Оля Зубарєва - Наші дракони вбивають нас

мало! — вираз нерозуміння на обличчі Христі раптово змінився і дівчинка від душі засміялася так, як це вміють лише діти, — ти у мене така розумна!

Уляна присіла, аби зрівнятися з донькою, яка міцно оповила малюсінькими, ніби іграшковими, долоньками її шию.

— Мамо, мамо, коли ми наступного разу відвідаємо Анему? — це питання цілий день вертілося на язиці Христі та у вухах Уляна.

— Скоро, доню, зовсім скоро.

— А коли це скоро?

— Це так близько, як тобі зараз до твого медведика, — показала Уляна на плюшевого велетня з хутром м’якішим за хмари. Христя підбігла до іграшкового друга і підійшла до мами, тягнучи його слідом.

Цей ведмідь і улюблена лялька Христі, яку звали Марією постійно нагадували Уляні дитинство. Які раніше були іграшки…А особливо ляльки! З чистими очима, ніжними, мов пелюстки троянди, вустами, з рум’янцями та золотавими кучерями. На що перетворилась сучасна лялькова індустрія Уляні й згадувати не хотілося. Одного разу, вирішивши порадувати дочку новою лялькою, вона обійшла іграшкові магазина по всьому місту, так і не знайшовши того, чого шукала, тому їй довелося вдовольнитися м’яким співаючим зайцем. Вона жахалася, бачачи ці псевдо ляльки з непропорційно величезними головами, та довжелезними ногами та зелено-фіолетовим волоссям. Особистість з дитинства має навчатися бачити прекрасне, яка ж краса у цих потворах? Можливо така іграшка і не пошкодить психіку малюка, але слід залишить обов’язково.

— Тепер він ну зовсім близько до мене. Ну що, а тепер коли ми поїдемо? — не вгаваючи повторювала Христя, тягнучи за собою ведмедя.

— Це скоро прийде значно швидше, якщо ти припиниш постійно думати про це та чекати його.

— Я не можу не думати про це!

— А ти спробуй, раптом у тебе вийде.

— Як?

— Тримай, — мама дала Христі книжку, — гадаю це допоможе тобі відволіктись.

— По-пе-люш-ка. Про що ця книга? Виглядає гарно, — з недовірою дівчинка повертіла у руках історію у персиковій обкладинці.

— Прочитай і дізнаєшся, — порадила Уляна.

— Ти ж знаєш, що я не люблю читати, до того ж вона така велика… Краще розкажи мені цю історію.

— Це історія про звичайну дівчинку, таку ж як ти, яка стала принцесою.

— Як цікаво! Розповідай далі будь-ласка! Я також хочу стати принцесою.

— Ти для мене вже принцеса, — поцілувала Уляна дочку в лоб, — але ця книжка допоможе тобі, лише якщо ти прочитаєш її сама.

На іменинному торті горіло дев’ять свічок. Христя вдихнула на повні груди і ще раз вдихнула. Засумнівавшись, що вона, набравши замало повітря у груди, не зможе задмухати усі свічі, вона утретє заповнила свої груди так само, як вітрильник, який вирушає у довгу подорож. Вогники не сміли заважати здійснення бажання Христі, тому радо зникли і поквапились до небес, аби переповісти їм бажання дівчинки. Воно було незмінним уже три роки, вона хотіла, щоб тато повернувся.

— Мамо, сьогодні був чудовий день! Коли ми відвідаємо тата у Анемі?

— Завтра зранку. Ти сьогодні дуже втомилась і маєш гарно поспати, аби набратися сил.

— Нарешті! — Христя застрибала від задоволення.

Переживши цю ніч очікування, яка здавалась їй вічністю, дівчинка уже зараз кружляє над горами Анеми на міцно тримаючись за золотаву велично підняту шию Дракона. Хоча вона з ранніх років звикла до подібних розваг, вона галасувала від захвату, який щоразу охоплював її, коли вітер дув їй у спину, на висоті близько кілометра від землі. Мешканці землі Драконів завжди з великою радістю зустрічали Уляну і Христю. Сьогодні Христя разом з тутешніми дітьми стрибала через вогонь. Вона не могла перестрибнути його, тому язики полум’я лоскотали її ніжки.

— Рада тебе бачити, Франку, — обійняла Дракона Уляна.

— Здраствуй, люба! Останнім часом ви рідко відвідаєте Анему… — з сумом констатував Франк, — але ж Христі так подобається тут.

— Вона розповідає у школі про цей край, про те, як вона літає на Драконах, і однокласники глузують з неї. Вона ж не розуміє, як вони можуть сміятися з того, що є таким очевидним для неї.

— Мені прикро, що так трапляється…

— Одного разу вони усі бігали з мітлами і удавали, що літають на Драконах, як це робить Христя. Вона запросила їх у Анему, аби довести, що не бреше. Вони ж її почали звати шаленою. Вона страждає від цього.

— Я скільки разів говорив їй, що Анема — наша з нею таємниця… Але ж, якщо таємницю знає дівчинка її знають усі! Як у тебе справи з роботою.

— Чудово. Того місяця видала нову збірку віршів. Мої родичі нарешті змирилися з тим, що я не стала економістом.

— Я щасливий, що у тебе все добре.

— А як життя в Анемі?

— Спокійно та щасливо. З того часу, як ти тут з’явилася з Драконами сталася дивовижна метаморфоза — вони віднайшли Душу. Коли