Автор невідомий - Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)

30. Арештували Івана Ґуцинюка і так його били, що аж йому поломили ребра і такого змордованого відставили до тюрми в Коломиї.

31. Арештували Юрка Цвілинюка, звязали і пол-ляли горячим окропом його тіло, опісля били, а на кінець розібрали його до голого, загнали до собачої буди і казали брехати як собаці, де він мусів і ночувати. Другої днини його голого гонили селом Жабе-велене, били нагаями і висмівалися в ввірський спосіб.

32. Арештували і тяжко били Степана Котика.

33. Андрія Зітинюка, 75-літного старця, арештували і так сильно та тяжко побили, що він пролежав кілька місяців хорий в ліжку.

34. Олексу Икібюка арештували разом з його жінкою, га сильно били нагаями 8 дрота, копали черевиками так, що їх 4 рази відливали водою і дальше били. Тіло було так еранене, що куди вони йшли, були кроваві сліди.

35. Ґотича Петра, сина Юри зі Жабя - Бистрець, арештували, а хату спалили. Усе його майно зрабували, а його самиго в звірський спосіб тортурували, били кільчастим дротом, гріли дві зелівні штаби, він мусів на них стояти голими ногами, так, що йому виступили в ніг лише голі кости. Рівнож били його родичів, а старенький батько пропав без вісти.

З гори зазначую, що се ще не все, бо з инших сіл косівського повіту, ще нема списаних матеріялів.

Описав я се лише поверховно, не описуючи подрібно тих тортур, яких уживала культурна європейська польська держава у Жабю і в околиці. Варто згадати, що польські жандарми під командою пана Іураля, коменданта жандармерії в Жабю, який і досі там мордує наших людей, та польські карні баталіони хіим висше наведеним жертвам обривали кліщами нігті з рук, били та вя-вали кільчастим дротом, пекли розжареним зелізом живе людське тіло, казали людям брехати як собака, та казали лизати свою власну кров в землі. Отеє сі страшві надужиття культурної Польщі над нашим українським народом в Галичині, які кличуть о пімсту і ратунок до цілого цивілізованого світа: Культурний світе, цивілізовані народи, усуньте пятно дикунських внущань польської влади на українських землях. Прові рте цю справу. Візьміть в оборону поневолений український народ Галичини, який ви віддали на поталу Польщі, бо пролита кров нашого народу не пропаде на марно. Олекса Довбош, славний ватажка гуцульських опришків, сказав 150 літ тому взад: „Людська кровця не водиця, проливати не годиться.“ А ми Гуцули, його нотомки, кажемо отверго, що ми марно свою кров не проливали. Не чужого, але свого мп бажаємо і не спіч-нем доти, доки не виборемо своєї самостійної української держави! Доки не буде вирішене питання нашого народу в нашу користь, доти на Сході Еврони не буде спокою. Ди того часу тут буде крівавий Балкан, бо жити під ввірським, диким польським пануванням наш народ не погодиться.“

Так кінчить своє ввідомленнє 8 д. Жабв, 1. падолиста 1920 р. один Гуцул, селянин, котрого імя в зрозумілих причин мусимо промовчати.

Ще страшнійше малює розбої жандармерії і війська инший звіт, який наведемо в цілости.

„Дня 25. квітня 1920 року, прийшов карний курінь до села Жабя і околичних сіл, як Голови, Ясенів і Криворівня (Косівський повіт). Сі війська допускалися на приказ своїх підкомандантів, а голосно Д. 0. Ґ. (Довудзтво Окренґу Ґенеральнеґо) Львів слідуючих страшних надужить:

В тім часі арештували 37-тного селянина Дмитра Зюзяка в Жабю. Він ішов собі спокійно дорогою і його схватили Поляки, закидуючи йому шпіонажу на користь мнимого повстання. Під час допитів побито його смертельно. Коли йому нічого не могли закинути, замкнули в тюрму. По сій екзекуції пішов „сержант“ Мияк, з куріня 6./IV на почту і розмовляв з Д. 0. Ґ. в слідуючий спосіб: „Гальо, Коломия, ту сержант Мияк, карнеґо оддзялу в ібю, проше даць Д. О. Ґ. — Юж мами вднеґо пташка, нвякеґо Дмитра Зюзяка з Жабя. Цо да-лей з иім зробіць ?“ — Наспіла відповідь: „Справіцьсье по польску.“ — Мияк відповів: „Юж ма по польску; до рава може жице сконьчиць.“ — Була відповідь: „Добже.“ Що дальше балакав сержант Мияк сьвідок не внае, бо викинено його за двері з уряду почтового.

Карний курінь 6./IV дня 28. квітня 1920 року, в Жабю — Зелене спалив дім Олекси Мартинщука, Василя Мартинщука, Василя Савчука, Олекси, Дмитра Шкрібляка, Петра Янушевського і других господарів. При тім зрабовано їх до тла. Арештовано там 50 осіб, над якими знущалися в нечуваний спосіб. Петра Мартинщука били польські жовняри на прикав сержанта Мияка цілий день, а вечером кинули його. На другий день відировадили його разом з арештованими Петром Пирчуком і Юрком Цвілинюком на місце помордованих жандармів, змусили їх кольбами, нагаямп і колючим дротом лизати ще свіжу кров. Тяжко побитого Петра Мартинщука відставили на постерунок жандармерії в Жабю, де йому польські жандарми били деревляні кілки поза нігті, а потім виривали залізними кліщами нігті 8 рук і ніг. На місце тортур мусіли нести тяжко побитого инші арештовані, бо сам він не міг іти (Сьвідки: 0. 0., Ф. С. і В. К. з Голов). По кількох днях помер Петро Мартинщук в тюрмі в Коломиї, в наслідок польських середновічних інкві-заційних тортур.

Під позором мнимого повстання карний курінь

6./IV арештував Юрка Ґотича Петрового, а його дім спалив. Арештованого били Ляхи кільчастим дротом, а врешті розпекли дві зелізні штаби, змусили ставати на них босими ногами. Нещасна жертва так сильно попекла собі підошви, що було видко кістки.

Та сама карна експедиція в селі Головах спалила дім госп. Василя Шекерика і Федора Карабчука. Знасилували і тяжко побили Василину Шкіндюк 8 Костюків. Арештованого Дроняка Миколу так тяжко побили, що він набрав кусники свого власного мяса на памятку ,,польської культури“. Василя Маротчака Ваділюкового і Іляка Бойчука дякового зловила польська стежа на полонині Стовні; обох приведено до села Ферескулі, де на приказ польського Офіцера їх бито, а опісля обох підвішено на смереці, а коли оба були вже цілком непритомні і показалася в них піна на устах з удушення, відтято шнур. Коли прийшли до притомности, дали їм по сто буків і пущено як цілком невинних.

Арештованих селян з Голов, Красноїли і 'Кабя — Замаґори гнали попривязуваних до коний, та підганяли їх нагайками і піками, причім ранено їм тіло аж до костей. Крик нещасних, та рев зрабованої худоби заглушував шум бистрого Черемоша (Сьвідки: 0. 0., Д. і П. Г.,