Софія Малинська - День всіх знервованих, Софія Малинська

РОЗДІЛ 6.4

Діана важко дихала, намагаючись заспокоїтися, і, як я підозрював, дібрати цензурні слова.

Так, між нами нічого не було. Поки що. Крім, звісно, моєї дурної закоханості, що на деякий час відімкнула мозок, і привела до цієї ситуації. Та Мирон мав рацію.

Для будь-кого, хто спостерігав би за нами зі сторони, усе видавалося зовсім іншим. І мої вороги, хай хто стоїть саме за цим нападом, тепер вважатимуть, що можна тиснути на мене за допомогою Діани.

Трясця…

— Гаразд, припустимо, — холодно промовила вона, — Припустимо, що моє життя дійсно під загрозою, через те, що я переїхала до нього. Як на мене, це лише зайвий раз доводить, що мені варто триматися від нього якнайдалі.

Мирон похитав головою.

— Боюся, пані Царенко, ви не зовсім розумієте масштабів проблеми.

Погляд Діани став злим.

— То поясніть мені, чому я — єдина здивована цим нападом? Виправте мене, якщо я помиляюся, але зазвичай кур’єри, що доставляють замовлену їжу, не носять з собою пістолет, і не намагаються вбити незнайомих людей без причини. Якщо вони, звісно, при здоровому глузді. А ви це особисто підтвердили, коли натякнули на заказне вбивство.

З чого напрошується друге питання. Хто ти в біса такий, що тебе хочуть вбити?

Вона дивилася на мене так, що я не мав сумнівів: якщо спробую збрехати — відразу зрозуміє. Та я не міг сказати їй правду, не порушивши угоду з держслужбою. А друге… Коштувало надто дорого.

На щастя, мені не довелося відповідати. Замість мене це зробив Мирон.

— Пан Жданов — людина зі статками та ворогами, пані Царенко. Впливовими ворогами. Це не дивина для людини його кола. Бізнес — взагалі брудна і небезпечна річ, особливо коли доходить до великих грошей.

— Чудово. Тобто тепер той, хто полює на нього, полюватиме й на мене, бо вважатиме його коханкою?

— Ми не можемо цього виключати.

Мирон, як завжди, зберігав маску спокою та професійності. А от Діана, навпроти, навіть не намагалася приховати власних почуттів.

— І що ви пропонуєте? — спитала вона, гордо піднявши підборіддя.

— Те ж, що і пану Жданову. Прихисток на час розслідування в іншому місті. Під іншими документами.

— Ні, — Діана навіть не дозволила йому договорити, — Це навіть не обговорюється. Я не кидатиму своє життя, свою подругу, квартиру… Та це ж безглуздя! Ми не в якійсь кримінальній комедії, аби усе полишити, й вдавати подружжя, переховуючись від кримінальних авторитетів!

Вона вскочила на ноги, важко дихаючи, й потягнулася по рюкзак, що й досі тримала біля себе, з тієї самої миті, як зібрала його з наміром піти.

— Пані Царенко, ви ж розумієте, що навіть якщо ви зараз підете, і більше ніколи не контактуватимете з Артуром, це не дасть жодної гарантії того, що його вороги залишать вас у спокої? Що вас не спробують викрасти та погрозами змусити до співпраці?

Ви впевнені, що готові зіткнутися з такими наслідками?

Діана відповіла не відразу. В якусь мить я навіть був впевнений, що вона погодиться на захист Мирона. Однак це була б не вона, якби дозволила комусь її залякати.

— Я впевнена, що не мала аж таких проблем у своєму житті, доки не познайомилася з паном Ждановим. І, хай би де я не була, мені однаково буде безпечніше, якщо наші шляхи більше ніколи не перетинатимуться.

Якщо не помиляюся, ви не маєте підстав, щоб утримувати мене. Тож, з вашого дозволу, я їду звідси. Можете мене не проводжати. Якщо мене намагатимуться вбити — я вас сповіщу. Гарного вечора.

Коли Діана пішла, грюкнувши дверима, я важко зітхнув і затулив руками очі.

— Це я винен. Треба було це передбачити. Дарма я її сюди притягнув.

Мирон гмикнув, роблячи ковток вже холодного чаю.

— Якщо ти чекаєш, що я буду переконувати тебе в іншому, то дарма. Ти справді дурень. І вона в небезпеці через тебе.

— Дякую за підтримку.

— Нема за що. Я попереджав тебе про те, що це погана ідея.

— Але ж ти виділиш для неї охорону, правда? Не можна її ось так відпускати.

— Звісно. Після тебе вона — найочевидніша ціль наших замовників. Розслідування в пріоритеті. Але і її захист також. Ти знаєш як ми працюємо.

Так… В цьому й проблема.

Я кинув погляд у вікно, на вкрите вогнями й темрявою місто. Десь там Діана сідала в машину до друзів, певно, проклинаючи мене за те гівно, в яке я її втягнув. А ще десь там були мої вороги. Результат моїх помилок та помилок мого нікчемного батька.

Ті, що полюють на мене, і не зупиняться, доки не отримають відплати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍