Стефан Грабінський - Саламандра (збірник)

повітрі заграла бадьора мелодія сурми. Розкрились обидва крила брами і з галасом, в кривавому світлі смолоскипів рушили в тишу вулиць автомобілі: на чолі мчав у шаленому темпі автомобіль зі спорядженням, за ним другий наїжачений драбинами, вилами, з потужним вмістом води всередині, за ним дві помпи типу «Матадор», а вкінці авто з екіпажем під командуванням сержанта…

Була третя ранку, глуха, листопадова ніч. Вітер невпинно піднімав порохи, кидаючи у вічі. Звідкись, з садів, летіли зжовклі осінні листки і з сухим шелестінням котилися плитами тротуарів… Здаля понад баштами костелу виднілась пожежа. У вікнах з’являлися перелякані голови, у брамах заспані шимони; на майданах почали збиратися купки людей.

– Горить! Горить!

Ці крики долинали аж до майдану Святого Духу. Із-за кам’яниць стрельнули в криваве небо язики вогню, вився дим у чорних, жалобних сувоях. Людський гамір все наростав і наростав. Минувши стрілою майдан, вони обігнули будівлю пошти, і тут вдарила в очі грізна краса пожежі. То горів п’ятиповерховий дім купця Духніца. Вогонь на висоті другого поверху, підкріплений подувами осіннього вітру, охопив за чверть години верхні поверхи, і сягав пурпуровою стрічкою першого поверху. Навіть о нічній порі довкола було ясно, як удень. Серед крику людей і тріску полум’я, пожежники в’їхали на засипаний тисячею іскор сквер перед кам’яницею. На вулиці навколо дому лежали купи викинутих з жител речей, скрині, шафи і килими у дикому хаосі безладу.

Пожежа вибухнула раптово і поширилася так швидко, що багато кому ледве вдалося утекти в самій білизні. Іншим дорогу відтяло полум’я з нижніх поверхів, і вони залишилися в палаючому будинку, чекаючи допомоги пожежників. Щохвилини у вікнах з’являлися сполотнілі обличчя нещасних, марно благаючи порятунку. Якась жінка в розпачі кинулася з третього поверху на бруківку і розбилася. Саме тоді приїхали пожежники. Умить з вулиці усунули людей, і пожежники утворили єдину лінію від дому до берега сусідньої ріки. Перш ніж гумові помпи набрали достатньої кількості води до резервуару, розпочали свою діяльність потужні вогнегасники, які наповнювались через підручні водонапірні установки, водночас до муру приставили п’ять розсувних драбин. З вужем у руках першим на щаблі піднявся сержант Шпонар.

– За мною, хлопці! – гукав товаришам.

Шестеро пожежників почали підніматись за ним до поверхів, які були під загрозою. Сягнувши другого поверху, Шпонар пустив струмінь води у квартиру, в якій клубочилося густе руно вогню і диму.

– Звідси вже втекли, – зробив швидкий висновок сержант. І залишив другий поверх двом товаришам, які вже його наздогнали.

Оскільки драбина не висувалася вище, він зачепився карабінчиком за передостанній щабель, вхопив драбину, яку йому подали знизу, і зачепився гаком за вікно третього поверху. Опісля він з дивовижною вправністю і швидкістю почав підніматися вгору із топірцем в правій руці. На одному з балконів згурдилося кільканадцять мешканців, закриваючись руками від пронизливого жару.

Сержант саме добрався до третього поверху. Шпонар швидким рухом витягнув руку за жінкою, яка була найближче, а потім передав її рятівнику, який був нижче.

– Розтягніть полотнище! – скомандував Шпонар, побачивши, що людей на балконі побільшало і пожежа вже палахкотіла зсередини.

Врятувавши таким чином ще кілька осіб, він доручив решту роботи колегам, залишаючи собі найважче завдання в глибині палаючого будинку. Поправив на голові шолом і, відстебнувши карабінчик та подолавши останній щабель, кинувся у вогняні обійми.

Тут він і розпочав свою доблесну справу пожежника. Як водолаз на дні моря, Шпонар кидався на всі боки, гарячково пробігав покої й покинуті спальні. Раптом наштовхнувся на тіло, яке лежало на паркеті. Нахилився, підняв його і в клубах задушливого диму кинувся до вікна. На щастя, натрапив на одного з пожежників і передав йому тіло: чарівну десятирічну дівчинку, а відтак повернув у глиб бічного крила. В цю мить переможна пожежа опанувала лівий простір третього поверху і протискалася пекучою лавою в саму середину. Сержант на мить озирнувся, щоб побачити вузьку, пурпурову шию полум’я, яка тягнулася з алькова, він вдихнув повітря і тоді відчув до болю знайомий запах її волосся.

Шпонар не вперше зустрічався із цим запахом під час пожеж: полум’я пахло чебрецем і листям горіха – запахом тих самих відварів, якими Маґда так любила мити своє довге чорне волосся. Не було жодних сумнівів: то була її пожежа! Раптом йому перепинив шлях червоний привид діви. Вона була дуже висока, потворна і потрясала вогняними косами. Прикрившись від неї рукою і тремтячи усім тілом, Шпонар запитав:

– Чого ти хочеш від мене?

У відповідь на її вустах зблиснула жорстока посмішка, і вона своїми патлами загородила прохід.

– З дороги! – крикнув божевільним зі страху і гніву голосом. – З дороги, Маґдо!

І пройшов крізь неї, як крізь пурпуровий туман. Тільки щось опекло його руки і шию, що він аж зашипів від болю. Але пробився. Тим часом інші пожежники спускали мешканців на полотнищах або рятувальних стільцях, поспішно зв’язаних зі шнурів і простирадл. Залишився ще останній поверх. В цей час вогонь уже тріумфально палахкотів понад дахами.

Шпонар двоївся і троївся. Був усюди. Як демон спасіння, стрибав у найбільший вогонь, із безмежним презирством до життя зависав над прірвою, і щохвилини, мов линвоходець, гойдався між небом і землею. Власноручно виніс з полум’я двадцять осіб, врятував від небезпеки двох колег, забезпечив відступ кільком іншим. Але безперервно його переслідував привид червоної діви, дражнив запах її вогняного волосся. Тут виринуло її обличчя з туманного диму, там прошмигнула її кривава постать на тлі ґанку, який уже валився, а в іншому місці розвівалися пекельні коси.

Про те, щоб уцілів будинок не могло вже й бути мови; дотліваючі балки верхніх поверхів падали з гуркотом додолу, продірявлена, як решето, стеля обвалювалася з гуркотом. Купка мешканців із четвертого поверху зібралася біля одного із вікон: двоє людей похилого віку, якась хвора каліка і молода мати з немовлям біля грудей.

Пожежники під орудою сержанта поспішно пришпилювали великий рятунковий мішок, яким спускали мешканців на землю. Раптом пролунав крик жінки із вікна. Нещасна, притримуючи лівою рукою дитину, показувала другою рукою на клубовисько полум’я, яке з жахливою швидкістю наближалося з глибини покою. Клуби жовтого, кусючого, кучерявого диму оповили цю трагічну групу.

В мить, коли подув вітер і розвіяв дим, Шпонар побачив жахливу картину. Через вікно по-зміїному вигнулася Червона Маґда і своїм вогняним мацаком намагалася підпалити великий рятунковий мішок. Сатанинська посмішка грала на губах діви, радість осяювала обличчя в обрамленні пломеніючого волосся. Єхидне жало уже досягало полотна…

– Ісусе, Маріє! – застогнав Шпонар. – Згинь, маро!

І накресливши у повітрі знак хреста, кинув у неї топірцем. Удар потрапив у чоло. Пролунав жахливий зойк