Євгеній Петрович Федоровський - «Штурмфогель» без свастики

Він-бо, на відміну од інших міністерських тугодумів, не вважає фантазією швидко побудувати реактивний літак. Більше скажу — бомбардувальник!

Мессершмітт засовався в кріслі, що не сховалось від уваги Піхта.

— Поясніть, Паулю.

— Свої двигуни він пристосував на «Хейнкелі-111», і ця каракатиця вже літала з надзвичайною швидкістю!

— Чорти б його побрали, а я не можу відшукати належних двигунів.

— Мені здається, що професор Запдлер…

— Обережний і старий! Але план він зробив чудовий, я не можу поступитися ним.

— Але ви можете прискорити випробування, щоб швидше одержати офіційне замовлення й запустити «Штурмфогель» у серію.

Мессершмітт відкинувся на спинку крісла й несподівано запитав Піхта:

— Вам не доводилось читати Леніна?

— Н-ні. Це ім'я для справжнього німця звучить надто блюзнірськи.

— Даремно. Фюрер, як завжди, перестарався, наказавши спалити книги своїх ворогів. Так от, у «Філософських зошитах» Ленін ототожнює здоровий глузд із забобонами свого часу. У тих, від кого залежить наша робота над реактивними літаками, нема зльоту фантазії, «Дозвольте, як може літати літак без гвинта?» — перекривив когось Мессершмітт. — А ми творимо, ми не можемо не думати про майбутнє. Словом, ми маємо слушність, але надто фантастичною здається наша робота сьогодні, І коли я, поквапившись, розіб'ю ще кілька літаків, реактивна авіація буде загнана в могилу, ще не народившись. Ви розумієте мою думку?

— Цілком. І тим паче, по-моєму, треба поспішати вам.

— Тепер «нам».

— Так, нам. Зі свого боку я ладен зробити все, що можу.

— Тоді їдьте у Лехфельд. Там у мене є вакансія. Поки що в загін повітряного забезпечення. Згодні?

— Слухаюсь. — Піхт потиснув руку Мессершміттові і попрямував до дверей.

На вулиці було морозяно. З Альп прийшов холод. Сніг весело порипував під ногами Піхта, приємно поколювало щоки.

У спортивній крамниці Піхт купив пістолет з інкрустованим руків'ям і наказав упакувати в коробку з-під дитячих іграшок. Для Еріки.

Потім зайшов на поштамт і послав такого собі листа давньому берлінському приятелеві. Що, мов, усе складаються добре. Дістав призначення і з радістю готовий служити на новій ниві діяльності заради того, щоб жила й міцніла Німеччина.

5

Двигуни доктора Франца, замовлені Мессершміттрм на моторобудівній фірмі «Юнкере», працювали на стендах майже безперервно, наповнюючи аеродром перекотами грому. Якщо в них виявляться гарні характеристики, то Мессершмітт замовить відразу велику партію. В такому випадку «Штурмфогель» міг би скоро з'явитися на фронті.

Професор Зандлер пішов до випробних стендів. Уже вечоріло. Сонце кидало довгі навскісні тіні від лісу та аеродромних споруд. Вітер мляво похитував флюгер. Зандлер ішов, удихаючи чисте березневе повітря, й думав: «Навіщо існують одержимі люди? Для них нема ні сонця, ні життя».

Він зупинився й довго розглядав самотній бук — його не зрубали жалісливі будівельники. Він ріс поряд з ремонтними майстернями та стендами, де тепер проводилися випробування. Дерево ледь помітно погойдувалося, з набухлих гілок спадали краплі. Одна крапля кольнула Завдлера в обличчя й скотилася до рота. Професор відчув гіркуватий смак смолянистої бруньки і прісний, в'язкий — гару від кіптяви двигунів. «Ось і ти, як цей бук», — подумав Зандлер і пішов далі.

Біля входу в майстерні його зупинив солдат з автоматом. Цей хлопець, звичайно, давно знав конструктора, та все одно прискіпливо оглянув перепустку й лише тоді дозволив пройти до стендів.

Зандлер ступнув до напівтемного цеху, що двигтів од дикого гулу. Від випарів гасу, мастила й диму в нього запаморочилась голова. Тьмяно горіли лампочки. Слизькими сходами Зандлер піднявся до пульту й побачив чергового інженера. Той спав, поклавши голову на схрещені руки.

Раптом Зандлер своїм нервовим, збудженим чуттям уловив присутність іще когось. Він глянув на двигуни й побачив, як промайнула між ними тінь. Зандлер сильно штовхнув інженера. Той спросоння глипнув на прилади пульту й одразу помітив, що один із двигунів працює на зльотному режимі. Механічно інженер зменшив подачу пального й втупився у стурбованого професора.

— Негайно тривогу! — крикнув Зандлер.

Але за гуркотом двигунів інженер його не почув.

Тоді Зандлер сам увімкнув сигнал, У різних кінцях аеродрому завили сирени. Всі, хто був на аеродромі, кинулись до майстерень, де над входом яскраво-червоним вогнем горіла лампа.

Солдат, розгубившись, не зміг стримати натовпу біля входу, і кілька чоловік прорвалися до стендів. Двигуни вимкнули.

— Оточити майстерні! Нікого не впускати й не випускати! — наказав Зандлер. — Де Зейц?

Через кілька хвилин прибіг Зейц.

— Пане оберштурмфюрере, тут щойно хтось був. Черговий інженер спав, але, коли я зайшов сюди, мені показалась тінь он там.

— Тут нікого не було, клянусь вам, — промимрив позеленілий від страху інженер.

— Мовчати! — обірвав його Зейц і махнув солдатам.

Ті кинулись нишпорити по майстерні. Зандлер оглянув схвильованих службовців. Погляд його зупинився на Піхті:

— Як потрапили сюди ви?

— Як усі, по тривозі.

— Але ж по тривозі вам належить бути біля своєї машини, а не в майстернях.

— Усі бігли сюди, ну й ми не втрималися! — вийшов з натовпу Вайдеман, витираючи замащений рукав френча.

— Ви були разом з Піхтом?

— Ні, я його не помітив… А втім, я і вас недавно розгледів.

— А ви, Піхт, бачили Вайдемана?

— Я?.. Ні.

— Який двигун працював на повну потужність? — запитав Зандлер чергового інженера.

— Третій ліворуч. «Юмо».

— Що треба зробити, аби примусити його працювати на повну потужність?

— Посунути оцей сектор на пульті. — Інженер потягнувся до важілька з оранжевою ручкою.

— Не чіпати! — крикнув Зейц.

— Біля двигуна є такий самий сектор. Керування тут спарене, — сказав інженер.

— Ми знайдемо злочинця по відбитках пальців, — промовив Зейц.

Оглянувши всі закапелки майстерні, есесівці нікого не виявили. Зейц викликав фахівця з відбитків пальців, переписав усіх, хто опинився в цю мить поряд. Залишивши посилену охорону, він провів Зандлера, вернувся до себе ії терміново викликав Берлін, щоб доповісти штандартенфюрерові Клейну про пригоду.

… Професор погано спав цієї ночі. Лише кілька чарок коньяку здолали його. Однак прокинувся він, як завжди, і з'явився в себе в кабінеті рівно о восьмій. Затягнувшись сигаретою, Зандлер подивився у вікно на самотній бук. «Може, в мене вчора була галюцинація? Просто від сильної перевтоми примарилися чортики?» — подумав він і наказав проводити далі випробування двигунів.

Знову аеродромом покотився гуркіт запущених «Юмо». На них найбільше сподівався Зандлер. Вони працювали добре.

«Звичайно, примарилося». Професор ступив до телефону, щоб сказати Зейцу про це, і раптом почув вибух. З тріском вилетіла шибка. Зандлер кинувся до вікна і побачив дим, що оповив майстерні.

— Вибухнув на зльотному режимі двигун, — доповів черговий інженер.

— Який?

— «Юмо», на стенді третій ліворуч.

«Усе ясно», — прошепотів Зандлер, полотніючи.

Поряд діяв агент. Подумки Зандлер перебрав усіх