Вальдемар Лисяк - Ціна, Вальдемар Лисяк

Мюллера, коли ми вирвемо з його кігтів кількох гідних людей, але кажу, що відмова від цієї дії була б злочином…

- Це знову певний вид шантажу! - запротестував Малевич. - Прошу не використовувати цю безглузду паралель!

- Панове, я прошу лише одного, - продовжив адвокат, ніби цих слів і не було. – Прошу, щоб ви ще раз подумали над тим, чи коштує життя бандита та сутенера стільки ж, скільки життя тих людей, яких ми можемо врятувати завдяки обміну.

- Стільки ж воно не варте, але цей факт ще не є достатнім аргументом на користь заміни! - заявив Брусь.

- Правильно, - підтримав Малевич. – Ми можемо оцінювати заарештованих гестапо набагато вище, але не маємо права самим видавати будь-яких людей у ​​руки гестапо!

- А ви не подумали над тим, що відмова від такої гри дорівнювала б видачі вами ж до рук гестапо людей, яких фрици вже заарештували і хочуть розстріляти? – спитав Мертель. – Питання пряме: кого варто рятувати – групу патріотів чи групу покидьків суспільства?

- Це вже чисто риторичне питання, - зауважив Клос.

- Відповідь може бути тільки одна! – парував Кортонь. – Проблема ж полягає в тому, що бандит та сутенер – це двоє, а нам треба мати чотирьох!... Пропоную того браконьєра, який колись підстрелив лісника Каперу. Прізвища його я не знаю, але нам усім відомо, що він жене самогонку, якою споює хлопів.

Ксьондз перервав свою молитву і скрикнув:

- Ви вчините смертний гріх! Гріх непробачний! Вам не можна втручатися у вироки Провидіння!

- Та що таке пан ксьондз каже! – не витримав Мертель. – Якщо в ході засідки ми відбиваємо хлопця, якого німці везуть на смерть, то, виходить, також втручаємось у вироки провидіння? І що нам не можна?!

- Твоя засідка, сину мій, і її успіх, це і є вирок Провидіння. Але вам не можна бажати так, як хочете зараз! Ви не маєте права рятувати одного безневинного від смерті, виставляючи на смерть іншу людину!

- Значно найгіршу людину! – стояв на своєму Кортонь.

- Хто дав вам право засуджувати людей таким чином, брате мій? І якщо ви узурпуєте для себе подібне право, то як поясните це на Страшному Суді?

- Ось вам, пане ксьондз, теорія меншого зла, - кинув філософ.

- Залиште це Господові, брате…

- Передача боротьби зі злом у прерогативу Господа Бога практикувалася дуже давно, святий отче, вже десятки століть, а результату ніякого, - не поступався професор. – А за три сотні років до Різдва Христового якийсь тип на ім'я Епікур… Пан ксьондз знає, хто такий Епікур?

- Напевно, якийсь розумник, схожий на тебе, брате мій! – пирхнув Гаврилко.

- Схожий, але трохи більший гедоніст. Ага, і ще він був греком, а ніяк не слов'янином. Але теж філософом... Так от, цей грек ставив питання приблизно таким чином: або Бог хоче ліквідувати все зло, але не може, або може - і не хоче, або - і не може, і не хоче, або - і може, та бажає. Далі йшов аналіз цих варіантів; якщо він хоче і не може - тоді він слабкий, що якось для Бога недобре; якщо він може і не хоче - тоді він немилосердний, що теж якось погано підходить Богові; якщо він і не може, і не бажає - тоді він і слабкий, і не любить людей, отже, який він тоді Бог; і нарешті, якщо бажає і може, а тільки тоді він був би гідний істинного Бога – тоді чому ж на землі стільки зла, чому Бог не ліквідує зла та його виробників, тобто усіляких сволот?

- Може, він бажає, щоб ми робили це від Його імені? - запропонував Кржижановський. – Може він підтримує лише активних людей, які борються проти зла ділом? У нас якраз виникає така нагода…

- Це Сатана підсовує вам наказ чекати на те, щоб зробити смертний гріх! - простогнав Гаврилко. - Ваше найменше зло є обманом, що веде до пекельного страждання, брати! Залиште це Спасителеві! Невідомі шляхи Господні, і навіть те, що призводить до страждань наших і до болю, може бути…

- І навіть має бути, пане ксьондз! - процідив Станьчак, - не дозволяючи ксьондзу закінчити, - хоча Кржижановський уже сигналізував поглядом необхідність хоч якось заспокоїти священика. - Воно має бути тим злом, яке добром закінчилося, бо, як ми знаємо "немає такого поганого, в якому не було б хорошої сторони", знаємо ми і те, що "страждання облагороджують", отже - облагороджують будь-які страждання! Не забуватимемо і про те, що страждання відкриває для людей райську браму, отже, Мюллер, будучи катом, виконує на Землі функцію білетера до Раю – функцію чесноти! А на Небі той самий Мюллер буде грати роль грішника, що покаявся, і врятованого, тобто помилуваного "нескінченним милосердям". Формально ж, там можуть траплятися колізії, коли на тротуарах у раю жертви гестапо та НКВС зустрінуть тих самих гестапівців та енкаведистів. Але чи мають вони кланятися всім перехожим?

- Цей Мюллер ні за які солодощі не врятується! - скреготів зубами поліцейський.

- Тихенько, тихенько, пане старший сержант! Якщо йому відпустять гріхи – а якийсь фрицівський вікарій обов'язково відпустить йому гріхи, як тільки гестапівець забажає піти на сповідь – тоді його автоматично врятують! Не забувайте, що на думку євангелістів, велика радість на Небесах від одного бандюги, що покаявся...

- Але ж Писання каже, що скоріше верблюд пройде через вушко голки, ніж розбійник потрапить на Небо! – похвалився своєю ерудицією Годлевський. - Я правий?

- Майже, пане старший сержанте, бо там йшлося не про розбійника, а багатшого, у якого будуть складнощі при вступі до Царства Небесного. До речі, мало хто знає, що цей фрагмент Євангелія говорить про ворота, а точніше – хвіртку у стінах Єрусалиму, яку називали "голковим вушком", оскільки пройти через неї міг лише піший. Ну а багатії, якщо я добре пам'ятаю, протягом кількох сотень років купували для себе у церкви повне відпущення всіляких гріхів, навіть in blanco, тобто – до кінця днів своїх. Мати прощення усіляких гріхів заздалегідь, ще до того, як ті скоєні – ось це мені подобається, попик!

– Такі… такі старовинні помилки Церква вже не… – спробував пояснити Гаврилко.

- Так, таке відбувалося ще в доісторичні часи. Але досі актуальним є принцип, що в Небесах більше радіють з приводу