Жозе Сарамаго - Прозріння

в автомобіль і з машини зателефонував начальникові канцелярії, що сьогодні вже не повернеться до муніципалітету. Він жив на одній із центральних вулиць неподалік від станції наземного метро, яке обслуговувало велику частину східного сектора міста. Його дружина, лікар-хірург, не буде вдома, сьогодні її черга нічного чергування у шпиталі, а щодо двох їхніх дітей, то хлопець перебував на військовій службі, можливо, був одним із тих бійців, які охороняли кордони міста, озброєні на посту важким кулеметом і в протигазі, підвішеному на грудях, а дівчина перебувала за кордоном, працюючи секретаркою та перекладачкою в одній із міжнародних організацій, монументи та розкішні палаци яких розташовані в найважливіших містах світу, в політичному розумінні, звичайно. До певної міри їй допомагало те, що батько перебував на високій посаді, маючи великий вплив і одержуючи чималу платню. Як завжди буває з добрими порадами, що в кращому разі виконуються лише наполовину, голова муніципальної ради не ліг спати. Він переглянув папери, які привіз із собою, щодо деяких ухвалив рішення, а інші відклав на потім. Коли настав час вечеряти, він пішов на кухню, відчинив холодильник, але не знайшов там нічого такого, що розбудило б його апетит. Дружина про нього подумала, не залишила його зовсім без їжі, але зусилля, яких треба було докласти, щоб накрити на стіл, розігріти їжу, а потім вимити посуд, здалися йому сьогодні нелюдськими. Він вийшов із дому й подався до ресторану. Уже сидячи за столом і чекаючи, коли його обслужать, зателефонував дружині, Як тобі працюється, запитав він, Без особливих проблем, а як ти, У мене все гаразд, але я чомусь неспокійний, Я не запитую тебе, чому ти неспокійний у такій ситуації, Я відчуваю якусь внутрішню напругу, наді мною наче нависає тінь якогось лихого передчуття, Ти ніколи не був забобонним, принаймні таким я тебе не знала, Для всього коли-небудь настає час, Я чую гомін голосів, де ти перебуваєш, У ресторані, потім піду додому, а можливо, спочатку навідаюся до тебе, якщо ти голова муніципальної ради, то перед тобою відчиняться багато дверей, Я можу залишитися на операцію, можу затриматися на службі, Я про це подумав, цілую тебе, цілую ще раз великим поцілунком. Офіціант приніс йому страву, Вечеряйте, пане голово, смачного вам. Він не встиг піднести виделку до рота, коли гримнув вибух, який струснув будівлю згори донизу, й водночас розсипалися на скалки внутрішні й зовнішні вікна, столи та стільці попадали на підлогу, люди закричали й застогнали, деякі з них були поранені, інші оглушені вибухом, ще інші тремтіли від страху. Голова муніципальної ради був забризканий кров’ю, бо одна зі скляних скалок влучила йому в обличчя. Було очевидно, що ресторан накрило хвилею вибуху. Це, схоже, сталося на станції метро, сказала між схлипуваннями жінка, яка намагалася підвестися на ноги. Затуливши рану серветкою, голова муніципальної ради вибіг на вулицю. Скалки скла встеляли поверхню під його ногами, попереду здіймалася в небо товста колона чорного диму, йому здалося, що він бачить спалахи пожежі, Це справді сталося на станції метро, подумав він. Відкинув серветку геть, зрозумівши, що тримати руку весь час піднятою вгору й притиснутою до обличчя сковувало йому рухи. Тепер кров вільно витікала йому з обличчя та з шиї й намочила комір сорочки. Запитуючи себе, чи служба надзвичайних подій досі функціонує, він на мить зупинився, щоб знайти її телефон, але нервовий тон у голосі, який йому відповів, засвідчив, що новина там уже відома. Говорить голова муніципальної ради, вибухнула бомба на головній станції наземного метро у східному секторі, надішліть туди всіх, кого можете, пожежників, цивільну оборону, бойскаутів, якщо їх досі можна знайти, санітарів, карети швидкої допомоги, матеріали для надання першої допомоги, усе, що для вас доступне, ага, ще одне, якщо вам відомо, де живуть відставні поліціанти, покличте і їх, нехай прийдуть допомагати, Пожежники уже в дорозі, пане голово, ми докладаємо всіх можливих зусиль. Голова муніципалітету урвав зв’язок і прискорив ходу. Поруч із ним бігли люди, деякі випереджали його, ноги в нього були важкі, наче налиті свинцем, а легені відмовлялися вдихати густе й задушливе повітря з поганим запахом, і біль, який раптово виник йому в трахеях, посилювався з кожною секундою. Станція метро була вже на відстані п’ятдесятьох метрів, бурий, перемішаний із попелом дим, освітлений вогнем пожежі, підіймався вгору шаленими клубами. На станції лежали кілька вбитих, хто міг кинути цю бомбу, запитував себе голова муніципальної ради. Уже близько лунали сирени пожежних автомобілів, розпачливе виття, яке радше благало допомоги, аніж хотіло її надати, вони були дедалі гучнішими, будь-якої миті машини могли вихопитися з-поза якогось повороту. Перша машина з’явилася, коли голова муніципальної ради проштовхався крізь натовп людей, які прибігли повитріщатися на катастрофу, Я голова, повторював він, я голова муніципальної ради, дайте мені пройти, будь ласка, й відчував, як безглуздо звучали його слова, які він знову й знову повторював, усвідомлюючи той факт, що перед ним, як перед головою, відчинялися далеко не всі двері, він навіть не міг пройти далі, бо належав до тих людей, яким це загрожувало смертю. Через кілька хвилин потужні струмені води вдарили по вогню, проникаючи в ті отвори, які раніше були дверима і вікнами, або підіймалися високо в повітря, намагаючись намочити верхні структури й перешкодити вогню, перекинутися на ближні будівлі. Голова муніципальної ради звернувся до начальника пожежників, Як вам ця пожежа, командире, запитав він, Одна з найгірших, які я досі бачив, навіть у мене відчуття, що вона пахне фосфором, Не кажіть так, це неможливо, Таке моє враження, було б добре, якби я помилився. У цю мить з’явився репортажний автомобіль телебачення, після чого з’явилися й інші, автомобіль преси, автомобіль радіо, голова муніципальної ради тепер був оточений прожекторами й мікрофонами, і йому довелося відповідати на запитання, Скільки людей загинуло, як ви вважаєте, Якою інформацією ви вже володієте, Скільки поранених, Скільки людей згоріли у вогні, Коли, на вашу думку, станція метро знову запрацює, Ви маєте якусь підозру, хто вчинив цей злочин, Чи одержали ви якесь застереження перед тим, як це сталося, У ствердному випадку, кому воно надійшло і яких заходів було вжито, щоби вчасно евакуювати станцію, Чи не думаєте ви, що йдеться про вилазку терористів, здійснену групою, пов’язаною з нинішнім рухом міського заколоту, Ви не чекаєте, що будуть учинені інші диверсійні злочини такого зразка, Як голова муніципальної ради ви залишилися єдиною владою в місті, що знає, які існують засоби, аби здійснити необхідне розслідування. Коли злива запитань припинилася,