Ромуальд Неділько - Кресова книга справедливих

напад УПА. Поляки в паніці залишили свої обійстя, втікаючи до Несвіча, Скірча, Луцька та інших місцевостей.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 543.

Мар’янівка Березолупська, ґміна Щурин – колонія, населена 24 польськими та 3 українськими родинами.

Наприкінці червня 1943 року Леонард Рудницький місцевим українцем був остережений про планований напад УПА. Польські родини втекли до маєтку Малі Березолуки, якого охороняв німецький гарнізон з кількох осіб, та до польських колоній Кременець і Копачівка в ґміні Рожище, де була організована самооборона. В день, коли поляки залишили колонію, члени УПА спалили всі польські обійстя.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 633.

Несвіч, ґміна Чаруків – велике українське село, в якому проживало близько 25 польських родин.

У січні 1944 року, незадовго перед вступом радянських військ, члени УПА вбили п’ятьох поляків, серед них вдову Мар’яна Пашковського (Пачковського?), вбитого українцями в 1940 році. До часу експатріації в 1945 році, трійкою її дітей опікувалася українська родина Вільковських.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 545–546.

Озеро, ґміна Ківерці – українське село, в якому проживало кілька польських родин і, до 1942 року, єврейських.

Зіновій Яницький згадує про українського православного священика, Костянтина Донця, який не тільки не закликав до вбивства поляків, але й посприяв укладенню договору з командуванням осередку самооборони в ближньому селі Пшебраже, відповідно до якого його підопічні зберігатимуть повний нейтралітет, ніколи не братимуть участі в нападах ані на Пшебраже, ані на навколишні польські села й поселення. Він обґрунтовував це тим, що досі з поляками жили в злагоді, допомагали один одному, тому не мають приводу виступати проти них. Укладеного договору він строго дотримувався, завдяки чому залишив по собі добрі спогади не тільки в мешканців села Пшебраже.

Джерело: Z. Janicki, W obronie Przebraża..., с. 17, 52, 69–70.

Озеряни Шляхетські, ґміна Чаруків – польсько-українська колонія.

19 червня 1943 року члени УПА з сусідніх сіл вбили 49 поляків. В українця Якова Ковальчика знайшла притулок 6-особова родина Марковських, однак через тиждень вони також були викриті й вбиті.

Українці Пукшти (двоє братів і сестра), протягом двох місяців переховували – в сховищі, викопаному в саду – свого доброго знайомого 70-річного Яна Мармуцького. Після кількаразових візитів бандерівців, які шукали захованих поляків, Пукшти вирішили вивезти Мармуцького з Озерян. «Вони сховали мене на дні возу, а на верх поклали декілька мішків зі збіжжям, ніби контингент для німців». Калина Пукшта завезла його до Несвіча, де тимчасово розташувалися німецькі солдати. Звідти він виїхав до Луцька, а в 1945 році до західної Польщі.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 539–540; J. Marmucki, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 2000, № 48, с. 41.

Острів, ґміна Тростянець – українське село з декількома польськими родинами.

Наприкінці квітня 1943 року члени УПА закрили в стодолі та вбили кільканадцять осіб з групи поляків, які приїхали з села Пшебраже, щоб купити харчів. Домінік Ковальський, повішений нападаючими, за допомогою решти сил зміг звільнитися з петлі. «Увечері, – пише Зіновій Яницький, – біля хати проїжджав українець, що повертався з млина. Почувши зойки в стодолі, він зайшов всередину. Побачивши страшно пораненого чоловіка, забрав його до свого дому в селі Славатичі і сховав у стодолі. На другий чи третій день, прийнявши всілякі міри безпеки, за допомогою своїх сусідів, яким він довіряв, той українець пораненого поляка увечері привіз до села Пшебраже».

Джерело: Z. Janicki, W obronie Przebraża..., с. 33–35.

Прогонів, ґміна Торчин – українська колонія.

За свідченням Владислава Седлецького, в 1943 році члени УПА вбили двох українців за надану полякам допомогу.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 642.

Пшебраже, ґміна Тростянець – польська колонія, що налічувала близько 1100 мешканців.

Влітку 1943 року в колонії, яка була сильним осередком польської самооборони, перебувало близько 10 тис. утікачів з довколишніх місцевостей. Кільканадцять осіб зустріли смерть внаслідок багаторазових нападів УПА.

За спогадами Богуслава Лозинського, два українці, Сидір Ольхович та Никифор Климчук, попередили поляків, що в сусідньому Тростянці бандерівці створюють сильний центр. Вони обидва прибули до села Пшебраже з білими хустками в руках і заявили, що вони українські патріоти, але не визнають методів, які використовують бандерівці. Командуванню Пшебража вони надали детальну інформацію про сили УПА у Тростянці та погодилися бути провідниками, якщо дійде до експедиції. Атака була вдалою, бандерівський центр був розбитий.

Джерело: L. Karłowicz, Ludobójcy i ludzie..., с. 125–126 (за опрацюванням Богуслава Лозинського); AIPN, 27 WDAK, V/15, Свідчення Зіновія Яницького, Леонарда Яницького, Тадеуша Яницького, арк. 59.

Скірче, ґміна Чаруків – село з перевагою українського населення над польським та польський маєток.

У жовтні 1943 року українці вбили вдову Аделю Мрозінську та її сина Чеслава. Врятувався її 4-річний син Адам, який під час нападу спав на запічку. Ним заопікувалася сусідка-українка. Вона його завезла до сусіднього Чорного Лісу (ґміна Торчин) і там залишила в чеській родині на прізвище Юзва. Врятований Адам Мрозінський був ними усиновлений і після війни вони забрали його до Чехословаччини.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 547–549.

Смолигів, ґміна Торчин – українське село, в якому проживало декілька польських родин.

За спогадами Владислава Седлецького, в 1943 році члени УПА вбили дві українські родини, разом п’ять осіб, за допомогу, надану полякам.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 643.

Торчин, ґміна Торчин – містечко, населене, в більшості, українцями, а також євреями (до ліквідації гетто в