Міндзяк Андріана - Спадкоємиця легенд , Міндзяк Андріана

Вона народилася вночі, коли світло зірок здавалось особливо тьмяним, а місяць сховався за щільною пеленою хмар. Було тихо, ніби сам світ затримав подих, очікуючи на щось невідоме. Вітри, які зазвичай гуляли гірськими перевалами та пустельними рівнинами, раптово завмерли, і навіть листя на деревах залишилося нерухомим. Це була мить, у якій сплелися тисячолітні таємниці та невидимі потоки долі.

Годинник у дальньому кінці кімнати пробив дванадцять. Дванадцята година ночі — межа між днями, момент, коли світло і темрява врівноважуються на коротку мить. У древніх віруваннях це була година, коли відкриваються двері між світами, коли можна побачити те, що зазвичай приховане. Цей удар годинника, глухий і протяжний, пролунав у серцях усіх, хто знаходився в кімнаті, ніби передвістя чогось великого.

Її мати, знесилена пологами, лежала на білосніжних простирадлах, які поступово просякали червоним. Жінка була блідою, мов мармурова статуя, але в очах її світилася любов і прийняття. Вона знала, що не переживе цієї ночі, що її життєва свічка згасне одночасно з народженням її доньки. Вона ледь чутно прошепотіла її ім’я: «Аурелія…»

Дитина не плакала. Вона лише широко відкрила очі й подивилася на світ навколо себе, немов впізнаючи його. Її погляд був спокійний і пронизливий одночасно, ніби вона вже щось розуміла, хоча це було неможливо для новонародженого. Люди, що були поруч, перезирнулися, відчуваючи щось незвичне. Та ніхто не наважився сказати цього вголос.

Батько, високий і сильний чоловік, обережно взяв малечу на руки. Його серце стискалося від болю втрати дружини, але водночас наповнювалося незрозумілим трепетом. Він пригорнув дитину до себе, шепочучи їй слова любові та обіцянки захисту. Він ще не знав, що доля його доньки буде непростою, що її шлях стане випробуванням не лише для неї, а й для всього світу.

Здалеку, з-за обріїв, де ніч зливалася з незвіданими просторами, пролунав ледь чутний відгомін. Він був схожий на подих вітру, на шелест древніх дерев, на слова, яких ніхто не вимовляв, але які відчували всі, хто мав серце, здатне слухати.

В цю ніч, у цю особливу годину народилася Аурелія. І в цю ж мить її мати відійшла в інший світ, залишивши після себе лише спогади та останній ніжний подих, що зник у темряві ночі.

Батько сидів біля вікна, тримаючи на руках свою новонароджену доньку. Його серце билося повільно і важко, ніби відчувало вагу втрати, що навіки змінила його життя. Вітер за вікном знову ожив, але тепер він був іншим – не холодним і суворим, а лагідним, ніби намагався заспокоїти його біль.

Годинник у кімнаті, той самий, що пробив дванадцять під час народження Аурелії, тепер тихо цокав, відраховуючи нову епоху – епоху її життя. Він мимоволі кинув погляд на циферблат: стрілки застигли на кілька секунд, перш ніж знову рушити вперед. Наче сам час вагався, перш ніж прийняти цю нову душу у світ.

Аурелія була спокійною. Вона не плакала, не ворушилася, тільки дивилася своїми незвично світлими очима. Батько відчував, що вона не така, як інші діти. У її погляді було щось більше – щось, що змушувало його серце битися швидше. Він погладив її крихітну ручку, намагаючись знайти в собі сили, щоб прийняти цю нову роль – бути для неї всім.

За вікном сховався місяць, поступаючись місцем першим променям світанку. Небо забарвилося в темно-синій колір, обіцяючи початок нового дня. Але чи буде цей день простим? Батько не знав. Він тільки знав, що має жити заради неї.

Минали дні, перетворюючись на тижні, а тижні – на місяці. Аурелія росла, і з кожним днем її присутність у цьому світі ставала все більш відчутною. Вона була незвично спокійною дитиною, рідко плакала, але завжди уважно слухала, коли батько говорив до неї. Він розповідав їй казки, шепотів їй на вухо стародавні легенди, не підозрюючи, що одного дня вона стане частиною таких історій.

Люди, що жили поруч, помічали її незвичність. Одні захоплювалися її мудрим, майже дорослим поглядом, інші ж відчували незрозумілий страх. Дехто говорив, що вона народжена не просто так, що її поява – це знак. Проте ніхто не знав, що саме цей знак означає.

У її день народження, рівно через рік після тієї таємничої ночі, годинник у будинку знову пробив дванадцять. Батько, який уже звик до його звуку, цього разу відчув щось дивне. У цей момент Аурелія широко відкрила очі і, на відміну від інших дітей, які б просто зацікавлено подивилися навколо, вона подивилася прямо на годинник. Її губи ледь помітно здригнулися, ніби вона щось зрозуміла.

Світ навколо залишався таким, яким він був завжди, але десь у тіні майбутнього вже зароджувалося щось нове. Щось, що змінить не тільки її життя, але й долю всього світу.