Айзек Азімов - Межа Фундації

— Перший Спікере, якщо ви не знаєте, де Спікер Гендібал, буду рада вам розповісти, — сказала вона.

— Так, Спікерко?

— Хто з нас не знає, що цей молодик, — говорячи про нього, вона не вживала жодних шанобливих форм, і це, звичайно ж, помітили всі, — постійно знаходить собі якісь справи серед гамішів? Я не питаю, що це за справи, але зараз він поміж них і зацікавлення ними для нього явно важливіше за засідання Ради.

— Здається, — сказав інший Спікер, — він просто гуляє або бігає підтюпцем, роблячи такі собі фізичні вправи.

Делармі знову всміхнулася. Вона полюбляла всміхатися. Це їй нічого не коштувало.

— Університет, Бібліотека, палац і вся місцевість навколо наші. Це маленька територія, як порівняти із самою планетою, але, гадаю, тут достатньо простору для фізичних вправ. Невже ми не можемо почати, Перший Спікере?

Перший Спікер подумки зітхнув. Він мав усі повноваження змусити Раду чекати чи навіть відкласти засідання до того часу, коли буде присутній Гендібал.

Але жоден Перший Спікер не міг би довго й безпроблемно виконувати свої обов’язки, не маючи хоча б пасивної підтримки інших Спікерів, і дратувати їх було б нерозумно з його боку. Навіть Прім Палвер час від часу був змушений удаватися до лестощів, щоб домогтися свого. Крім того, відсутність Гендібала дратувала навіть самого Першого Спікера. Та й молодий Спікер міг би отримати урок, що він не є сам собі законом.

І тепер він, як Перший Спікер, таки заговорив першим, сказавши:

— Ми почнемо. Спікер Гендібал представив приголомшливі висновки на підставі даних Головного Випромінювача. Він вважає, що існує якась організація, що працює над збереженням плану Селдона ефективніше, ніж ми, і робить це з власною метою. Тому, на його думку, ми мусимо більше дізнатися про неї для самозахисту. Вас усіх було про це поінформовано, і це засідання має дати вам усім змогу поставити запитання Спікерові Гендібалу, щоб ми могли прийти до якихось висновків щодо нашої політики в майбутньому.

Насправді не було жодної потреби стільки розповідати. Шандесс тримав свій мозок відкритим, тож усі це знали. Виступ був виявом ввічливості.

Делармі швидко озирнулася. Здається, інші згодні дати їй зіграти роль такого собі анти-Гендібала. Вона сказала:

— І все ж Гендібал, — знову без шанобливої форми, — не знає і не може сказати, що це за інша організація.

Вона сформулювала свою думку як очевидне твердження, що межувало з грубістю. Це було все одно що сказати: «Я можу проаналізувати вашу думку — вам непотрібно перейматися поясненнями».

Перший Спікер відчув цю грубість і відразу ж вирішив ігнорувати її.

— Те, що Спікер Гендібал (він церемонно не став уникати вживання шанобливої форми й навіть не став на цьому наголошувати) не знає і не може сказати, що це за організація, не означає, що її не існує. Мешканці Першої Фундації протягом майже всієї своєї історії майже нічого про нас не знали, та й тепер не знають майже нічого. Але ж ви не сумніваєтеся в нашому існуванні?

— Якщо ми невідомі й усе ж існуємо, — відповіла Делармі, — із цього не випливає, що чомусь іншому для існування треба всього-на-всього бути невідомим. — І легковажно засміялася.

— Маєте рацію. Ось тому твердження Спікера Гендібала й потрібно якнайретельніше перевірити. Воно ґрунтується на суворій математичній дедукції, яку я особисто перевірив і закликаю розглянути всіх вас. Воно, — він пошукав слів, що найкраще висловлювали його погляди, — не є аж таке непереконливе.

— А цей першофундатор, Ґолан Тревіз, який ширяє у ваших думках і про якого ви не згадуєте? — Ще одна грубість; цього разу Перший Спікер трохи почервонів. — Як щодо нього?

Перший Спікер відповів:

— Спікер Гендібал вважає, що цей чоловік, Тревіз, є знаряддям (можливо, мимовільним) цієї організації і що ми не маємо його ігнорувати.

— Якщо, — сказала Делармі, відхилившись у кріслі й прибравши своє посивіле волосся з очей, — ця організація, якою б вона не була, існує, і якщо вона аж така таємнича й небезпечно могутня за своїми розумовими здібностями, чи може вона настільки відкрито маневрувати, використовуючи таку помітну людину, як вигнаний депутат Першої Фундації?

Перший Спікер серйозно відповів:

— Можна було б подумати, що ні. І все ж я помітив дещо, що для мене є найтривожнішим. Я цього не розумію.

Майже мимоволі він приховав цю думку від інших, засоромившись того, що інші можуть її помітити.

Усі Спікери помітили цю розумову дію і, згідно із суворими вимогами, поставилися до цього сорому з повагою. Делармі теж, але зробила це нетерпляче. Дотримуючись обов’язкової формули, вона сказала:

— Чи можна нам дізнатися ваші думки? Бо ж ми розуміємо й пробачаємо сором, який ви можете відчувати.

— Як і ви, я не розумію, на яких підставах депутата Тревіза можна вважати знаряддям цієї іншої організації або для якої мети він слугує, якщо він справді тим знаряддям є. Та все ж Спікер Гендібал, здається, у цьому впевнений і не можна ігнорувати можливу цінність інтуїції того, хто отримав кваліфікацію Спікера. Тому я спробував застосувати План до Тревіза, — відповів Перший Спікер.

— До одної людини? — тихо й здивовано сказав один зі Спікерів, після чого відразу ж відчув каяття за те, що це питання в його мозку супроводжувалося явним еквівалентом фрази «Що за дурень!».

— До одної людини, — відповів Перший Спікер, — і ви маєте рацію. Що я за дурень! Я чудово знаю, що План неможливо застосувати ні до окремих осіб, ані навіть до невеликих груп людей. Та все ж мені було цікаво. Я екстраполював міжособистісні точки перетину далеко за розумні межі, але зробив це в шістнадцять різних способів і вибрав регіон, а не точку. Потім я використав усі подробиці, відомі нам про Тревіза — депутат Першої Фундації таки дещо помітна особа — і про мера Фундації. Потім зібрав усе це докупи — боюся, що доволі безладно. — Він замовк.

— І? — підштовхнула його Делармі. — Як я розумію… результати вас приголомшили?

— Як ви всі, мабуть, очікували, ніяких результатів не було, — відповів Перший Спікер. — З одним індивідом нічого не зробиш, і все ж… все ж…

— І все ж?

— Я вже сорок років аналізую результати й звик, що добре відчуваю, які вони будуть, іще до того, як їх вивчу. І рідко припускався помилок. У цьому разі, навіть попри те, що результатів не було, у мене виникло сильне відчуття, що Гендібал має рацію і що Тревіза не варто полишати на самого себе.

— Чому, Перший Спікере? — запитала Делармі, явно спантеличена цим сильним почуттям у мозку Першого