Кен Фоллетт - Вушко голки

підвівся. Ще на початку війни він був простим капітаном, але вже скоро здобув собі ім'я завдяки чудовому звіту про вади французької армії — вважається, що цей звіт і став вирішальним фактором перемоги німців. Уже в 1942 році Ренне став головою військової розвідки, в яку після відставки Канаріса ввійшов Абвер. Роммель знав його як гордого й прямолінійного, але розумного чоловіка.

— Ми маємо досить багато даних, але їх у жодному разі не можна назвати всеосяжними. Кодова назва наступу союзників — «Оверлорд». Розподіл війську Британії такий, — чоловік узяв указку й підійшов до мапи на стіні. — Перше — уздовж південного узбережжя. Друге — ось тут, у районі під назвою Східна Англія. Третє — в Шотландії. Ми вважаємо, що кількість військ у Східній Англії значно переважає концентрацію в інших районах. Ми виснували, що наступ проходитиме в три етапи. Перший — відтяжна атака в Нормандії. Другий — основний удар через Па-де-Кале. Третій — наступ із флангу з Шотландії на Норвегію через Північне море. Усі наші агенти підтверджують цю інформацію, — на цьому Ренне сів.

— Коментарі? — звернувся Гітлер до присутніх.

Роммель, який стояв на чолі груп армії «Б», що розташовувалися на північному узбережжі Франції, зауважив:

— Ці дані також підтверджуються тим, що союзники активно бомбардують Па-де-Кале з повітря.

— Фон Ренне, які джерела розвідданих підтверджують ваші прогнози?

Ренне знову підвівся:

— Усі три, сер. Розвідка, прослуховування радіопереговорів ворога та наші агенти, які перебувають там, — і знову сів.

Гітлер зчепив руки нижче пояса — нервовий жест, що завжди передував промовам.

— А тепер послухайте мене, — почав фюрер. — Якби я був Вінстоном Черчиллем, я б розглядав два варіанти: наступати зі сходу від Сени та із заходу. Зі сходу краще, тому що так ближче. Проте в сучасній військовій справі питання відстані має значення лише з погляду радіуса дії винищувачів, а обидва ці варіанти лежать у межах цього радіусу. Зважаючи на цей аспект відстань не враховується. На заході є великий порт — Шербур. На сході ж порту немає. Крім того, на сході в нас кращі укріплення, і англійцям це відомо завдяки повітряній розвідці. Отже, я наступав би із заходу. Але що б я робив? Я доклав би всіх зусиль, щоб переконати ворога в тому, що наступатиму зі сходу! Я б посилав у Па-де-Кале вдвічі більше бомбардувальників, ніжу Нормандію. Я б знищив усі мости на Сені. Я б відправляв безліч фальшивих повідомлень і звітів від агентів, намагався б розмістити сили так, щоб заплутати ворога. Я б ошукав таких дурнів, як Роммель та фон Ренне! Я б ошукав самого фюрера!

Запала довга тиша, яку перервав Ґерінґ.

— Мій фюрере, я гадаю, ви занадто високої думки про Черчилля, якщо вважаєте його рівним собі.

Атмосфера в холодному бункері дещо розрядилася. Ґерінґ добре знав, що треба сказати, та навіть примудрився перетворити своє заперечення на комплімент. Решта присутніх поквапилася його підтримати, наводячи переконливі аргументи: союзники б обрали коротший морський шлях, щоб прискорити транспорт; якщо скоротити відстань, то літаки зможуть завершувати цикл обстрілу й заправки здійснюватимуться швидше; південний схід більше підходить для десантування завдяки затокам і гирлам річок; сумнівно, щоб усі звіти від агентів були дезінформацією.

Гітлер слухав їх з півгодини, а потім підняв долоню — усі змовкли.

— У 1941 році, — фюрер підняв зі столу жовтувату теку й помахав нею в повітрі, — були опубліковані мої інструкції «Будівництво споруд берегової оборони». Ще тоді я передбачив, що вирішальний наступ союзників відбуватиметься на тих частинах Нормандії та Бретані, що розташовані далеко в морі, — там ідеальні затоки для висадки. Так тоді підказала мені інтуїція, і зараз вона підказує те саме! — у Гітлера від запалу навіть піна на губах виступила.

Почувся голос фон Ренне:

— Мій фюрере, звичайно ж, ми продовжуємо вивчати цю ситуацію. Хочу звернути вашу увагу на окреме джерело інформації. Кілька тижнів тому я відправив у Лондон емісара, який зустрівся з агентом, відомим як Die Nadel.

«А він зухваліший, ніж я вважав!» — подумав Роммель.

Очі Гітлера спалахнули.

— Я знайомий із ним. Продовжуйте.

— Die Nadel отримав наказ оцінити сили Першої американської групи армій під командуванням генерала Паттона в Східній Англії. Якщо він повідомить, що наші дані неправдиві, ми скоректуємо плани. Однак якщо він підтвердить, що там зібрано великі сили, тоді не залишиться жодних сумнівів, що союзники вирушатимуть на Кале.

Ґерінґ глянув на Ренне:

— А хто такий цей Голка?

— Єдиний агент Канаріса, який хоч чогось вартий, — відповів за нього Гітлер. — Це я порадив його завербувати. Я знайомий з усією його родиною. Такі сім'ї — справжня опора Рейху. Віддані, сильні, справжні арійці. Die Nadel — чудовий агент. Мені передають усі його звіти. Від самого початку війни він перебуває в Лондоні, а до того був у Росії.

— Мій фюрере, — увірвав його фон Ренне.

Гітлер зиркнув на нього, але вчасно усвідомив, що голова розвідки має на це право.

— Тоді ви згодні? Прийматимемо остаточне рішення, грунтуючись на звіті Die Nadel?

— Так. Цей чоловік точно дізнається правду, — погодився Гітлер.

Частина третя

13

Фабер сперся об дерево. Тіло били дрижаки. Агента знудило.

Треба закопати п'ять тіл.

На це знадобиться від тридцяти до шістдесяти хвилин — залежно від того, як ретельно заховати трупи. У цей час його можуть упіймати.

Треба добре подумати, чи вартий цей ризик тих кількох годин, які Голка виграє, поки шукатимуть тіла. Відсутність п'ятьох чоловіків швидко помітять — ніяк не пізніше дев'ятої години. Якщо це було звичайне патрулювання, то їх шлях добре відомий, і скоро пошукова група пройде їхнім маршрутом. Якщо залишити трупи тут, то їх знайдуть негайно. Якщо їх сховати, то трохи згодом на пошуки відправлять поліцію з собаками — на це може піти весь день. Другий варіант дасть Фаберу можливість дістатися Лондона раніше, ніж оголосять розшук вбивці. А це зараз найголовніше. Отже, шпигун вирішив ризикнути й сховати тіла.

Фабер знову переплив канал — цього разу з тілом старого капітана, якого без зайвих церемоній кинув під кущ. Потім агент витяг із човна ще два трупи та поклав їх зверху. Туди ж кинув тіла Ватсона й капрала.

Лопати не було, а могила мала бути чималою. Фабер роздивився навколо і побачив невеличку ділянку землі, на якій уже було заглиблення.