Вадим Миколайович Собко - Зоряні крила

Шлях до аеродинамічної лабораторії здавався їй розтягнутим на багато кілометрів. Вона йшла майже навпомацки.

А що коли там вже немає револьвера?

Вона навіть похолола від цієї думки і прискорила ходу.

Револьвер лежав на тому самому місці, де його залишила Яринка. Вона здригнулася від доторку до холодної полірованої сталі. Револьвер пік руку, але вона не поспішаючи перевірила, чи він заряджений. Стріляна гільза, тихо брязнувши, впала додолу. Тим пострілом було забито Волоха…

«А може, краще застрелити себе?»

Ця думка здалася зовсім не страшною. Отак піднести револьвер до виска, відчути шкірою холодне колечко дула і натиснути спуск. Потім не треба буде думати, не треба так люто мучитися.

А Крайнєв? Він залишиться жити і стане працювати на цього кощавого Дорна? Ні, так не буде.

Яринка рішуче сховала револьвер у кишеню і поволі пішла у вітальню. Там мусив бути Крайнєв. Вона йшла, і з кожним кроком іти ставало все важче і важче, немов сходила вона на височенну гору і сили покидали її.

Вона відчинила двері вітальні з таким почуттям, ніби кидалася у холодну воду. Очі Крайнєва, підведені синцями, з'явилися перед нею. Дивлячись просто в ці темні очі, дівчина підійшла до Крайнєва.

Він навіть підвівся їй назустріч — надто страшними і незвичними були очі Яринки.

— Ти зрадив, — сказала Яринка. Голос її звучав стомлено, але чітко.

Чорний отвір дула дивився просто в очі Крайнєва.

— Я не зрадив, — прошепотів він, — я не…

— Мовчи! — крикнула Яринка. — Мовчи, бо я не зможу…

Щось із страшною силою вдарило її під лікоть, і в ту ж мить розлігся лункий постріл. Макс Буш схопив руку Яринки і відняв револьвер. З пробитого акваріума біг срібний струмінь, і ліниві риби метушилися у зеленкуватій воді.

Проводячи рукою по чолу, Крайнєв важко сів у крісло. Він був блідий як стіна, і синці під очима стали зовсім чорними.

Буш глянув на Яринку, на Крайнєва і презирливо ворухнув губами:

— Побилися, як діти…

— Він зрадив, — сказала Яринка.

— Знаю, — одрізав Буш, — і хочу попередити пана Крайнєва, що коли хтось десь узнає про наші розмови, в нього залишиться зовсім небагато дорогоцінного життя.

Він повернувся і, незвично похилившись, вийшов з кімнати. Двері з грюкотом зачинилися за ним.

— Яринко, — тихо проговорив Крайнєв, — я ж не зрадив…

— Мовчи! — крикнула дівчина, кидаючись до дверей. — Я ненавиджу тебе.

Юрій залишився сам у вітальні. Підлога мокро блищала. Вода ще капала з маленької круглої дірочки у склі акваріума. Крайнєв підійшов до стіни і виколупав маленьку, ще теплу кулю. Кілька хвилин тому вона могла опинитися в його серці. Він сидів, зважуючи кулю на долоні.

А Людвіг Дорн у своєму кабінеті писав переможні листи і телеграми. Сьогодні його день, день тріумфу і перемоги. Сьогодні він справді довів усім, на що здатний Людвіг Дори.

І коли перед ним з'явився Суш з револьвером у руці, Дорн підвівся занепокоєно і з острахом.

— Сядьте, — сказав Буш, і Дорн слухняно сів, — ви колись хвалилися своєю організацією. Дивіться, якими іграшками гралася ця дівчина.

Дорн зблід. Буш помітив це і криво усміхнувся.

— Не білійте. Сьогодні я врятував життя Крайнєву, а заразом, здається, і вам, — глузливо додав він.

Дорн білів з кожним словом розповіді Буша. Кінець кінцем він не витримав, скочив з крісла, схопив Буша за руку і прошепотів:

— Буш! Ви цього не розумієте, але сьогодні ви й справді врятували мене.

Буш не відповів нічого.

Бойова машина — двомісний винищувач — стояла на аеродромі недалеко від виходу з будинку, Це була остання модель, обтічна, ніби крапля падаючої води. У польоті вона мусила мати велику швидкість.

Кулемети і гармату було знято. Двомісний винищувач тепер був звичайною спортивною машиною. У баках не було жодної краплини бензину. Про це все потурбувався Дорн. Незважаючи на згоду працювати, Крайнєва стерегли все пильніше.

В той день Крайнєв довго стояв біля машини, уважно роздивляючись кожну дрібницю. Він добре міг оцінити всі вади і хороші якості цього літака.

Він сів у кабіну і з насолодою відчув під руками пружні і зручні рулі. Закрив очі, уявив себе в польоті, і від цього уявлення відразу ж стало моторошно.

— Ну, як вам сподобався літак? — почулося позад нього, і Крайнєв, здригнувшись, прокинувся від своїх мрій. Він виглянув з кабіни і побачив Дорна. Той стояв, дивлячись на Юрія ласкаво і дещо іронічно.

— Чи годиться він для ваших дослідів?

— Я ще не знаю цього точно.

Крайнєв вискочив з кабіни і ще раз оглянув машину. Вона безумовно була придатна для тих спроб, які запланував Крайнєв.

— Ви, звичайно, не дозволите мені самому робити випробування.

— Це було б з нашого боку більш ніж легковажно.

Крайнєв відійшов від літака і попрямував до лабораторії. Дори ішов за ним, не відстаючи ні на крок. За ці останні дні Крайнєв встиг виконати величезну роботу. Він працював вдень і вночі, не відходячи від столу. Він надто довго сидів без роботи, щоб зараз спочивати. Він відновив по пам'яті конструкцію реактивного двигуна, вже досить давно винайденого і описаного в журналах. Цей двигун міг бути застосований до багатьох типів спортивних літаків. Їхня швидкість в цьому випадку збільшувалася в кілька разів.