Кетрін Огневич - Провісниця, Кетрін Огневич

Розділ 24.Гірка правда

 

Щойно Фабіан постукав у двері, то зробив крок назад. Він знав, що Кессі, можливо, не захоче поговорити з ним, але все ж хлопець ризикнув. Стоячи неподалік від виходу в банкетній залі, він бачив, як вона промчала повз нього. Кессі була такою засмученою, і йому навіть здалося, що вона плакала... А тому Фабіан одразу ж помчав слідом за нею. І ось тепер він стояв під дверима біля її кімнати, гадаючи, чи впустить вона його. Однак, двері так ніхто і не відчинив.

Хлопець зробив крок уперед, і злегка штовхнув двері, а потім зазирнув усередину. Кессі згорнулася калачиком на ліжку і плакала. Він одразу поспішив до неї, забувши закрити за собою двері. Варто було йому тільки доторкнутися до неї, як Кессі одразу ж озирнулася, а потім довірливо притулилася до нього, дозволяючи загорнути її у свої обійми. 

— Що трапилося? — запитав Фабіан її, але вона все ще плакала, а тому він не отримав відповіді на своє запитання. Через якийсь час вона затихла, але все ще притискалася до хлопця всім тілом. Він машинально погладжував її по спині, поки вона нарешті не перестала плакати.

— Усе моє життя - це брехня! Я знала, що щось було не так... відчувала... Я знала, що не така, як інші.  А потім... Потім з'ясувалося, що це не так. Я могла прожити життя в Лліріані, серед таких самих, як і я, серед тих, хто володів магією і вважав це абсолютно нормальним! Замість цього я жила серед людей, які вважали мене божевільною.

— Чому... З чого ти взяла?

—  Моя мама... Він сказав, що знав її. Вона була родом звідси. Я... Фабіан, я не розумію. Чому вона брехала мені? Брехала батькові! Адже вона знала, що чекає на мене, коли люди почнуть звертати увагу на мої дивацтва.

— Якщо це так, то у неї напевно була причина, Кессі. Можливо, вона хотіла тебе захистити.

— Від чого?

— Не знаю. Але не думаю, що вона здійснила цей вчинок, не зваживши при цьому всі за і проти. Можливо, вона знала, що рано чи пізно ти повернешся сюди...

***
— Гадаєш, можна якось дізнатися про те, хто я? — запитала я Фабіана за якийсь час, коли вряди-годи перестала плакати. Мене вражало, що хлопець усе ще був тут, поруч зі мною, тоді як я використовувала його як свою жилетку. Однак він не здавався сердитим, а навпаки дивився на мене таким поглядом, від чого моє серце тремтіло, немов крила метелика.

— Думаю, так. Я можу дізнатися, якщо хочеш. Тільки скажи.

— І ти... зробиш це просто так?

— Звичайно. 

— І нічого не вимагатимеш натомість? — запитала я, затамувавши подих, і Фабіан одразу ж присунувся ближче до мене, від чого наші обличчя опинилися на одному рівні.

— Нічого... суттєвого. Тільки невелика послуга.

— І яка ж? — Мій погляд мимоволі опустився на його губи, від чого я забула, як дихати. Фабіан провів рукою по моїй щоці, а потім злегка нахилився вперед.

— Дозволь мені бути з тобою, Кессі. Дозволь довести, що мої почуття реальні... — Я підняла погляд на хлопця, і подивилася йому в очі. Він виглядав украй серйозним для того, хто просив про таке безневинне прохання, як залицяння.

— Ти хочеш…зустрічатися зі мною?

— Так. Як ти на це дивишся, Кессі? Зможеш виконати моє прохання? — З одного боку, це було ризиковано, бо я не знала, як на це відреагують інші. А з іншого боку мені хотілося наплювати на їхню думку, і зануритися у стосунки з головою. Зрештою, Фабіан здавався непоганим хлопцем.

— Думаю, що так... — Його губи тут же ковзнули по моїй щоці, залишивши швидкоплинний поцілунок, від чого моє серце сіпнулося. Фабіан посміхнувся, і я мимоволі замилувалася ним. Він був таким гарним, що я хвилювалася, чи немає тут якогось підступу.

Адже там, звідки я родом, дівчата втрачали голову, побачивши вродливих хлопців. А потім з'ясовувалося, що вони були не такими вже й ідеальними, якими здавалися...

І все ж чи не роблю я помилку?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍