Уляна Пас - Холодна ніжність, Уляна Пас

Він розплющує очі й різко сідає. Мабуть, не розуміє, що сталося, а коли знаходить поглядом мене – хмуриться. 

– Що таке? – питає хрипло. 

– Можеш мені допомогти? – питаю збентежено. 

Алекс підводиться на ноги та наближається до мене. Уважно розглядає і не може второпати, що не так. 

– Покликати лікаря? – питає. 

– Ні, мені у вбиральню треба, а ти сказав не вставати. То що мені робити? – злюсь через те, що ситуація просто абсурдна. 

Схоже, до Алекса таки доходить, і він робить те, що сильно мене дивує. Дуже легко піднімає мене на руки та несе до дверей вбиральні. Відчиняє їх ногою і переступає поріг. Світло вмикається автоматично, і я мружусь від того, наскільки воно яскраве. 

Алекс доволі обережно ставить мене на плитку, а я одразу хапаюсь за раковину. Голова ще крутиться трохи, але значно менше, ніж минулого разу. 

– Впораєшся сама? – питає доволі спокійно.

– Так, – шепочу. 

Алекс залишає вбиральню, а я дивлюсь на своє відображення і заледве себе впізнаю. Обличчя бліде, трохи зеленувате. Темні кола навколо очей. А про те, що у мене на голові – взагалі мовчу. 

Робити свої справи, коли за дверима Алекс – доволі важко, але вибору у мене немає. Мию руки та обличчя і йду до дверей. Відчиняю їх і зустрічаюся з ним поглядом. 

– Усе добре? – питає, уважно мене розглядаючи. 

– Так, – кажу. Алекс знову збирається взяти мене на руки, але я зупиняю його. – Можна я сама піду? 

– На мене обіпрись, – відповідає. 

Торкаюсь його плеча і повільно йду до ліжка. Я не хочу почуватись безпорадною і просити в нього допомоги, але поки що інакше не можу. 

– Цього разу ти молодець, – говорить, коли лягаю. – Думаю, можна дати тобі бонус. 

– Для тебе все це – гра? – питаю прямо. 

– Можливо. Тільки гра на виживання, – сухо відповідає. – Твій брат зараз у лікарні. На цей момент його життю нічого не загрожує. 

Я знову не можу втриматися і починаю плакати. Цього разу Алекс усе бачить, але мені байдуже. Головне, що Яр живий і точно одужає. 

– Дякую, – витираю сльози долонями. 

– Ти настільки сильно любиш цю родину? Всі вони – мерзотники! – хмуриться Алекс. 

– Тоді хто ти? – дивлюсь на нього. – Твої методи нічим не відрізняються від методів мого батька! 

– Я не б'ю жінок! – цідить. – Не порівнюй мене з чудовиськом! 

Алекс дивиться на мою щоку, де залишився синець від удару батька. Мені соромно за це, адже мій тато дійсно поганий. Саме тому вирішую змовчати, щоб знову не розізлити Алекса. 

Цікаво, як називається те, що Алекс робить зі мною? Він так прагне помсти, що не бачить очевидних речей. Для нього усі вороги. В моїх судинах кров батька, отже, і я повинна нести відповідальність за все, що він у цьому житті робив. 

Щоб закінчити цю розмову, я заплющую очі та вдаю, що сплю, але сама спати зовсім не хочу. Слухаю, як прогинається диван під тілом Алекса, і через деякий час він засинає. Лише після цього розплющую очі та розглядаю його. 

Не знаю, як переконати Алекса у тому, що я тут ні до чого. Я не вірю, що так легко його кохання до мене перетворилося в ненависть. А ще не розумію, чому він зараз тут. Чому не вдома, поряд з сестрою? Чому не вигадує черговий план помсти?

У мене таке відчуття, що ми обоє зранені цим життям. Я теж втратила маму і знаю, як це. Я ненавиділа батька за те, що дав їй піти. Не пояснив мені нормально, що ж тоді сталося. 

А що, коли його руки дійсно в крові? Не тільки батьків Алекса, але й моєї мами? 

Від таких думок у мене мурахи бігають по спині. Стає страшно. Я не хочу, щоб це було правдою. Батько не міг так вчинити. Мама померла через проблеми з серцем, а батьки Алекса… також через певні обставини й ніяк не пов'язані з моїм батьком. 

Мої любі, тепер розділи будуть більшими. Думаю, що вам такий подарунок до вподоби)