Стівен Кінг - Сплячі красуні

– Мені здається, ти вже скінчила. Зараз же піднімай своє гузно і ходім зі мною.

Мерфі дивився невпевнено, але стосовно роботи в жіночій в’язниці в голову йому було вбите одне правило: офіцерам-чоловікам не дозволено перебувати сам на сам з будьякою з утримуваних.

– Система підстраховки, Доне, тільки з товаркою.

У Пітерза розпашілися щоки. Він був не в настрої слухати банальщину від цього заучка, особливо після нищівного наїзду на нього Котс і дзвінка, який він щойно отримав від Бланш Мак-Інтай, яка повідомила, що в зв’язку з «ситуацією в країні» він «мусить» тягнути дві зміни. Дон подивився у себе в телефоні, «ситуація в країні» була та, що зграя старих баб у богадільні підчепила якийсь грибок. Котс зовсім здуріла.

– Не треба мені ніяких її товарок, – сказав Пітерз. – Мені потрібна тільки вона.

«Він піддасться, – подумала Дженіс. – Він у цьому закладі, як дитина». Але Мерфі її здивував:

– Система підстраховки, – повторив він.

Може, офіцер Мерфі все-таки спроможеться дотриматися своєї позиції.

Пітерз міркував. На нього дивилися жінки, які сиділи під стіною майстерні, і гра в класи теж припинилася. Нехай вони утримувані, але вони також свідки.

– Аля-улю, – змахнула по-королівськи рукою Ейнджел. – Агов, аля-улю. Ви ж мене знаєте, офіцере Пітерз, я завжди рада допомогти.

Дону наверзлося, лячно – абсурдно – що Фіцрой звідкись знає, що в нього на думці. Та ну, не може вона цього, звісно, просто хоче його подратувати, як робить це безкінечно і завжди. Хоча він був би не проти коли-небудь хвилин на п’ять залишитися з цією ненормальною наодинці, його зовсім не тішила думка повернутися до неї спиною довше, ніж на секунду.

Ні, Фіцрой для цього не годиться.

Він показав на Рі.

– Ти. Дампстер.

Дехто з жінок захихотів.

– Демпстер, – сказала Рі, і то з непідробною гідністю. – Демпстер, Дампстер, Дімпелбат, мені насрати109. Пішли, обидві. Не змушуйте мене запрошувати вас знову, не той зараз день у мене.

Він поглянув на Мерфі, невдаху хитросракого:

– Прощавай-бувай, Навчатель-аторе110.

Фраза викликала нове хихотіння, цього разу сраколизного характеру. Мерфі був новачком, і не в своїй стихії, тож нікому не хотілося потрапити до херового списку офіцера Пітерза. «А вони не геть тупі, – подумав Дон, – жінки в цьому закладі».

Офіцер Пітерз провів Джінет і Рі чверть шляху Бродвеєм і наказав зупинитися перед Загальною вітальнеюкімнатою відвідин, яка стояла порожньою, оскільки всі були на обіді. Від цього в Джінет з’явилося якесь дуже погане передчуття. Коли Пітерз відчинив двері, вона не поворухнулась.

– Що вам треба, щоб ми зробили?

– Утримувана, ви сліпа?

Ні, сліпою вона не була. Вона бачила відро для миття підлоги і прихилену до відра швабру, і на одному зі столів інше пластикове відро. В цьому, замість стаканчиків із кремом, було повно ганчірок і мийних засобів.

– Між іншим, у нас обідня перерва, – спробувала обуритися Рі, але тремтіння в її голосі все псувало. – Крім того, у нас є своя робота.

Пітерз нахилився до неї, губи закопилені так, що видно кілки його зубів, і Рі зіщулилася, притискаючись до Джінет.

– Можете записати це собі до списку ЛТ111 і потім передати його священику, гаразд? А зараз просто заходьте і, якщо не бажаєте потрапити до рапорту за погану поведінку, більше не сперечайтеся на цю тему. В мне сьогодні гівняний день, я в крайнє гівняному настрої і, якщо не хочете, щоб я з вами ним поділився, краще беріться до діла.

А потім, посунувшись праворуч, щоб прикрити сектор огляду найближчої камери, він хапнув Рі за спину спецівки, вчепившись пальцями в еластичну бретельку її спортивного ліфчика. І штовхнув її у загальну вітальню. Рі спіткнулася і, щоб не впасти, вхопилась за борт автомата з перекусками.

– Гаразд, гаразд!

– Що «гаразд»?

– Гаразд, офіцере Пітерз.

– Вам не вільно штовхати нас, – сказала Джінет. – Це проти правил.

Дон Пітерз підкотив очі:

– Прибережи свою балакучість для когось, кому це цікаво. День відвідин завтра, а тут, як у свинарнику.

Аж ніяк, вважала Джінет. На її око, все виглядало пристойно. Та хіба це мало якесь значення? Якщо чоловік у формі сказав, що тут, як у свинарнику, отже, тут, як у свинарнику. Таким є закон, який діє у виправному закладі милесенького округу Дулінг, та, либонь, і в усьому світі.

– Ви двоє прибирете тут від стелі до підлоги, геть чисто все помиєте, і я перевірю, чи добре ви зробили цю роботу.

Він махнув рукою на відро з очисними засобами.

– Це твоє, Дампстер. Міз «Це Проти Правил» береться за швабру, хочу побачити підлогу такою чистою, щоб я їсти з неї міг.

Хотілося б мені нагодувати тебе з неї обідом, подумала Джінет, але пішла до мийного відра з віджимом. Їй не хотілося потрапити в рапорт за погану поведінку. Якщо так станеться, дуже ймовірно, що вона не попаде в загальну вітальню, коли цього вікенда на відвідини прибуде сестра з її сином. Для них це довга поїздка автобусом, і як же вона любила свого Боббі за те, що він ніколи не жалівся з цього приводу. Але біль у голові в неї дедалі сильнішав, і все, чого вона бажала в світі, це аспірину і поспати.

Рі, роздивившись очисні засоби, вибрала бляшанку якогось спрею і ганчірку.

– Хочеш нанюхатися цього «Пледжа»112, Дампстер? Напшикати собі в нюхальник і ловити кайф?

– Ні, – сказала Рі.

– Тобі б хотілося кайфонути, хіба не так?

– Ні.

– Що «ні»?

– Ні, офіцере Пітерз.

Рі почала полірувати стіл. Джінет наповнила відро з умивальника в кутку, намочила швабру, віджала її і заходилася біля підлоги. Крізь сітчасту огорожу перед тюрмою їй було видно Західно-Лавінську дорогу, де туди й сюди проїжджали повні вільних людей легковики – на роботу, додому, пообідати в «Денні»113, ще кудись.

– Підійди сюди, Сорлі, – сказав Пітерз.

Він стояв між автоматом перекусок і автоматом напоїв, у сліпій точці для камери, де утримувані інколи обмінювалися пігулками, сигаретами й поцілунками.

Джінет похитала головою, продовжуючи тягати швабру.

Довгі мокрі смуги на лінолеумі швидко висихали.

– Підійди сюди, якщо хочеш побачити свого сина, коли він сюди приїде.

«Я мушу сказати ні, – думала вона, – я мушу сказати: облиште мене в спокої, бо інакше я поскаржусь на вас». От тільки він завжди викручувався, хіба не так? Усі знають про Пітерза. Котс теж мусить знати, але,