Всеволод Зіновійович Нестайко - Незвичайні пригоди Робінзона Кукурузо

— батюшки, та це ж моя каструлька тече–протікає! І як же це я раніше не помітив, що там дірки! Трохи не заплакав я від горя. Що ж я тепер робитиму! У такій каструлі тільки глину місити, а не юшку варити. Це ж решето, а не каструля. А інший у мене немає і взяти ніде. На безлюдному острові я.

Добре було Робінзону Крузо. Все потрібне викидало йому на берег море після корабельних аварій. Все абсолютно, навіть гроші.

Захотів дванадцять сокир — на тобі дванадцять сокир. Захотів шовкові сорочки — на тобі шовкові сорочки… А мені хоч би одну кастрюлечку. Хоч би малесеньку. Та де там! Дочекаєшся тут в плавнях корабельної аварії! Дудки! Хоч сто років жди! Тільки один раз тут було справжнє корабельну аварію. Це коли київський мисливець Сидоренко рушницю втопив, та яка мені користь від цього. У мене своя берданка є. Ні, на корабельну аварію мені годі й сподіватися!

Посьорбав я з огидою недовареною юшки, пожував напівсирої риби і сиджу. Вже зовсім стемніло. Навіть зірок на небі не видно — хмарно. Лише вуглинки в догорающей вогнищі жевріють. В животі холодно стало, і звідти в серце страх пробирається — слизький і противний. Треба щось робити, відволіктися. Поліз я в курінь, намацав ліхтарик, засвітив. Знайшов зошит свою за мовою (ти ж знаєш, я і зошити і граматику взяв, щоб дід думав, ніби я у тітки вчити буду). Олівець відшукав у торбі… Тебе це дивує, правда — не уроки я вчити зібрався? Ні! Хай буде тобі відомо, що Робінзон Крузо на острові щоденник вів, записував всі події, які з ним відбувалися. Що ж я — гірше за нього! Я ж, як і він, на безлюдному острові. А на безлюдному острові без щоденника не можна.

Ну, підряд все писати — ти ж знаєш — я не можу. Я не письменник. Навіть більше — я по письму переекзаменовщік. Вирішив я коротенько записувати тільки факти — хороші і погані. Провів я в зошиті посередині лінію, розділив таким чином аркуш на дві половини — ліву і праву. У лівій зверху написав, підряд все писати — ти ж знаєш — я не можу. Я не письменник. Навіть більше — я по письму переекзаменовщік. Вирішив я коротенько записувати тільки факти — хороші і погані. Провів я в зошиті посередині лінію, розділив таким чином аркуш на дві половини — ліву і праву. У лівій зверху написав "Пригоди" (це для мене, ти ж знаєш, що заради цього я і на острів висадився, без пригод моє життя — не життя, особливо на острові). У правій половині написав зверху "Неприємності» (що ж поробиш, і без них не обійдешся). Пригоди"(це для мене, ти ж знаєш, що заради цього я і на острів висадився, без пригод моє життя — не життя, особливо на острові). У правій половині написав зверху, підряд все писати — ти ж знаєш — я не можу. Я не письменник. Навіть більше — я по письму переекзаменовщік. Вирішив я коротенько записувати тільки факти — хороші і погані. Провів я в зошиті посередині лінію, розділив таким чином аркуш на дві половини — ліву і праву. У лівій зверху написав, підряд все писати — ти ж знаєш — я не можу. Я не письменник. Навіть більше — я по письму переекзаменовщік. Вирішив я коротенько записувати тільки факти — хороші і погані. Провів я в зошиті посередині лінію, розділив таким чином аркуш на дві половини — ліву і праву. У лівій зверху написав "Пригоди" (це для мене, ти ж знаєш, що заради цього я і на острів висадився, без пригод моє життя — не життя, особливо на острові). У правій половині написав зверху "Неприємності» (що ж поробиш, і без них не обійдешся). Пригоди"(це для мене, ти ж знаєш, що заради цього я і на острів висадився, без пригод моє життя — не життя, особливо на острові). У правій половині написав зверху "Неприємності» (що ж поробиш, і без них не обійдешся). Неприємності» (що ж поробиш, і без них не обійдешся).

Довго я думав, довго гриз олівець і нарешті написав. Ось що в мене вийшло:

Пригоди

1. Наловив риби і з'їв.

Неприємності

1. Обпікся на сонці.

2. Загнав під ніготь скалку.

3. Втратив гачок (один з кращих).

4. З'їв полторби харчів.

5. Втекли майже всі черв'яки.

6. Протікає каструля, і я не знаю, в чому юшку варити (хоч в жмені вари).

Як бачиш, пригода одне і маленьке, як той пескаріка (та й то я його в пригоди тільки по своїй доброті записав). А неприємностей аж шість, і всі здоровенні, як акули.

Все це я писав, ліктем притискаючи зошит до коліна і жікая собі над вухом ліхтариком, бо вогнище вже догорів, а розпалювати його знову мені не хотілося (тільки не думай, що через те, що за хмизом треба було йти в темні- претемние зарості!).

Ліхтарик твій дійсно вічний. Спасибі тобі за нього. Але це жіканье… Жікаешь — є світло. Чи не жікаешь — немає світла. Я жікал. Півгодини після цього у мене у вухах жікало від одного спогади. І рука оніміла. Написав я і думав, що все, — день скінчився і більше нічого не буде, ніяких подій. Не знав я, що мене чекає найголовніше пригода, — навіть не акула, а цілий кит.

Спати мені не хотілося — я вдень виспався. Вийшов я з куреня, сів на березі, обхопив руками коліна, а думки різні в голові копошаться — про село, про школу, про тебе (щось ти там зараз поробляєш — давно спиш, повинно бути)…

Молодий місяць через хмаринки вийшов, як шабля козацька, — висвітлив плесо тьмяно–срібним світлом. Невидимі качки просвистіли крилами над головою — і тихо. Вітру немає, і навіть завжди шарудливі очерети мовчать, не шепочуться між собою. Я дивлюся на плесо і думаю.

І раптом тінь лягла на плесо, довга–довга. Через очеретів виплив човен — без звуку, без єдиного сплеску, як привид. І це було найстрашніше (як уві сні). У човні на повний зріст стояв хтось високий і довгим веслом правил. Я закліпав — не примарилося чи… Ні! Човен плив прямо до острова. Збільшувався, збільшувався, як на екрані в кіно; у самого берега повернув і зник за прибережними кущами.

Серце моє забилося. Хто це? Водяний? Лісовик?