Natali Ya - Посмішка Бога, Natali Ya

- Тобі все жарти?! - Схопивши Локі за грудки, і притягнувши до себе, закричав Тор.

- Я мав повне право його звідти дістати, так і передай своєму таткові, і нехай скаже Норнам, що за ними був борг, а то пам'ять у вас в Асгарді у всіх коротка! - крикнув Локі, звільняючись.

- Локі, що ти задумав? – вже спокійно спитав Тор.

- Ох як ви всі злякалися! Пів Асгарда, напевно, голови ламають, що він задумав, навіщо йому цей Гай? - Локі знову самовдоволено посміхнувся.

– Слухай, якщо ти знову взявся за підкорення світу…

- Та не збираюся я нікого підкорювати, розслабся, - відмахнувся Локі. - Нудно мені. Відпустка в мене, зрозуміло?

Тор недовірливо на нього глянув.

– Випити хочеш? - Запитав Локі. Гість заперечливо похитав головою. – Ні? Ти що захворів? А, це твоя смертна не дозволяє, - з удаваним співчуттям сказав він.

- Врізати тобі, чи сам вгамуєшся? – погрозливо запитав Тор.

Локі лукаво посміхнувся.

- Гаразд, не гнівайся солоденький, - манерно сказав він.

Тор схопився, і затиснувши пахвою його голову, почав терти кулаком йому маківку, Локі намагався звільнитися, але безуспішно.

- Відчепись від мене, бугай! - з удаваною злістю, кричав він.

Нарешті, схопивши зі столу вазу, огрів нею братика по спині. Тор відпустив його, і тут же метнув канделябр, що попався під руку. Локі ухилився, підчепивши при цьому стілець і запустивши його в Тора. Стілець розбився в тріски об виставлену руку Асгардця. Ще кілька хвилин, вони гасали по всій квартирі як хлопчаки, крушивши і розкидаючи все на своєму шляху. Якби їхню бійку побачив сторонній, він так і не зрозумів би, жартують вони, чи намагаються один одного вбити.

Коли півквартири було в руїнах, вони таки зупинилися, хоча навіть не захекалися. Якийсь час просто стояли і дивилися один одному в очі.

– Гаразд, піду я, – нарешті сказав Тор. – І сподіваюся, що ти справді заспокоїшся, хоч на якийсь час.

Локі криво посміхнувся.

- Сподівайся, - сказав він, коли Тор уже вийшов.

*                            *                          *                           *                           *

- Вибач, що розвалив твій дім! - бурчав невдоволено Локі, піднімаючи перекинутий комод.

Він прибирав все вручну, не застосовуючи жодної краплі своєї сили. Йому чомусь приносило задоволення все робити самому. З вітальнею все було вже майже гаразд, коли у двері подзвонили.

- Відкрито, - крикнув Локі, ставлячи на місце торшер.

Чоловік, що увійшов у двері, зупинився на порозі, Локі обернувся, це був Гай.

- Вітання. Ось зайшов сказати спасибі за спасіння, – не рішуче сказав він.

– Де квіти? - З серйозним виглядом запитав Локі.

– Що? – не зрозумів Гай.

- Ну хоч би квіточку приніс на подяку, - з іронією зауважив Локі.

– Ти псих, – констатував Гай.

– Це не новина, – спокійно зауважив господар.

- Гаразд, забудь, - буркнув Гай, збираючись іти.

- Віскі будеш? - Як ні в чому не бувало, спитав Локі.

- Давай, - мляво погодився Гісборн.

– Заходь, – запросив господар, і пішов наливати віскі.

- Ну, ти ніби збирався мені дякувати, - зауважив Локі, зробивши кілька ковтків зі склянки.

Гай усміхнувся, схоже, починаючи звикати до дивної поведінки свого рятівника.

- Так, я тоді пішов, так і не подякувавши тобі, так що, дякую.

- Будь ласка. Згадав що не будь?

Гай заперечливо похитав головою.

- Я навів довідки, виявляється, я працював у поліції, але незадовго до цього випадку звільнився. І ще ти мав рацію, у мене немає сім'ї, взагалі родичів немає.

- І що ти збираєшся робити?

- Ще не знаю, влаштуюся на роботу, для початку, жити за щось потрібно. Хоча знаєш, у мене таке почуття, що це не моє життя, все якесь чуже. Лікарі говорять, що так буває при втраті пам'яті.

- Ну, лікарям видніше, - поважно зауважив Локі.

- Піду я, ще раз дякую, - допивши віскі, сказав Гісборн.

- Гай, - гукнув його Локі, вже у дверях. – Якщо щось буде потрібно, заходь.

Гай кивнув і вийшов.

*                           *                         *                           *                        *   

- Старію, мабуть, - з гіркотою думав Локі, ідучі вулицею. «Якщо буде потрібно, заходь», передражнив він сам себе. Що йому ще від мене може бути потрібне, і яке мені до цього може бути діло?

З неба закапало. Локі підставив руку, і зупинившись, довго дивився на величезну краплину, що калюжкою розлилася на долоні.

- Щось тут не так. Ніхто з Асгарда досі не прийшов намагатися промити мені мозок. Тор не рахується, він весь час гундить про благо людства, і він єдиний справді переживає за мене, хоч це й дратує.

Вони чекають, вони не розуміють, для чого я звільнив Гая, - при цій думці Локі посміхнувся. – У їхні божественні голови не може вкластися думка, що я саме для цього його і звільнив.

Локі підняв голову, вже лив дощ.

- Але Норни. Ці так просто мені не подарують порушення їхніх правил, вони не розраховували, що я так швидко скористаюся своїм правом. Потрібно бути напоготові, вони явно щось задумують.

Дощ посилювався, але Локі було начхати, він любив дощ, любив гуляти під дощем. Він мав ілюзію, що дощ змиває весь бруд цього світу, а той бруд, який називав себе людьми, змушує ховатися під дах, і вулиці стають пустельними, що створювало ще одну ілюзію, ніби він залишився один у всьому світі.

Повернувши в парк, він пішов пустельними алеями, одяг наскрізь промок, але його це не турбувало. Підходячи до однієї з лавок, він помітив дівчину, вона сиділа спершись об спинку, і закинувши голову підставляла обличчя дощу. Локі зупинився, і кілька секунд вивчав обличчя дівчини, воно було таким спокійним і умиротвореним, таке ж обличчя було у Сігюн, коли він бачив її востаннє. А востаннє він бачив її мертвою. Сльози покотилися з очей. Ніколи, ніхто не бачив його сліз, він і зараз дозволив їм пролитися тільки тому, що його обличчя було вже мокрим від дощу, і його сліз все одно ніхто б не помітив. Сігюн була єдиною, хто його по-справжньому любив. Тільки вона пішла за ним до Пекла, на яке його прирекли. Вона полегшувала його муки, коли він пов'язаний нутрощами сина, корчився від отрути, що капала на обличчя, і вона померла за нього, бо тільки таку жертву прийняли в Асгарді, і тільки за таку плату погодилися звільнити його, Локі.