Тарас Богданович Прохасько - БотакЄ

Себастян так хотів спати, що з удячністю прийняв запрошення Франца пожити в Ялівці.

А Анна думала, що Себастянові буде нелегко весь час устигати бути другом батька і чоловіком доньки.

Голі виноградні гілки стукали у вікна, під яким стояло ліжко. Себастян зауважив, що ритм їхніх ударів може слугувати вітроміром.

Надмірні дні

1. Вранці Франциск прокинувся від якогось цілком незнаного запаху. Спочатку йому здалося, що сталося диво і замість очікуваної зими, яка мала принести якийсь сенс, наступила пора червневих дощів і надміру зелені. Але коли Анна зайшла під ранок до їхньої кімнати, Франц завів новий календар запахів, у якому сезони мали інший лад.

Реальність існує для тих, кому бракує Анни.

2. Себастян перший і останній раз у своєму житті кохався з жінкою, яку знав кілька годин.

Навіть в Африці було не так. Хоча жінок, які ставали його, він визначав із першого погляду, все одно завжди був переконаний, що покохатися вони не встигнуть. Хоч будуть довший час дбати одне про одного, розмовляти про дитинство і переповідати книжки таким чином, що кількість прочитаного кожним відразу ж подвоїться, давати одне одному їжу, мити і гріти тіло, показувати побачене з різних боків дороги. Лиш пізніше з’ясовувалося - в такому співіснуванні закладений один нездоланний напрям. Оскільки воно означає любов не до себе, а до іншого, то передбачає і розширення доступу на територію того іншого. І можна дійти до місця, звідки поширюватися далі можливо тільки всередину, тільки під шкіру. Так ставалося із Себастяном.

Щодо жінок, то, побачивши Себастяна вперше, у жодної не виникало нестримного бажання покохатися з ним. Невідворотність цього проявлялася поступово - досить було трохи пожити безпосередньо біля нього. Так, власне, ставалося в Африці. Зрештою, Себастян такі речі лише про Африку і знав.

Аж заночувавши в Ялівці, Себастян остаточно переконався, що його Європа існує.

3. Вночі випав сніг і почалася зима, яка того року протривала до середини квітня. Через спроможність зими бути різноманітнішою, ніж усі пори року, кожен її день був зовсім іншим. І не було два рази однаково добре.

4. Анна не могла повірити, що така неправдоподібна подібність буває - вигнуті лінії повторювалися, вгиналися або вигиналися точно вслід за вигинами і вгинами, накладалися так, що дві поверхні відчували ні себе, ні другу, а з’яву третьої, такої досконало тонкої, що згиналася, прогиналася, перегиналася самостійно.

І випадково таких єдностей не буває. Якась викінчена витонченість, витончена викінченість, яка так легко передається від одного до іншого і на кілька поколінь уперед.

Любов не передбачає взаємності, сказала Анна, і Себастян мовчав, бо усвідомив, що відповіді вона не потребує також. Йому здалося, що щось у світі зрушилося, що світ заворушився через нього. І хоча кохання не має майбутнього, не допускає використання майбутнього часу, лише з Анною він зміг уявити себе в старості.

Анна відчинила вікно. Тепер винограду неможливо було чути, бо гілки, гойдаючись, просто залітали до кімнати. Але вітер стишився не через відсутність вітроміра - почав падати такий важкий сніг, що поступово притиснув його до землі і прикрив собою. Так само врівноважено і неквапливо сніг залітав до кімнати, осідав на ліжку. Таким чином, там панувало шість рідин - слина, кров, вода зі снігу, піт, волога Анни і насіння Себастяна.

5. Вранці снідали втрьох. Мусили сидіти вряд уздовж вузького довгого стола, присуненого одним боком до вікна. Себастян майже не пахнув Африкою. А з пальців не стирався запах Анниних слизових, тому Франциск вирішував, як їм надалі сідати: він - Анна - Себастян, він - Себастян - Анна чи Анна - він - Себастян.

Анні принесли листа від старого Беди, цього разу обгортка була від того самого чаю, який вона зробила чоловікам на сніданок. Вона думала, що відписати Беді, якщо ніяких запитань у неї більше нема.

6. Тієї зими Франциск схаменувся - він не має жодної фотографії статті про себе в Ляруссі. Можна було піти в «Хамелеон» і сфотографуватися, але Франц правильно вирішив, що - оскільки варіантів статті є кількасот - навіть найкращий портрет буде випадковим. Треба було фотографуватися кожного разу, коли стаття писалася наново (Адже придумав він колись такий фільм - фотографував одну особу кожного дня в одній позі і в тому самому місці впродовж двох років, потім на різних швидкостях прокручував цей ряд еволюційних змін. А на тлі еволюції дуже виразними стають деталі).

Тож Франц удався до дивного способу не просто надолужити втрачене, а й віднайти щось цілком несподіване.

7. Після сніданку (врешті Франц постановив - найправильніше, аби Себастян завжди був посередині, змирившись із тим, що Анна сидітиме тільки біля свого чоловіка - сам він мусив бути близько від Себастяна, щоб добре було говорити про все) Франциск забрав у Анни другий ключ від кімнати Себастяна, бо кімната більше закриватися не буде, а він туди не заходитиме. Перечитав листа від Беди і сказав, що розповідав це колись Анні, бо розповів їй усе, що знав, а те, що написав старий Беда, знає. Видно, вона була замала, коли оповідався власне цей спогад, і те забулося. Якщо захоче, то зможе послухати ще раз, як він - обов’язково - оповідатиме цілу їхню історію Себастянові.

А тоді Франц витягнув з ліжка встелений там на літо зимовий кожух і пішов до готелю «Уніон», де в покої на другому поверсі вже кілька років жив єдиний у Ялівці найманий убивця.

8. Штефан дуже здивувався, коли до його номера зайшов Франц, - у Ялівці Франц міг убити будь-кого, не потребуючи наймати вбивцю, - всі його надто поважали. Штефан якраз вернувся з удалої справи в Космачі і мусив трохи попрацювати над рушницею.

Перед тим, як прийшов Франц, він уже встиг побувати на Службі Божій і навіть причаститися після неї. Але причастя не ковтнув. Приніс його в роті до готелю і заклав у дірку, зроблену попередньо в стіні свердлом. Зарядив рушницю кулею, відійшов до іншої стіни і стрілив, цілячись у дірку. Добре, що вцілив. Цей постріл Франц чув між першим і другим поверхом, їдучи в ліфті, який два робітники піднімали догори, обертаючи корбу під самим дахом. Штефан відклав зброю і почав збирати кров зі стіни. Франц відчинив двері. Тепер слід було намастити рушницю зібраною кров’ю, але Штефан не хотів того робити при Францискові.