Zhi Suymi - Алаґарда. Скорочена історія, Zhi Suymi

Чорне марево небес струїлося по схилу і зливалося із потемнівшим, глибоким морем. Дужі хвилі підіймалися із самих глибин, а потім розбивалися об судно, вдаряючи по дубовому корпусу, подібно ядрам гармати. Грім прокочувався небосхилом, а блискавиці, мов нагострені леза, розсікали пітьму. Корабель кидало в сторони як колиску.
- Спустіть вітрила! Їх зараз розірве! – надламаним голосом крикнув капітан, намагаючись перекрити гулкий, завиваючий вітер, що шумів довкола та застилав погляд краплями дощу.
П’ятеро розгублених, наляканих чоловіків вибігло на палубу – та не встигли. Наступна хвиля здійнялася аж до височілого паруса і навалившись на борт, разом повалила їх з ніг. За нею збиралася ще сильніша.
- Весла…! – слова обірвалися, а за ним настав кашель – хтось відхаркував воду. – Весла…! Не дайте кораблю розвернутися!
Всі, хто ще тримався на ногах, кинулися до борту, але марно.
Вода ледь не цілком перевертаючи вітрильник,  підкинула його та линула на борт, заливаючи усе навкруги. Декілька матросів із криками відчаю разом із цим полетіли у відкрите море. Потоки дощу змішувалися із солоною водою заливаючи обличчя і щиплячи очі.
Блискавка пробивши посірілу хмару із тріском вдарила у грот-щоглу, поповзла тріщина, розколюючи її навпіл. Деревина впала на палубу, розкидаючи уламки, які потягли за собою ще декількох людей прямо у буремну воду, що тепер вона нагадувала смолу.
Крики, сповнені жаху, відчаю і безвиході, заглушив гуркіт грому.
- Капітан, вода у трюмі! – вигукнув хтось з останніх юнців.
Капітан не відповів.
Хвиля з ревом накрила корабель. Людські голоси розчинилися у грозі, а під собою їх поховала холодна безодня.
Сяйво блискавиці розходилося поміж уламків.
***
Попереду, на самому горизонті поміж червоніючих сонячних променів і багряного, подібно до розпеченого металу, неба, вдалині нарешті виднілася суша. Довгоочікувана, тверда земля. 
- Як же все-таки добре ця подорож пройшла, згоден? – до юнака, що стояв сперся на дерев’яну огорожу судна та розглядав небосхил, поважним, широким кроком підійшов один із матросів. Його голос був розкотистим, голосним, як сам вітер, що ширяв морськими просторами.
– Погода хороша, і то добре, - продовжив він, поправляючи пояс на своїй потертій куртці. - Там, де ми тільки-но пропливали, кораблі тонуть через один, і все через негоду! Начебто, з першого погляду - ні натяку на хмаринку, а потім як бац! І вже починає гриміти, вітер реве, а хвилі здіймаються вище щогли.
- Звучить сумно, - спокійно відказав юнак, не відводячи погляду від тієї тонкої смуги землі, котра непомітно для очей наближалася..
- Ще й як! – підтакнув чоловік, ковзаючи поглядом по його статурі. - А ти, я думаю, нечасто тут плаваєш?
- Так і є, ви праві.
- Ну от. Взагалі у мене чуйка на людей, але ось тебе ніколи раніше тут не бачив.
Юнак промовчав, але матрос, здавалося, і не збирався йти, очікуючи на продовження розмови. Так між ними і зависла важка тиша, аж доки її не порушив інший моряк, що гукнув здалеку:
- Тебе капітан кличе!
Він незадоволено цокнув язиком, хлопнув хлопця по плечу – від цього дотику той ледь здригнувся, але не казав ні слова.
- Якийсь ти не говіркий… Та хай щастить тобі, - кинув наостанок чоловік та пішов, залишаючи за собою шлейф запаху морської солі, риби та їдкого диму.
Раптом судно здригнулося та вдарилося об причал. Дерев’яні дошки під ногами хлопця захиталися, вириваючи його із думок.
Трап з глухим звуком опустився.
Спершу починали сходити пасажири, хто зі змученими обличчями, хто з радісним. За ними моряки вивантажували величезні заколочені коробки.
Хлопець повільно ступив на землю. Знову відчувати твердий ґрунт під ногами після довгої подорожі по морі було незвично. Він зробив декілька кроків та озирнувся довкола.
З усіх боків розливався гучний, барвистий гамір. Вздовж алеї простягалися продавці наперебій вигукували ціни та пропонували скуштувати товар, а поруч бігаючи у натовпі весело сміялися діти.
Неквапливим кроком він завернув у вузький провулок, де було менш людяніше, тихіше. Високі стіни будівель відкидали тінь, ховаючи від сонця.
Дорога передбачала бути довгою.