Ребекка Куанг - Макова війна, Ребекка Куанг

— Ні, не були, — вирвалося в Жинь.

Тепер усі семеро майстрів пильно дивилися на неї. Жинь надто пізно згадала, що Ірдзяху її теорія не сподобалася. І що Дзюнь ненавидів її.

Але вороття вже не було. Вона подумки оцінила, чим це може їй загрожувати. Майстри шанували відвагу та творчий підхід. Якщо вона відступить, то це розцінять як невпевненість у собі. Вона сама почала копати цю яму. І сама ж могла її засипати.

Жинь глибоко вдихнула.

— Ви не могли бути на Спірі. Я читала звіти. У ніч, коли на острів напали, там не було нікого з регулярних військ Міліції. Перші загони прибули лише після сходу сонця, уже після того, як Федерація пішла. Після того, як усіх спірлійців перебили.

Обличчя Дзюня потемніло до кольору перестиглої сливи.

— Ти смієш звинувачувати…

— Вона нікого ні в чому не звинувачує, — незворушно перебив Дзян. Це він уперше заговорив від початку іспиту. Жинь здивовано глянула на нього, але Дзян лише почухав вухо, навіть не глянувши на неї. — Вона просто намагається дати розумну відповідь на доволі безглузде запитання. От чесно, Їме, йому вже літ та й літ.

Їм знизав плечима.

— Справедливо. Більше не маю запитань. Майстре Дзян?

Усі майстри роздратовано обернулися. З того, що Жинь зрозуміла, присутність Дзяна на іспиті була лише формальністю. Він сам ніколи нічого не запитував і здебільшого просто потішався зі студентів, коли вони спотикалися під час відповіді.

Дзян глянув Жинь просто у вічі.

Вона зглитнула, почуваючись незатишно під його допитливим поглядом. Немовби він бачив її наскрізь, як калюжу після дощу.

— Кого ув’язнюють в Чулуу Корікх? — запитав він.

Жинь кліпнула. За всі чотири місяці тренувань із нею Дзян жодного разу не згадував про Чулуу Корікх. Як і майстер Їм, майстер Ірдзях чи навіть Дзіма. Назва Чулуу Корікх не траплялася їй у медичній термінології, і це не була відсилка до якоїсь відомої битви чи лінгвістичний термін. Ця фраза могла мати безліч значень. А могла бути й маячнею.

Дзян або загадав їй загадку, або просто прагнув викинути її геть.

Але Жинь не хотіла визнавати поразку. Не хотіла виставити себе дурепою перед Ірдзяхом. Дзян поставив їй запитання, а Дзян ніколи не ставив запитань під час Випробувань. Тепер майстри очікували цікавої відповіді, й вона не могла їх розчарувати.

Як найрозумніше можна сказати «Я не знаю»?

Чулуу Корікх. Вона достатньо довго вивчала з Дзімою давньонікарську, аби згадати, що на давньому діалекті ця фраза означала «кам’яна гора», проте це не давало підказок. Жодна з великих в’язниць Нікані не була збудована під горою, усі вони розташовувалися або в пустелі Баґхра, або в підземеллях імператорського палацу.

Дзян не запитав, що таке Чулуу Корікх. Він запитав, кого там ув’язнюють.

Яких в’язнів не можна утримувати в пустелі Баґхра?

Жинь думала про це, аж доки не знайшла незадовільну відповідь на незадовільне запитання.

— Надприродних злочинців, — повільно промовила вона, — які вчинили надприродні злочини?

Дзюнь голосно пхикнув. Дзіма та Їм збентежилися. Дзян ледь помітно знизав плечима.

— Добре, — сказав він. — Це все, що я хотів запитати.

Усні іспити закінчилися в середині ранку третього дня. Студентів відправили на обід, але їжі ніхто й не торкнувся, а потім вони побрели до арен на початок турніру.

Першим суперником Жинь випало бути Ханю.

Коли настала її черга битися, Жинь спустилася мотузяною драбиною і глянула вгору. Біля огорожі в ряд стояли майстри. Ірдзях ледь кивнув їй, і цей крихітний жест додав їй упевненості. Дзюнь схрестив руки на грудях. Дзян колупався в нігтях.

Жинь не билася з жодним із однокласників, відколи її вигнали з бойових мистецтв. Вона навіть не бачила їх під час поєдинків. За весь цей час вона сходилася у двобої лише з Дзяном і гадки не мала, чи можна вважати його гарним мірилом того, на що здатні її однокласники.

Турнір вона розпочинала наосліп.

Жинь розправила плечі й глибоко вдихнула, щоб бодай здаватися спокійною.

З іншого боку, Хань видавався дуже не зосередженим. Його погляд ковзав по її тілу, а потім назад до обличчя, немовби вона була якимось диким звіром, доти небаченим, немовби він не знав, чого від неї чекати.

Він боїться, усвідомила вона. Певно, до нього дійшли чутки, що вона займалася з Дзяном. Він не знав, у що вірити. Не знав, чого чекати.

Ба більше, у цьому поєдинку на Жинь ніхто не поставив би. Ніхто не чекав, що вона добре битиметься. А Хань цілий рік займався з Дзюнем. Хань — сінеґардець. Він мусить перемогти, інакше не зможе глянути в очі товаришам.

Суньдзи писав, що завжди треба визначати й використовувати слабкість ворога. Слабкість Ханя була психологічною. Для нього на кону стояло набагато більше, тому він почувався невпевненим. І тому його можна було здолати.

— Що, ніколи дівчини не бачив? — запитала Жинь.

Хань спалахнув від люті.

Добре. Вона змусила його рознервуватися. Жинь широко всміхнулася, показавши зуби.

— Щасливчик, — сказала вона. — Станеш моїм першим.

— У тебе жодного шансу, — випалив Хань. — Ти не знаєш бойових мистецтв.

Жинь ледь помітно всміхнулася і зсутулилася в четвертій початковій стійці Сідзіня. Готуючись випростатися, зігнула ногу, відставлену назад, і підняла кулаки, аби прикрити обличчя.

— Та невже?

Обличчя Ханя затьмарили сумніви. Він розумів, що її поза виважена й відпрацьована, зовсім не схожа на позу людини, яка ніколи не займалася бойовими мистецтвами.

Жинь кинулася до нього, щойно Соннень подав сигнал по­чинати.

Хань від початку поставив на оборону. Він припустився помилки, дозволивши їй наступати, і так і не зміг цього виправити. Жинь від початку контролювала кожний удар. Вона атакувала, він відповідав. Вона вела його в танці, вирішувала, коли дозволяти йому вдарити, визначала, куди втрапить цей удар. Жинь билася методично, спираючись лише на м’язову пам’ять. Вона поводилася виважено. Використовувала його ж рухи проти нього і плутала його.

А Ханеві атаки спиралися на передбачувані моделі: якщо один з ударів не влучав у ціль, Хань відступав і пробував знову і знову, аж доки вона не змушувала його змінити напрямок.

Нарешті Хань послабив захист, підпустив її ближче. Жинь сильно вдарила його ліктем у носа. Почула приємний хрускіт. Хань упав на підлогу, немов маріонетка, якій підрізали нитки.

Жинь знала, що так сильно зашкодити йому не могла. Дзян щонайменше двічі поцілював їй у носа. Хань був радше приголом­шений, аніж поранений. Він міг підвестися. Але не став.

— Розійтися, — наказав Соннень.

Жинь витерла з чола піт і підняла погляд на огорожу.

Над ареною запала тиша. На обличчях однокласників застиг той самий вираз, що й першого дня занять — наляканий та збентежений. Неджа видавався спантеличеним.

А потім Кітай зааплодував. Єдиний.

Того дня Жинь випало битися ще двічі. І обидва рази були варіаціями її двобою з Ханем: розпізнавання моделі, збентеження, заключний удар. Вона перемогла в обох боях.

До кінця дня Жинь піднялася з найслабшого до найсильнішого претендента. Місяці носіння дурної свині зробили її витривалішою за однокласників. Довгі виснажливі години відпрацювання форм Сідзіня дали бездоганну техніку нижнього бою.

Решта класу вчилась основ у Дзюня. Вони однаково рухалися, зісковзували на однакові відпрацьовані моделі, коли хвилювалися. А Жинь ні. Її найбільшою перевагою була непередбачуваність. Вона билася