Френк Херберт - Єретики Дюни

привезли з собою, — сказала вона, кивнувши на Таразу. — Ах, от і вона.

Шванг’ю вийшла з ліфта й підійшла до Тарази, обдарувавши Теґа лише сердитим поглядом.

«Тараза хотіла застати її зненацька, — подумав він. — Усі ми знаємо чому».

— Ти, схоже, не рада мене бачити, — промовила Тараза, звертаючись до Шванг’ю.

— Для мене це несподіванка, Мати Настоятелько, — сказала Шванг’ю. — Я й гадки не мала.

Вона ще раз глянула на Теґа, в її погляді з’явилася отрута.

Одраде й Люцілла припинили оглядати одна одну.

— Я, звісно, вже про це чула, — промовила Одраде, — та коли бачиш себе в іншій особі, то це неабияк вражає.

— Я тебе попереджала, — сказала Тараза.

— Які твої накази, Мати Настоятелько? — спитала Шванг’ю. Підійшла якомога ближче до питання стосовно мети Таразиного візиту.

— Я хотіла б поговорити віч-на-віч із Люціллою, — промовила Тараза.

— Я приготую для тебе помешкання, — сказала Шванг’ю.

— Не турбуйся, — відповіла Тараза. — Я не залишаюся. Майлс уже налагодив для мене транспорт. Обов’язки вимагають моєї присутності в Капітулі. Ми з Люціллою порозмовляємо у внутрішньому дворику. — Тараза приклала палець до щоки. — О, а ще я хотіла б кілька хвилин подивитися на гхолу, непомітно для нього. Я певна, що Люцілла може це влаштувати.

— Він достатньо добре витримує більш інтенсивні тренування, — сповістила Люцілла, коли вони обидві рушили до ліфта.

Теґ перевів увагу на Одраде, пробігшись заодно поглядом по обличчі Шванг’ю і помітивши силу її гніву. Вона не намагалася це приховати.

«Люцілла сестра чи донька Одраде?» — міркував Теґ. Раптом йому спало на думку, що за цією схожістю може приховуватися якась мета Бене Ґессерит. Так, звичайно, Люцілла була імпринтеркою!

Шванг’ю переборола свій гнів. Зацікавлено глянула на Одраде.

— Я саме мала обідати, Сестро, — промовила вона. — Ти до мене приєднаєшся?

— Я мушу порозмовляти з башаром наодинці, — відповіла Одраде. — Якщо це нескладно, могли б ми поговорити тут? Гхолі не треба мене бачити.

Шванг’ю скривилася, не намагаючись приховати, що відмова Одраде її роздратувала. У Капітулі знають, у чому полягає вір­ність! Але ніхто… — ніхто! — не усуне її з цього поста, де вона може і спостерігати, і наказувати. Опозиція має свої права!

Її думки були зрозумілими навіть Теґу. Він помітив, якою штивною була спина Шванг’ю, коли вона їх покидала.

— Погано, коли Сестра обертається проти Сестри, — зауважила Одраде.

Теґ подав рукою знак командирці охорони, наказуючи їй очистити територію. «Наодинці», — сказала Одраде. Це й буде наодинці. Він звернувся до Одраде:

— Це один із моїх майданчиків. Тут немає ні шпигунів, ні інших засобів спостереження за нами.

— Я так і думала, — промовила Одраде.

— У нас там службова кімната, — Теґ кивнув ліворуч. — Пов­ністю обставлена, навіть є слідокрісла, якщо віддаєш їм перевагу.

— Ненавиджу, коли вони намагаються мене обхопити, — відповіла вона. — Можемо порозмовляти тут? — Поклала руку Теґові на плече. — Може, трохи пройдемося. Я геть заклякла, сидячи в тому ліхтері.

— Що ти маєш мені сказати? — спитав він, коли вони розпочали прогулянку.

— Мої спогади більше не фільтруються, — промовила вона. — Маю їх усі, звичайно, лише по жіночій лінії.

— І? — Теґ стиснув губи. Це не була увертюра, якої він очікував. Одраде більше скидалася на особу, що говоритиме нав­простець.

— Тараза каже, що ти читав Атрідівський маніфест. Добре. Знаєш, що він викличе сум’яття у багатьох сферах.

— Шванг’ю вже зробила його темою діатриби проти «вас, Атрідів».

Одраде серйозно на нього глянула. Як сповіщали всі звіти, Теґ зоставався імпозантною постаттю, але вона знала це й без звітів.

— Ми обоє Атріди, ти і я, — сказала Отраде.

Теґ напружився до повної готовності.

— Твоя мати детально тобі це пояснила, — продовжила Одраде, — коли ти повернувся на Лерней у перші шкільні канікули.

Теґ зупинився і глянув на неї. Звідки вона могла це знати? Наскільки йому відомо, він ніколи раніше не зустрічався і не розмовляв з цією далекою Дарві Одраде. Чи не став він предметом особливих дискусій у Капітулі? Зберігав мовчання, переклавши на неї обов’язок вести розмову.

— Розповім про розмову між одним чоловіком і моєю ма­тір’ю, — вела далі Одраде. — Вони в ліжку, і чоловік каже: «Я сплодив кількох дітей, уперше втікши з-під суворого нагляду Бене Ґессерит. Тоді я вважав себе незалежним агентом, вільним вступати на будь-яку службу й битися, де мені заманеться».

Теґ не намагався приховати, що його це застало зненацька. Це були його власні слова! Ментатська пам’ять підказала йому, що Одраде відтворила їх з точністю механічного записного пристрою. Навіть інтонацію!

— Ще? — спитала вона, коли він далі на неї витріщався. — Дуже добре. Чоловік каже: «Це, звичайно, було до того, як вони вислали мене на ментатський вишкіл. Отоді мені розплющилися очі! Сестринство ні на мить не спускало мене з ока! Я ніколи не був вільним агентом».

— Навіть тоді, коли казав ті слова, — підтвердив Теґ.

— Справді. — Вона стисла його плече й підігнала вперед, вони продовжили свою прогулянку залою. — Усі діти, батьком яких ти став, належали Бене Ґессерит. Сестринство не дозволило нашому генотипу перейти до дикого генного пулу.

— Навіть якби моє тіло потрапило в пащу Шайтана, цінний для Сестринства генотип зостався би під його опікою, — промовив він.

— Під моєю опікою, — сказала Одраде. — Я — одна з твоїх дочок.

Він знову змусив її зупинитися.

— Думаю, ти вже знаєш, хто моя мати, — промовила вона. Він почав відповідати, а вона застережно здійняла руку. — Імена зайві.

Теґ пильно вдивлявся в обличчя Одраде, розпізнаючи спільні риси. Мати і донька пасували одна до одної. Та що з Люціллою?

Наче почувши його питання, Одраде сказала:

— Люцілла з паралельної лінії розплоду. Хіба ж не дивно, чого можна досягти, належно ведучи схрещення?

Теґ прокашлявся. Не відчував емоційного зв’язку з новознайденою донькою. Його увагу насамперед прикували слова Одраде та інші важливі сигнали, що містилися в її промові.

— Це не звичайна розмова, — промовив він. — Це все, що ти мала мені відкрити? Я думав, що Мати Настоятелька сказала…

— Є ще щось, — погодилася Одраде. — Маніфест. Я його авторка. Він написаний мною за дорученням Тарази та за її детальними інструкціями.

Теґ оббіг поглядом велику залу, наче хотів упевнитися, що ніхто їх не підслуховував.

— Тлейлаксу поширюють його по всіх усюдах, — сказав він притишеним голосом.

— Саме цього ми й сподівалися.

— Навіщо ти це мені розповідаєш? Тараза казала, що ти маєш підготувати мене до…

— Настане час, коли ти муситимеш знати нашу мету. Тараза бажає, щоб тоді ти вирішував сам і справді став вільним агентом.

Промовляючи це, Одраде побачила, як його ментатські очі затуманилися.

Теґ глибоко дихав. Залежності та ключові колоди! Ментатським чуттям він осягнув величезну схему, вже за межею нагромаджених ним даних. Ні на мить не припустив, що причиною цього одкровення є якась форма дочірньої відданості. У вишколі Бене Ґессерит помітна була фундаменталістська, догматична й ритуалістична суть, попри всі намагання запобігти цьому. Одраде, ця дочка з його минулого, була повною Превелебною Матір’ю з надзвичайними силами мускульного й нервового контролю — усіма пам’ятями по жіночій лінії! Належала до виняткових! Знала хитрощі