П'єр Буль - Міст на річці Куай

Один з партизанів несподівано зупинився. На вершині гори, вкритої заростями велетенської папороті, він почув якийсь непевний хрускіт. Четверо таїв на кілька хвилин завмерли. Варден схопив автомата й приготувався до найгіршого. Десь над їхніми головами хтось тричі тихенько свиснув. Один із таїв відповів на той свист і, повернувшись до Вардена, сказав:

— «Номер один».

Невдовзі на спостережному пункті з’явився Шірс у супроводі двох тубільців.

— Які останні новини? — занепокоєно спитав він, тільки-но побачивши Вардена.

. — Все гаразд. Жодних змін. Я тут уже три дні. Все починається завтра. Поїзд виїде з Бангкока вночі. Тут буде десь близько десятої ранку. А що нового у вас?

— Усе готово, — відказав Шірс і, з полегкістю зітхнувши, сів на землю.

Він потерпав, щоб японці в останню хвилину на змінили своїх планів.

Вардена вже звечора також охопив неспокій. Він знав, що операцію мали готувати минулої ночі, й тому напередодні, сидячи в темряві, годинами прислухався до ледве чутного шуму біля річки Куай, думав про товаришів, які працювали у воді якраз під ним, раз у раз зважував їхні шанси на успіх і намагався уявити собі, як вони роблять ту чи ту роботу. Пробував навіть припустити, що ж може завадити їм успішно виконати завдання.

Нічого підозрілого він так і не почув. За планом Шірс мав приєднатися до нього на світанку. Щойно минула тільки десята вечора.

— Радий, нарешті, бачити вас. Чекав з нетерпінням;

— Робота затяглась на цілу ніч.

Варден пильно глянув на командира й подумки відзначив, що той стомився. Його все ще мокра одежа парувала на сонці. Загострені риси обличчя, змарнілі, обведені темними колами очі, кілька днів неголена щетина надавала йому дикого вигляду. Варден простяг Шірсові склянку горілки й помітив, як незграбно той її взяв. Руки в командира були подряпані, побиті. Шкіра зблякла й узялася зморшками, пальці ледве ворушились. Варден дав Шірсові шорти та суху сорочку, які приготував для нього заздалегідь, і зачекав, поки той переодягнеться.

— Ви цілком певні, що на сьогодні нічого не передбачено? — допитувався Шірс.

— Цілком. Уранці я дістав повідомлення.

Шірс випив трохи горілки і почав обережно розтирати шкіру.

— Пекельна робота, — сказав він і скривився. — Мабуть, усе життя тепер відчуватиму ту холодну воду. Та все минуло добре.

— А як наш хлопець? — спитав Варден.

— Просто чудово. Ніде не підвів. Працював куди більше за мене і не втомився. Він уже на тому березі, на своєму посту. Наполіг, щоб залишитися на ніч там і дочекатися поїзда.

— А якщо його викриють?

— Він добре сховався. Звісно, ризик є, але він цілком виправданий. Саме тепер треба якомога менше вештатися коло мосту. Крім того, поїзд може прибути раніше. Я певен, що сьогодні хлопець спатиме. Він молодий, дужий. Сидить у чагарнику, куди можна дістатися лише з річки, а берег там крутий. Звідси видно те місце. Сам він бачить крізь листя тільки міст і більше нічого. Звісно, як підходитиме поїзд, він почує.

— Ви там були?

— Я ходив разом із ним. Він казав правду, це місце ідеальне.

Шірс узяв бінокля й спробував оглянути незнайому місцевість.

— Важко сказати напевно… — озвався він нарешті. — Звідси все має якийсь інший вигляд. Мені здається, він отам, футів за тридцять від рудого дерева, віття якого купається у воді.

— Все тепер залежить тільки від нього.

— Так, усе залежить тільки від нього. Але я вірю в цього хлопця.

— В нього є кинджал?

— Є. І я певен, він зуміє ним скористатися.

— Важко судити наперед, — промовив Варден.

— Важко, та я в нього вірю.

— А що після вибуху?

— Я переплив річку за п’ять хвилин, але він плаває вдвічі швидше. Ми прикриємо його відхід.

Варден розповів Шірсові про свої приготування.

Напередодні ввечері Варден спустився з поста — цього разу ще до сутінків, — проте на відкритий видолинок не пішов. На схилі гори він знайшов місце для легкого кулемета, який група принесла з собою, а також вибрав позиції для партизанів, щоб у разі переслідування вони відстрілювалися з гвинтівок. Усі знайдені місця він старанно позначив. Вогонь із них міг би на кілька хвилин забезпечити достатнє прикриття.

«Номер один» схвалив усі Варденові приготування. Спати через перевтому командир не міг, тож заходився розповідати товаришеві про пригоди минулої ночі. Варден жадібно слухав — все ж таки хоч якась утіха, коли зважити на те, що він не міг узяти участь у безпосередніх приготуваннях. Залишалося чекати до завтра. Як вони собі й сказали, успіх тепер залежав тільки від Джойса. Від Джойса та непередбаченого випадку. Вони тамували нетерпіння й побоювання за головного актора в цій грі, який зачаївся в чагарнику на ворожому березі й чекав своєї години.

Як тільки «Номер один» визначив день і місце головного удару, він одразу ж опрацював детально і його план. Розподілив завдання, щоб кожний член експедиції заздалегідь обміркував і завчив свою роль. Це давало певність, що у вирішальну хвилину всі збережуть ясну голову і з готовністю зустрінуть будь-яку несподіванку.

Шкода й думати, що міст можна висадити в повітря без серйозних приготувань. І Варден, користуючись Джойсовими малюнками й даними, як колись капітан Рівз, склав власний план — план «знищення». На тій