Галина Василівна Москалець - Мій Близький і Далекий Схід

не справедливіше очікувати, що вона обуриться від думки про небезпеку, знаючи про випадковості, що можуть трапитися? Мужність покинула герцога, й він уже кілька разів ладен був повернути назад, не видавши своєї присутності».

І в першому, і в другому уривках нерішучість молодих чоловіків зображається різними засобами, але психологічний ефект досягається: від самозаглиблення до пробудження самоусвідомлення. Ґендзі складає вірш, його почуття самотності дістає полегшення через естетизацію. Герцог Немурський наступної ночі знову приходить в сад, щоб побачити принцесу, але та, відчувши його присутність, ховається у віддалених покоях, наче місяць у хмарах. Ні, там немає нічого про місяць, але я, як читач, відчуваю цю присутність.

Недомовленість, незакінченість, повторення тих самих ситуацій під різним кутом, залежно від настрою, — хіба так не легше усвідомити минущість життя на тлі руху небесних світил і хвиль моря, цей танець життя з посмішкою чи без неї на його обличчі? Гольбейнівський танок смерті надто примітивний у порівнянні з буддистською круговертю життя і смерті. Втім, у японській культурі середніх віків, а ще раніше у китайській, мало що від буддизму. Тут панує естетика дзен або чань, яка спонукає людину розвивати почуття, помічаючи красу, й насолоджуватись нею до останньої хвилини життя.

«Якось слуга, посланий одним придворним, приніс мені гілку сливи. Квітки з неї вже обсипались.

До гілки була прив’язана записка: «Що ви на це скажете?»

Я відповіла усього лиш двома словами: «Обсипались рано».

І другий уривок:

«Колись хтось сказав, що обкладинки з тонкого шовку незручні тим, що швидко псуються. Тонея зауважив:

— Тонкий шовк стає особливо привабливий після того, як краї витріпаються, а сувій, прикрашений перламутром, коли мушлі обсиплються.

З тих пір я став вважати його чоловіком з дуже вишуканим смаком».

Обидва уривки взято з творів у жанрі дзуйхіцу, якому немає відповідника в інших літературах світу. Самі автори трактують їх як записи вражень чи просто відчуттів. Перший уривок належить Сей Сьонагон, письменниці з XI століття, а другий — чоловікові, Кенко-хосі, — «Записки від нудьги», XIV століття. Ця вишукана проза передбачає високу культуру читача, котрий вміє знаходити у простих фразах глибинний зміст. Він мусить доказати самому собі, наскільки його почуття здатні до проникнення у текст і витлумачення цього тексту. Певна річ, існували й образні кліше, але понад усе все-таки цінувалась свіжість сприйняття та інтерпретації явищ та речей навколишнього світу.

Дім самотньої жінки, стверджує Сьонаґон, повинен бути трохи занедбаним, свідчити про беззахисність господині, а також про запустіння її самотньої душі. Незавершене буття лежить в основі японської культури.

Недосяжним зразком майстерності упродовж тисячоліття залишається «Ґендзі-моноґатарі». Перед очима читача проходить безліч людей, котрі належать до різних суспільних верств та культурних рівнів. Кожен свого часу отримав певне виховання, проте найбільше цінуються природність та безпосередність. Принц Ґендзі виховує дівчинку-сироту Мурасакі на культурних традиціях свого часу, намагаючись не згубити в ній чистоту сприйняття, бо саме на такому ґрунті зможуть прорости шляхетність, терплячість і відданість, конче потрібні у будь-яку епоху як чоловікові, так і жінці.

Дарма, що прихід до влади самураїв у XIV столітті призвів до занепаду духовного життя; дарма, що й через тисячу років європейська культура не змогла сягнути подібної глибини світовідчування й досі не знає, що якраз це і є істинним гуманізмом… Європейський гуманізм зупинився на подоланні ксенофобії, расової, національної та релігійної, так і не усвідомивши, що культура почуттів — це альфа і омега гуманного ставлення до дійсності. Сучасна японська література після Ясунарі Кавабати — суміш американізованого стилю з кодексом якудзи. У ній рукави ніколи не бувають мокрими від роси.

Анатомія почуттів на основі техніки психоаналізу вироджується наприкінці XX століття в насмішку й руйнування свідомості. Для задоволення емоцій існує масова література, жорстока й сентиментальна. Підліток, який ступає на поріг неспокійної юності, намагається приховати власні почуття, хоча суспільство зазвичай до нього поблажливе, адже на таких, як він, працює ціла галузь масової культури, яка диктує, що слухати, як вдягатися і як розмовляти. Не треба нічого вигадувати. Усе вже було: бунт в межах сім’ї та школи, конформізм, стадо на чолі з лідером,