Олександр Мелентійович Волков - Вогняний бог Марранів

нього відразу заіржавіли. Довелося змащувати їх мастилом, яке, на щастя, знайшлося в рюкзаці в Тіма.

Фарамант та Дін Гіор сердечно дякували своїм рятівникам. У в'язниці бранців годували погано, і вони дуже схудли, але трималися бадьоро. Настрій мали веселий, жартували і сміялися. Фарамант розсмішив усю компанію. Він вчепив Артошкові на очі зелені окуляри, застебнувши їх ззаду на замочок.

Спантеличений пес зчудовано розглядався довкола, не розуміючи, чому всі зробилися такими зеленими. А потім заходився гарчати на Фараманта і намагався його вкусити. Арго заспокоївся, тільки коли зняли з нього окуляри.

— А Тотошко любив зелені окуляри, — з докором повідомив собаці Фарамант.

Дін Гіор, який пішки пройшов увесь шлях, запилюжив свою довгу бороду, і Енні, вибивши з неї пилюку гілкою і розчесавши гребінцем, заплела її у три пасма. Фельдмаршалові була до душі така турбота.

Скромно поснідавши, вклалися спати під гіллястими кущами.

Тім Дін Гіор і Фарамант після безсонної ночі давно спали, а Дроворуб із Страшилом усе ще не давали спокою Енні, розпитуючи її про те, як живе, як вчиться Еллі, чи підросла вона, і таке інше, і таке інше, і таке інше. Потім почали цікавитися добрим Велетнем з-за гір, Фредом…

Нарешті, побачивши, що в дівчинки заплющуються очі, а язик уже не повертається друзі здогадалися залишити Енні у спокої, і та, не доказавши слова, міцно заснула.

А Дроворуб і Страшило увесь день захоплено вихваляли достоїнства двох сестер. Страшилові цю розмову довелося вести в не дуже зручній позі: він висів униз головою на спині Ганнібала. Туди його прилаштував просушитися Залізний Дроворуб.

Надвечір усі прокинулися бадьорі, свіжі. Вирушати було ще рано, і Енні пригадала про свою обіцянку показати королеві мишей механічних мулів. Вона подула у свищик, і на галявинці з'явилася Раміна з кількома фрейлинами.

— Здрастуйте, ваша величність! — промовила Енні. — Я покликала вас, щоб показати тварин, на яких ми приїхали до Чарівної країни. Ми називаємо їх мулами. Вони красиві, еге ж?

— Вони чудові! — відповіла Раміна і замилувалась гордими стрункими скакунами з гладенькою лискучою шкурою. — І ви кажете, дитино, що вони не потребують ніяких харчів, окрім сонячних променів? Тоді це просто диво!

— Розумієте, ми звемо це не дивом, а винаходом, — заперечила Енні. — Справжні чудеса — тут, у вас. Це срібні черевички Гінгеми, чарівна скринька Стелли, магічна книга Вілліни, срібний обруч Бастінди… Це — ваша здатність миттєво з'являтися у будь-якому місці на звук чудесного свищика. Оце справжні дива!

Раміна засміялась:

— Для нас це звичайнісінькі речі. І те, що ви перелічили, люба Енні, лише дещиця наших чудес. Такою вже створив нашу країну Гуррікан, великий чарівник стародавніх часів. Адже це завдяки йому тварини й птахи розмовляють, тут панує вічне літо, він відгородив цей дивовижний куточок землі горами і Великою пустелею. Шана і хвала йому за це!

— Шана і хвала! — підхопила вся компанія.

Мули заіржали, затупотіли копитами, закликаючи господарів рушати.

— Але ж вони воістину прекрасні, хоч і при іншій сюди з-за гір! — вигукнула Раміна, прощаючись. — Щасливо вам, дитино, щасливо вам усім! І пам'ятайте: якщо я вам знадоблюсь, то я завжди до ваших послуг.

І королева зникла разом з усім своїм почтом.

Подорож до Фіолетової країни закінчилася вдало. Правд, втікачам зрідка зустрічалися невеличкі загони Марранів. Але ті не насмілювались нападати на таку поважну силу, яку являли собою наші друзі. Дроворуб і Дін Гіор піднімали важкі дубці, а мули, загледівши ворога, тупали копитами і скреготали зубами. І Маррани, обійшовши грізних тварин, поспішали з донесенням до Урфіна Джюса. Але сотня капітана Клема, вислана навздогін, не могла захопити втікачів.

Настала мить бажаної зустрічі.

Лев, який під старість зробився надто чутливим, надзвичайно розчулився, угледівши давніх друзів — Страшила, Залізного Дроворуба, Діна Гіора, Фараманта. А коли Енні сміливо наблизилась до нього і легенько ляснула його рукою по морді, Лев мало не знепритомнів.

— Як тобі не соромно кривдити маленьких?! — повторюючи сказані колись сестрою слова, вигукнула Енні і взяла до рук переляканого Артошка.

— Невже я спав десять років і прокинувся? — ошелешено проказав Лев, дивлячись на Енні й собачку. — Еллі? Тотошко? Цього не може бути!

Йому розповіли у чім річ, і він підійшов до Енні й почав тертися об її плече, як величезний добродушний кіт. А коли дівчинка заходилася гратися китичкою його хвоста, сльози щастя полилися з очей старого Лева…

А як раділи Мигуни, коли їхній любий правитель знову з'явився перед ними, і з ним його нові друзі, котрі одразу зробилися безмежно милі й щиросерді його підданим.

Безперервно кліпаючи, Мигуни пішли в такий танок, що від майоріння їхнього фіолетового одягу у Енні й Тіма замигтіло в очах. Вони голосно клацали пальцями й похвалялися, що коли справи в них йдуть добре і всяке лихо обходить їх, то це тільки тому, що вони ніколи не забували вмиватися тричі на день на честь Феї Рятівної Води!

Вони обіцяли наказати й нащадкам суворо дотримуватися цього священного звичаю…

Дізнавшись, що дівчинка, яка прибула із Залізним Дроворубом та Страшилом, зовсім не Фея Рятівної Води, а її молодша сестра, Жувани зовсім не засмутились. Вони назвали Енні Феєю Майбутньої Перемоги і провели її до кухарки Фрегози.

Добра жінка відразу повела Енні до ванни, помила її й перевдягла у лілову сукню, пошиту для Еллі Мигунами і залишену нею у Фіолетовому палаці. По тому Фрегоза заходилася біля Тіма з Артошком.

Страшила і Залізного Дроворуба одразу взяли на капітальний ремонт.

Дорогоцінні мізки з голови Страшила не наважилися вийняти, а тому голову підвісили сушитися з усім добром. Костюм випрали, випрасували, натовкли свіжою соломою, ботфорти почистили. І коли Страшило постав перед Енні свіжий, духмяний, але з розпливчастими рисами обличчя, дівчинка дістала пензлик і фарбу і зайнялась його очима, носом і ротом. І перш ніж вона скінчила, Страшило співав на все горло:

— Ей-гей-гей-го, я знову знову-знову з Енні!

Безмежно щасливий Страшило співав і пританцьовував і зовсім не соромився цього, тому що Мигуни не були його підданими!

А Залізного Дроворуба найкращі майстри країни на чолі з Лестаром розклали на столі й поралися біля нього увесь день: розбирали на частини і знову складали, паяли, розгвинчували окремі деталі, і згвинчували, і змащували, і полірували — і він вийшов з їхніх рук зовсім новенький ніби з майстерні. Його серце напхали свіжою тирсою, зашили, і воно лишилося найдобрішим і найніжнішим у Чарівній країні.

Коли Дроворуб з'явився серед свого народу, він сяяв так, що у всіх, хто