Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

я вже все завершив». І при цьому він не якийсь там мільйонер чи рантьє. Чому ж ми не вміємо думати саме так замість того, щоб складати безкінечні «to do списки»? У нашого покращення, у економіки нашої цивілізації немає цілі, у якій нарешті можна було б перепочити, проголосити щось завершеною справою. Виконання одного завдання означає для нас негайно ж бігти робити щось інше. Ми не в змозі припинити ні виробляти, ні споживати; ми залежимо від зростання. Коли ж ми нарешті скажемо, що все готово?

Підсумок: між насолодою та принципом

Не можна повністю оцінити вплив єврейського світогляду на розвиток ринкової демократії. Ключовою спадщиною для нас став неаскетичний погляд на світ, повага до законів та приватної власності, а також підвалини соціальної мережі, сформовані цим світоглядом. Євреї ніколи не відмовлялися від матеріальних багатств; навпаки, єврейська віра покладає на управління власністю велику відповідальність. Також ідея прогресу та лінійного сприйняття часу, за яке ми вдячні Старому Завіту, наділяють наше (економічне) життя сенсом. Ми також спробували показати, як Тора позбавила святості три важливі сфери нашого життя: правителя, природу та розуміння героя. Я намагався показати, що пошуки неба на землі (повернення в райський сад, де панували гармонія та достаток усього) — у їхній світській формі дуже подібні до завдань, які супроводжують найбільші економічні цілі та економістів упродовж усієї нашої історії.

Також ми розглядали питання добра і зла та їхнього зв’язку з корисністю. Який зв’язок між добром та злом, які ми робимо (outgoing), та корисністю чи некорисністю, які ми очікуємо отримати в нагороду чи покарання (incoming)? Як ми бачимо, єврейське вчення пропонує дві можливі відповіді — у першій добро економічно окуповується (добро — хороша інвестиція), проте в другій ця формула більше не діє (а добро, яке ми робимо з економічного розрахунку, не вважається добром).

У Старому Завіті ми також знайшли першу згадку про економічний цикл, який є найстарішим економічним циклом у зафіксованій історії нашої цивілізації. Передбачення швидкого економічного зростання та наступної кризи (щось на кшталт першого економічного прогнозу) навіть явилося фараонові уві сні. Ми також проаналізували першу спробу (можна навіть сказати кейнсіанську) збалансувати ці (зовнішні) коливання. Ми бачили, що євреї намагалися пояснити економічний цикл з допомогою етики та моралі. Адже для євреїв моральність була основним рушієм історії.

Також ми зупинилися на принципі відпочинку в шабат, який ставить під сумнів мантру ефективності будь-якою ціною, а також певним чином нагадує нам, що ми все ж не створені для безперервної роботи й що в житті існують місця та моменти (шабат), які святі й заборонено їх використовувати для максималізації нашої продуктивності чи благополуччя. І хоча за єврейським вченням, покликання людини полягає в тому, щоб закінчити створення, почате Богом, люди мають доглядати сад Едем, однак працювати потрібно у визначених межах. Нам призначили роль завершителів створення — у дослівному й дещо абстрактному онтологічному значенні. Також ми згадали про принципову відмінність між незалежним кочовим життям та цивілізованим містом. Кілька сторінок ми присвятили й історії абстрактних грошей, які можуть, завдяки принципу відсоткової ставки, подорожувати в часі як (споживацька) енергія.

Проте ми не прощаємося з єврейською економічною думкою, до багатьох інших моментів ми ще повернемося в другій частині книги, де спробуємо інтегрувати деякі ключові думки єврейського вчення з іншими спостереженнями з історії економічної думки та, зрештою, і в них шукати натхнення, підказок століть і тисячоліть для сучасної ситуації та виснувати з них якісь висновки.

У наступному розділі, присвяченому економічній думці Давньої Греції, ми зосередимося на двох екстремальних підходах до правил та законів. Тоді як для стоїків закон був абсолютно обов’язковим, а корисність в їхній філософії відігравала дуже непомітне значення, епікурейці, принаймні в класичному історичному трактуванні, виносили корисність на перше місце — правила мали встановлюватися на основі саме корисності. Неможливо не помітити, що євреї знайшли певний компроміс між цими двома принципами. Тора стоїть на першому місці й вона недоторканна, проте вона дозволяє збільшувати корисність в рамках наперед встановлених правил — законів Тори.

Європейську філософську традицію можна вважати лиш серією прикінцевих приміток до того, що написав Платон.

Альфред Н. Вайтгед

3. Антична Греція[297]

В античності зародилися європейська філософія, основи євроатлантичної цивілізації, та й економіка знайшла в ній багато інспіративних думок. Ми не зможемо в повному обсязі зрозуміти сучасну економіку, не розуміючи суті суперечки між епікурейцями та стоїками. Це саме гедонізм філософа Епікура згодом зазнає точної економізації та технічної математизації в руках Дж. Бантама та Дж. С. Мілля. Ми ж від грецької цивілізації — насамперед завдяки Платону — успадкували основи раціональної ідеалізації та тему наукового прогресу, вираженого математикою, які в сумі посприяли виокремленню та подальшому розвитку економіки.

Найважливіший і найтривкіший внесок Платона в формальну думку — це підвищення математики до головного інструменту наукових пошуків. Усі науки, які послуговуються математичним аналізом, — і економіка тут не виняток, — повинні зрозуміти сутність платонів-ського ідеалізму, якщо вони хочуть правильно оцінити значення та ліміти математики у своїй галузі[298].

Однак спочатку ми коротко зупинимося на інших ранніх філософах, а почнемо взагалі з античної традиції дофілософської, поетичної.

Від міфів до поетів правди

На етапі зародження грецької цивілізації велику роль відігравала поетична традиція, вершиною якої стали епоси Гомера «Іліада» та «Одіссея». Бельгійський історик Марсель Детін у своїй книзі «Майстри правди в архаїчній Греції» вказує на один цікавий факт. Перед початком розвитку грецької софістичної та філософської традицій поетика відігравала набагато вагомішу роль, ніж сьогодні ми собі можемо уявити.

Традиція, що базувалася на усній подачі матеріалу та розвитку складних мнемотехнік, несла з собою геть інше розуміння правди та справедливості — поряд з міфологією та мистецтвом вона містила й філософію. І тільки набагато пізніше писемна традиція «вирвала» правду та справедливість з ексклюзивної власності поетів і вони перекочували у володіння філософів. Наприклад, Платон вважає поетів не «колегами з іншої галузі, які ставлять перед собою інші цілі, а небезпечними суперниками»[299].