баксів за зламане лезо…

Від згадки про такі неймовірні витрати він знову почав схлипувати.

Тут я роздивився: він лише на рік чи два старший від мене та й безпорадний, як немовля. Тож моє знайомство з кримінальним світом почалося з того, що я втішив свого співкамерника, витер йому обличчя мокрим рушником, віддав назад горопашний ніж і навіть заплатив п’ять баксів компенсації, щоб Віллі припинив рюмсати. Щось кримінальне життя трохи не таке, яким я його досі уявляв.

Дізнатися історію Віллі виявилося легко, важче було спинити його балаканину. Мого співкамерника переповнювали жаль до самого себе та бажання поділитися ним із кимось.

Мовчки слухаючи нудні мемуари, я подумав, що історійка Віллі брудненька. У школі нетямущий, загальне посміховисько, найнижчі оцінки. Слабак, якого щемили забіяки; Віллі зміг підняти свій статус лише тоді, коли осягнув — через випадок із розбитою пляшкою — теж може стати хуліганом, коли матиме зброю. Відтоді на нього зважали, навіть поважали. Свій імідж він