Джордж Мартін - Буря Мечів

Завойовника та його сестер триста років тому. В усьому світі лишилося тільки три живі дракони, і належать вони їй; чудесні, жахливі — й безцінні.

Вона саме міркувала, що сказати, коли відчула на шиї холодний подих, і на чоло їй упало пасмо сріблясто-золотого волосся. Над головою зарипіла й ворухнулася парусина, і раптом над «Балеріоном» полетів дужий крик.

— Вітер! — горланили матроси.— Вітер повернувся, вітер!

Дані глянула вгору — туди, де велетенські вітрила кога ляскали й надималися, а линви гуділи й напиналися й співали солодку пісню, за якою вже скучили за шість довгих днів. Шкіпер Гролео поквапився на корму, викрикуючи команди. По щоглах уже дерлися пентосяни, решта ж радісно улюлюкали. Навіть Дужий Бельвас, гучно ревнувши, пустився в танок.

— Боги милостиві! — вигукнула Дані.— Бачите, Джоро? Ми знову в дорозі.

— Так,— озвався той,— але куди, королево?

Вітер зі сходу віяв цілий день, спершу постійно, тоді дикими поривами. Сонце сіло в червоній заграві. «Я й досі за півсвіту від Вестеросу,— нагадала собі Дані,— але з кожною годиною наближаюся». Вона спробувала уявити, як почуватиметься, вперше побачивши землю, правити якою була народжена. «Знаю, цей берег буде найчарівніший з усіх, що я бачила. Та й як може бути інакше?»

Але вночі, коли «Балеріон» нісся крізь темряву, а Дані, схрестивши ноги, сиділа на койці в капітанській каюті, годуючи драконів («Навіть на морі,— люб’язно запевнив її Гролео,— королевам надається перевага над капітанами»), пролунав різкий стукіт у двері.

Іррі спала біля койки (для трьох вона була завузька, й сьогодні прийшла черга Джикі ділити м’яку перину зі своєю халесі), але на стук служниця підвелася й пішла до дверей. Дані підтягнула покривало й запхала собі попід пахви. Вона була гола — не очікувала візитерів у таку пізню годину.

— Заходьте,— сказала вона, побачивши за дверима сера Джору, який стояв під розгойданим ліхтарем.

Пригнувши голову, лицар-вигнанець увійшов.

— Ваша світлосте, перепрошую, що збудив.

— Я ще не спала, сер. Ходіть погляньте.

Узявши з миски в себе на колінах солоної свинини, вона показала її драконам. Усі троє втупились у шматок голодними очима. Рейгал розпростав зелені крила, збурюючи повітря, а Вісеріон водив шиєю, наче довгий білий змій, стежачи за рухом її руки.

— Дрогоне,— стиха зронила Дані,— дракарис!

І підкинула свинину в повітря.

Дрогон метнувся швидше за кобру. З пащі вихопилося полум’я — жовтогарячо-червоно-чорне, обсмаживши м’ясо просто в повітрі. Гострі чорні зуби клацнули, і тут Рейгал сіпнув головою, наче хотів висмикнути здобич з братових щелеп, але Дрогон ковтнув і вереснув, і меншому зеленому дракону лишалося тільки розчаровано сичати.

— Припини, Рейгале,— роздратовано сказала Дані, ляснувши його по голові.— Ти вже своє отримав. Не треба мені тут захланних драконів.

Вона усміхнулася до сера Джори.

— Більше не доводиться смажити їм м’ясо на жаровні.

— Бачу. «Дракарис»?

Усі троє драконів на це слово обернули голови, а Вісеріон випустив струмінь біло-золотого полум’я, яке змусило сера Джору квапливо відступити на крок. Дані хихикнула.

— Обережніше з цим словом, сер, бо ще бороду вам підпалять. Валірійською це означає «драконів вогонь». Я вибрала команду, яку навряд чи хтось може зронити випадково.

Мормонт кивнув.

— Ваша світлосте,— мовив він,— можна мені з вами перемовитися приватно?

— Звісно. Іррі, вийди ненадовго,— сказала вона, а тоді, поклавши руку на оголене плече Джикі, поторсала другу служницю.— Ти теж, люба. Серу Джорі треба зі мною поговорити.

— Так, халесі,— гола Джикі стрибнула з койки, позіхаючи; густі чорні коси були розпатлані. Швидко вдягнувшись, вона вийшла разом з Іррі, зачиняючи по собі двері.

Дані віддала драконам решту солонини — нехай погризуться за неї — і поплескала по перині, запрошуючи.

— Сідайте, добрий пане, і розповідайте, що вас непокоїть.

— Три речі,— сер Джора сів.— Дужий Бельвас. Цей Аристан Білобородий. Та Іліріо Мопатис, який їх послав.

«Знову?» Дані підтягнула покривало й перекинула один кінець собі через плече.

— І чому ж?

— Ворожбити в Карті провістили, що вам доведеться пережити три зради,— нагадав їй лицар-вигнанець, а Вісеріон з Рейгалом у цей час клацали зубами одне на одного й дряпалися.

— Одну за кров, другу за золото і третю за любов,— підхопила Дані, яка навряд чи це колись забуде.— Першою була Міррі Маз-Дуур.

— А це значить, що два зрадники ще лишаються... і тут з’являються ці двоє. Це непокоїть мене, так. Не забувайте, Роберт обіцяв титул лорда тому, хто вас уб’є.

Гойднувшись уперед, Дані смикнула Вісеріона за хвіст, відтягуючи від зеленого брата. Від цього руху покривало впало з грудей. Вона квапливо підхопила його і знов затулилася.

— Узурпатор помер,— сказала вона.

— Та на його місці править його син,— сер Джора звів погляд, зустрівшись із Дані темними очима.— Слухняний син сплачує батькові борги. Навіть кровні.

— Може, цей хлопчак Джофрі й справді зичить мені смерті... якщо пам’ятає про моє існування. Але який це має стосунок до Бельваса й Аристана Білобородого? У старого навіть меча немає. Ви самі бачили.

— Ага. А ще я бачив, як вправно він орудує отим своїм ціпком. Пригадуєте, як він убив оту мантикору в Карті? Міг би й горло вам так само легко розтовкти.

— Міг би, але не зробив цього,— зауважила вона.— Убити мене збиралася саме жалюча мантикора. А він урятував мені життя.

— Халесі, а вам не спадало на думку, що Білобородий і Бельвас можуть бути у змові з найманим убивцею? Може, такий був план, щоб втертися до вас у довіру.

Вона так раптово розсміялася, що Дрогон засичав, а Вісеріон, ляпаючи крилами, злетів на сідало над ілюмінатором.

— План спрацював!

Та лицар-вигнанець навіть не усміхнувся.

— Усі ці кораблі належать Іліріо, капітани теж, матроси... і Дужий Бельвас із Білобородим — також його люди, не ваші.

— У минулому магістр Іліріо захищав мене. Бельвас каже, він плакав, дізнавшись, що мій брат загинув.

— Так,— сказав Мормонт,— та чи плакав він за Вісерисом — чи за тими планами, які мав на нього?

— Йому не доведеться змінювати планів. Магістр Іліріо — друг дому Таргарієнів, і він заможний...

— Заможним він не народився. А в тому світі, якого трохи побачив я, доброта не приносить багатства. Ворожбити казали, що друга зрада буде за золото. А що любить Іліріо Мопатис більше за золото?

— Свою шкуру.

У протилежному кутку кімнати нетерпляче крутився Дрогон, і з пащі