Бернард Шоу - Вибрані твори. Том II

Таннер (підводиться і йде до Октавія, щоб заспокоїти його, але все ще жаліючись). Якщо йому забажалось мати молодого опікуна, чом він не призначив Тейві?

Ремсден. Так, справді, чому ні?

Октавій. На це відповім вам я. Він розпитував мене, але я відхилив пропозицію, тому що кохаю Енн. Я не міг допустити, щоб її батько призначив мене її опікуном. Він мав з нею розмову з приводу цього, і вона визнала, що я правий. Ви, містере Ремсден, знаєте, що я кохаю її, знає це й Джек. І якби Джек кохав будь-яку жінку, я б ніколи, в його присутності, не порівняв його улюбленої з боа-констриктором, хоч би вона мені зовсім не подобалась. (Він сідає на стілець, що між бюстів, і повертається обличчям до стіни).

Ремсден. Я певний, що Вайтфілд був не при доброму розумі, коли складав свою духівницю. Ви самі визнаєте, що він зробив це під вашим впливом.

Таннер. Ви повинні бути вдячним мені за цей вплив. Він відписав вам 2500 фунтів за ваш клопіт. А Тейві він відписав 5000 фунтів і придане його сестрі.

Октавій (сльози знов навертаються йому на очі). О, я не можу прийняти цього. Він був занадто добрий до нас.

Таннер. Ти нічого не одержиш, мій хлопче, якщо Ремсден не визнає духівниці.

Ремсден. Ат, я бачу, що ви затягли мене в пастку.

Таннер. Мені ж він, крім турбот про Енніну моральність, нічого не залишив, мотивуючи це тим, що я й так маю більше грошей, ніж мені треба. Чи це не доводить, що він був при доброму розумі, га?

Ремсден (сердито). Так, я визнаю це.

Октавій (підводиться й залишає свій притулок попід стінкою). Містере Ремсден! Мені здається, що ви упереджені проти Джека. Він людина чести й нездатний на те, щоб...

Таннер. Годі тобі, Тейві, мене нудить від цього. Я зовсім не людина чести: я людина, що її причавила рука мерця. Тепер, Тейві, ти мусиш, незважаючи на все, одружитися з нею, взявши її з моїх рук. А я чого тільки не робив, щоб врятувати тебе від неї!

Октавій. О, Джеку, це було б — врятовувати мене від найвищого щастя!

Таннер. Так, від щастя на все життя. Якщо це було б тільки на першу півгодину щастя, Тейві, я купив би її для тебе за мій останній пенні. Але щастя на все життя?! Жодна жива людина не витримає цього: це було б пекло на землі.

Ремсден (горячи нестримним палом). Нісенітниця, сер. Або кажіть діло, або йдіть собі й заважайте комусь іншому, я не маю вільного часу, щоб слухати ваші безглузді балачки. (Він рішуче йде до свого стола й сідає на стілець).

Таннер. Ти чуєш, Тейві? Жодної думки в голові, яка б з’явилась пізніш шістдесятих років XVIII сторіччя. Ні, не повинні ми залишати Енн без другого опікуна, до якого вона могла б звертатись.

Ремсден. Я гордий тим, що мій характер та думки збуджують у вас обурення й зневагу. Що ж до ваших думок, гадаю, вони висловлені в цій книжці?

Таннер (поспішно йдучи до стола). Як?! У вас моя книжка! Якої ви думки про неї?

Ремсден. Невже ж ви гадаєте, що я читатиму таку книжку, сер?

Таннер. Тоді навіщо ви її купили?

Ремсден. Я не купив її, сер. Її надіслала мені одна ідіотка, що, здається, захоплена вашими поглядами. Я тільки-но збирався викинути її, але Октавій прийшов і перебив мені. Якщо дозволите, я зроблю це тепер. (Він кидає книжку в кошик для паперів, що під столом, з такою гарячковістю й запалом, що Таннер відступає: йому здається, що книжка влучила йому в голову).

Таннер. Не скажу, щоб ваші манери були кращі за мої. А втім, це позбавляє нас зайвих церемоній. (Він знов сідає). Як ви думаєте повестися з цією духівницею?

Октавій. Можна мені зробити одне зауваження?

Ремсден. Звичайно, Октавію.

Октавій. Чи не випускаємо ми з уваги те, що й Енн може мати певні бажання в цій справі?

Ремсден. Я згоджуюсь з тим, що ми маємо віддавати увагу й Енніним бажанням. Але вона тільки жінка, до того ж, молода й недосвідчена.

Таннер. Ремсдене! Мене аж живий жаль бере за вас!

Ремсден (із запалом). Мені зовсім не цікаво знати, що ви до мене почуваєте.

Таннер. Енн робитиме те, що схоче. І, що найгірше, вона примусить нас радити їй робити якраз те, що вона хоче. А трапиться що погане — все зверне на нас. Але, скоро Тейві жадає побачити її...

Октавій (соромливо). Я зовсім не...

Таннер. Брешеш, Тейві, жадаєш! Ну, запроси її з вітальні сюди й запитай, що вона хоче, щоб ми зробили. Йди, Тейві, приведи її. (Тейві повертається, щоб іти.) Та не барись, бо наші загострені взаємовідносини зроблять наше перебування тут досить неприємним. Ремсден стулює тонкі вуста, але нічого не каже.

Октавій. Не звертайте на нього уваги, містере Ремсден. Він це несерйозно. (Виходить).

Ремсден (спокійно). Містере Таннер, безсоромнішої за вас істоти я ніколи ще не стрічав.

Таннер (серйозно). Я знаю це, Ремсдене. І все ж таки я ніяк не можу цілком опанувати сором. Ми живемо в атмосфері сорому. Ми соромимось усього, що є навколо нас; соромимосьсамихсебе,нашихродичів,своїхприбутків,нашого вислову, наших думок, нашого досвіду, так само, як ми соромимось і нашої голизни. О, боже мій, Ремсдене, нам сором іти пішки, сором їздити омнібусом, сором найняти візника й не мати свого екіпажу; нам сором, коли ми маємо одну коняку, а не дві, ґрума, а не фурмана й слугу. І що більше соромиться людина, то стає респектабельнішою. Ви, наприклад, соромитесь купити мою книгу, соромитесь прочитати її, — єдине, чого ви не соромитесь, це засуджувати мене за неї, навіть не прочитавши її; і це тільки стверджує, що ви соромитесь додержувати думок, відмінних від загальних. Дивіться, який ефекг я справляю тому, що чарівна фея не дала мені талану сорому. Я маю всю доброчесність, яку тільки може мати людина, нема лише...

Ремсден. Дуже радий, що ви такої доброї про себе думки.

Таннер. Цим ви хочете сказати, що мені слід соромитися казати про свою доброчесність. Ви не думаєте, що я її не маю; вам добре відомо, що я такий само добромисний і почесний громадянин, як і ви; як людина, я стільки ж вартий довір’я, як і ви, що ж до політичних та моральних ідей — я випередив вас.

Ремсден (це вразило його в